Ми пішли на північ за чудернацькою логікою однієї жінки, яка вважала, що ми маємо бути десь раніше за когось. Отже, той, хто мав іти за нашим маршрутом, ще не рушив, а ми вже були в дорозі. Нас троє: я з кимось і згадана жінка, за якою ми йдемо, бо, таке враження, вже немає шляху назад, адже її саму ми вже не покинемо. Вона йде полями, лізе в неясно-які водойми, підбираючи зі споду штанини і йдучи вперто далі. Вийшли з такої водойми на берег, на якому були густо наставлені пам'ятники тваринам та декоративні фігури у вигляді бетонованих стовпів, усі не вище за півтора метра, на свіжо оброблені оцинкованою фарбою. Наприклад, собака обіймається з собакою, дивлячись мордами один на одного.
Йдучи далі, ми натрапляємо на звіринець, де тварин годують виключно свіжим м'ясом, аби вони були хижими. Якраз був обідній час, по тому, як їли, можна було побачити кожну їхню сутність. Серед тварин були: собаки, ведмеді, бики. На вигляд вони такі страшні, що можуть з'їсти будь-якого звіра чи людину.
