Я біля машини в якомусь дворі багатоповерхового будинку. Ніч. Кудись від мене світиться ліхтар, якщо це світло не від фар тієї ж машини. У тій темряві й вуличній тиші ремонтую музичний центр (МЦ), прямо "на землі". Біля мене проходять чоловік з жінкою і заходять у під'їзд. За мить він викидає щось зі свого дому, прямо в темряву ночі. А там стоїть телевізор, розкритий - променевою трубкою кінескопа догори, який я готував узяти з собою до машини. Здивувався його раптовому жесту: а раптом на сам кінескоп? Те, що він кинув, у темряві не розгледів. Узяв у руки МЦ, поки без колонок...
Зафіксував перехід між фрагментами сну. Я на тій же вулиці, йду в сторону машини, якою приїхав, тримаю у руках МЦ, натискаю на його кнопки, перевіряю як працює перемотка, тепер я в світлі кімнати.
Сновидіння.
Подали стаканчики. Хтось бере і наливає в них сік, п'є з пластикової трубочки. Якась дівчина зауважує, що вони мають прикольні пластикові крижечки, і що більше: ці скляні стаканчики колись були мінзурками для аналізів сечі. Тепер сидять якісь діти і п'ють так само з цих самих склянок пластиковими трубочками жовтий сік... на оповідане кривляться і кажуть, що не будуть пити, адже у них налита сеча.
Сновидіння.
Сидить маленька дівчина в порожній кімнаті, щось на зразок дахового приміщення, біля круглого вікна, і тримає у руках велику, як сама, ляльку ведмежика. Мій погляд слідкує як камера: поволі піднімається від низу догори і наближається до цієї дівчини.
