Сон 241019 "Вільна творчість усупереч залежности від фінансових ін'єкцій"

У реальності: хтось увімкнув посеред ночі в кімнаті світло. Дивно, що всі спали міцно й не відрефлексували цей факт. Встаю, вимикаю, лягаю спати, міркую: хто це міг зробити?.. Ця подія переноситься в сон: освітлена актова зала для спеціальних театралізованих показів. У дійстві беруть участь двоє коней. Дивлюсь на них і їхню граційність... Тепер, наче ця ж актова зала, але все по-іншому: вже відбувається напівтеатралізована постановка поетичних творів сучасних польських письменників, яка розігрується двома учасниками: жінкою та чоловіком. Розумію так: вона є поеткою, а він - професійним актором. У заході беруть участь навіть чиновники, спочатку, як слухачі, а згодом, один виходить на сцену. Після його слів, дивуюся: як все ж таки Польща успішно реалізує програму підтримки літераторів-початківців! Слухаю далі: той самий чиновник зайвий раз наголошує, що у виділених грошей має бути цільове використання. Але на цьому ж заході спливає критична оцінка в моїй розмові з одним молодим письменником, що тим самим влада диктує, що є "цільове". Маючи певний багаж друкованих видань, що більшою мірою були створені на межі конфлікту цінностей: гроші-культура (вільна творчість усупереч залежности від фінансових ін'єкцій), - виносить із сусідньої кімнати ящик із роздрукованими складнями, аби їх привселюдно спалити у дворі того дому. Я міркую: яка прикрість! Хоча добре, що саме їх зміг свого часу зісканувати та виставити на сайт, тим самим зберегти їх для історії, як своєрідне літературно-мистецьке та видавниче явище. 0404'
P.S. "Коні" - образ, що майнув, як корокочасний роздум, на сучасну тему "заборони експлуатації тварин у цирках". Чи можна поставити приборкання коней ув один ряд з іншими тваринами? "Поетка" - образ, що пов'язую з міркуванням придбати оригінальне польське видання нобелівської лавреатки Ольги Токарчук. "Складні" - образ, який пов'язую з власною творчістю та видавничою діяльністю, які залишили певний вислід ув історії, але, на мою думку, так і не стали "форматом" для можливого творчого успіху. "Сайт" - блог, на якому в ральному житті постарався максимально зберегти копії виданих складнів, що були свого часу створені не лише за моїх зусиль, але й інших авторів.

Сон 060518 "Дротяні сходи"

Праця на будові. Три українця працюють з трьома поляками. У кожного свій інструмент, кожен має має свій перфоратор. Видача кожному в руки. Я знаю, що поляки мають скоро поїхати... 0210'

Напарник пішов шукати "всліпу" "свою долю" крізь тунель, що проходив під горою, а під нею протікала річка і ріс очерет, і раптом драбиною з металевих дротів догори... Я з ним пройшов частину тунеля - до драбини - і повернувся. Із-зовні зобачив "хатинку" багатого власника, до якої пішов мій напарник. У мене виникло питання про доцільність такого пошуку, адже важко і мені було б відповісти, чи є там те, що він шукає. Але чи то серце йому підказувало чи по життю такий впертюх? - не знаю!

Я беру участь у великому корпоративі, на якому присутні усі з заводу, на якому разом працюємо. Певними групами почали запускати у велику аудиторію (актову, якщо не спортивну залу), у якій треба було всім стояти. Працівники підприємства розмістились понад стінами, по всій площі. Зі сторони вікон стояв керівник підприємства другої-третього рівня. Він був уповноважений офіційно всіх привітати і дати всім журнал під розпис на отримання подарунків.
Той керівник оголосив першого. Це мій колега, з молоду сивий чоловік, на ім'я Віктор, підійшов до нього, розписався в журналі і пішов.
Керівник продовжив: "Наступний!" Всі стояли і не рушали з місця. Я розумів, що всі б хотіли зараз-таки завершити всі ці формальності. І так, як ніхто не йшов, я рушив другим до того керівника. Підхожу, дивлюсь у журнал, щоб розписатися, а той каже: я тебе не викликав! І це було сказано на весь чисельний народ. Я, довго не думаючи, розвернувся і пішов геть з цієї зали. Трохи пройшовши, зрозумів, що треба повернутись і забрати свої речі. Щось з того, з чим я прийшов, а також свою зимову куртку та, можливо, ті ж подарунки, вони вже були розписані на кожного. Повертаючись до зали, почав стрічати людей, що йшли з заходу.
Йдучи по центру маси натовпу почув невідомо від кого:
- Я тобі нічого не скажу!
- І не кажіть! - кинув я у відповідь.
Зі сторони:
- Єдине слово: дорослий!
Пакую велику торбу наче у якийсь рулон: чотири коробки різного формату разом зі своїми речами. Повернувся забрати куртку. Розпакував запаковане і знову став перед дилемою: як запакувати наново.
Поки вдягався зі сторони колега з заводу сказав: А ти знав, що на вихідних ти мав виступати з номером на весіллі? Так вирішив директор. Після чого, я для себе намагаюсь скласти пазл, який для інших є логічним: я працюю на виробничому підприємстві актором лялькового театру. У мої обов'язки входить гра на сцені, яка має органічне поєднання з виробничим процесом. Саме тому шеф захотів за рахунок мого вільного дня, аби я зіграв на якомусь весіллі.