Маю з кимось приховати мертве тіло. Логіка наступна: якщо тіло мертве, його треба поховати. Разом із тим, до цього наміру додається усвідомлення, що про це знаю лише я і той, хто зі мною (конкретика образу людини відсутня). Цікавими деталями вигляду цього тіла є його маленькі розміри, відсутність мого усвідомлення, чиє це "тіло" (людини? тварини?). В результаті поневірянь, як його приховати? - прийшли до того, що в результаті поклали його в літрову банку і заморозили. Навіть спостеріг процес заморожування: віднизу догори. Відчуттям злочину є лише "приховування". Другий етап: вигадати місце, де воно має лежати. Тримаю цю банку в руках і шукаю для неї потаємне місце. Знаходжу сарай (образ з дитинства) і приховую її десь там над/під підлогою. Коли я закрив двері до сараю, раптом мене, хтось ловить питанням: що я тут роблю? На що знаходжу якісь розмиті відповіді, але на цьому етапі - це вже не важливо.
Я знаю про людину, яка мала ушкодження спини (образ із якогось забутого сну). (Певною мірою, асоціативно, пов'язаний із попереднім). Тепер я бачу цю людину - це чоловік. Він сидить на стільчику, роздягнутий по пояс. За ним стоїть чоловік у білому халаті, схожий на лікаря. Він водить рукою по спині, другою - постукує гумовим молоточком якісь ділянки вздовж хребта. Тієї миті до мене приходить усвідомлення, що той лікар має йому його розбити, а той чоловік цього не знає? - це ж пройдений шлях? (Це вже було у забутому сні!) Але він сидить сумирно, наче жертва, яка змирилась зі своєю долею. Я знаю, що цей лікар колись уже розбивав йому хребет: між лопатками по вертикалі, але цього разу він наносить удар тим гумовим молоточком по конкретному хребцю, у тому ж місці. Тепер я чую голос, що стримує біль. (Сон уривається).
P.S. Просинаюсь від того, що болить голова, а від хвилювання сильно калатає серце.
