Разом із батьком перебуваю в половині дому баби Марії. Як у підліткові роки, допомагаю чимось банальним у роботі, а він за це дає мені якісь заохочувальні гроші. Розповідаю йому за різний досвід роботи в Польщі, зокрема про враження новачків від інструментів праці, що полегшують роботу в рази. Наводжу приклад, як в технологічний колодязь ми опускали кабель. Разом із тим виникає поточне питання: навіщо робити такі колодязі в домах? Відповідь є простою, яка його здивувала: на випадок ядерної війни! Там є все! Іншими словами: під землею такого дому знаходиться ще один дім, в якому можна прожити з місяць, а то і більше.
Допомагаю колишньому колезі по роботі (Ю.П.), який за сумісництвом був бригадиром. Говоримо позитивніше, аніж це було раніше із-за цікавого випадку обопільної впертости (відсилання до досвіду з реальности). Цього разу він потребує виставити якісь бетоновані двері за межі свого гаража (місце незнайоме). Самі двері взагалі схожі на бетонні плити: без завісів та ручок. Ставимо так, що мені це видається ненадійним, я ж роблю зауваження. Він заспокоює: принаймні його це влаштовує. Із-за нерівности на землі плита зрушується і починає падати... Я лише кричу, щось на зразок "увага, небезпека!", закриваю очі, а в подумках бачу окрім себе ще двох людей, які переносили і стояли близько тієї плити. Подумки оцінюю ситуацію, адже боюсь подивитися "в реалі": я то відскочив, але хто інший міг травмуватися? Могли постраждати чиїсь ноги... Разом із тим згадується випадок на будові, в якому, за розповідями, згаданий колега-бригадир став безпосереднім учасником трагедії для іншого колеги, який зламав ногу. Міркую собі далі: як і з давнього досвіду нашої не зовсім милої співпраці він поводився так, що взагалі не скажеш: чи в його житті мало місце травмуючий досвід для іншого? - а тут: чи не та сама ситуація... "є?" / "могла бути?".
