Сон 311222 "Змінні образи"

Тільки-но засинаю, як за короткий час потрапляю у книжковий магазин рідного міста (асоціативно подібний із реалу, хоча його давно закрили; у кав'ярні того закладу часто відбувалися різного роду літературні зустрічі). Раптом озираюсь на касу і бачу велику іграшкову голову з великими усміхненими зубами: начебто смішно, але моторошно водночас. В іншій стороні бачу такого ж роду іграшкову голову, але кота із одним відкритим оком зеленого кольору. Згодом, якісь інші чудернацькі маски, малюнки на стінах пастельного кольору, десь із натяком на грецьку настінну творчість. 2350'

Наче в кінофільмі. Головний герой залишається сам без засобів страхування над "прірвою". Насправді, звичайний крутий спуск, із перешкодами у вигляді камінчиків, падати було б неприємно, якби впав - вижив, але сильно побився. Тепер йому (мені - чітка асоціація присутности в образі) якась дівчина приносить платівки, аби поставив грати на аудіопрогравачі який знаходиться у машині. То одну принесе, то іншу. Хтось її питає: звідки ти їх носиш? На тих платівках музика і пісні радянських часів, яка їй взагалі незнайома, тому була в диковинку, як і самі платівки. Тепер головний герой має їхати на якусь важливу зустріч (чомусь асоціація виникла з образом В.Зеленського), але так виглядає, що приховує від оточуючих, що "під наркотою". Всі показують йому, що не здогадуються, а йому така поведінка підлеглих, щодо нього подобається. Ось він опиняється десь невідомо де, на вулиці біля двох старих приладів: радіоприймача на лампах і програвача платівок. Хтось прийшов його забрати, бо "вже пора їхати!", дозволяє собі затриматися: закриває кришки від згаданої апаратури, "щоб не намокли", якщо піде раптом дощ, і йде слідом за кличним, хоча обирає дорогу дивними зиґзаґами, бо "так треба" і ніхто йому "не указ" - [сам пише]. 0430'

Сон 020820 "За ваше здоров'я!"

Фрагмент: Ракета.

Я в якомусь барі, в якому клієнтури: немає де яблуку впасти. В іншому місці аналогічний бар і його вирішили переобладнати під інший заклад. Винесли всі речі, а виявиявилось, що на стінах є малюнки і натяки на те, що тут колись був дитячий садочок. Виходжу на балкон, щоб зняти зі стіни залізну баночку, а там (на стіні) намальовані дві блакитні хмаринки в білий горошок із зайчиками по середині. Я міркую собі: дивно, заклад називався "Бедрик", а тут зайчики. Тепер я отримую завдання спустилися під воду і виявити: чи немає на трубі, вцементованій до стіни, вапняного осаду. Спускаюсь метр-другий... десять... - коментую, що не виявляю. Начальник дивується і висловлює по ходу свої міркування (телепатично?). Тепер помічаю на тій трубі незначні шерехаті нарости, які варто буде згодом зчистити. Все це відчуваю на дотик. Спускаючись глибше, подумав: а як я взагалі під водою дихаю? І раптом затримую подих, аби мені вистачило кисню піднятися на поверхню. Спливаю і відчуваю: ще трохи і я того затамування не витримаю. Тепер я сплив і стою перед колегами (таке переконання уві сні). До них і керівника, за моєї відсутности, підійшов ще один начальник, а я тієї миті стою з бокалом, так, наче з ним і піднявся, зачерпнувши воду з самих глибин. Дивиться на мене і піднімає свій бокал, які, як зрозумів, мали тримати усі, зі словами: "За ваше здоров'я!"