Сон 121225 "Відповіді - немає"

Казковий сюжет. Дитина потрапила в чарівну казку, в якій панують відьми. Мама шукає дитину. Дещо їй в пошуку підказує інтуїція. Слідом йду я, наче інтегрований в сюжет цієї казки. Раптом одна відьма звітує. Її голос чути крізь притрушену землю: "Заморожено всі активи". За певний час невідомо від кого чую іншу фразу: "Йдуть сорок жаб".

Гуляю невеликим містечком, можливо, дещо схожим і на село. Є стійке переконання, що це Ґлівіце (в реалі є великим містом із повноцінною інфраструктурою). Знаю, що звідки я йду, все доволі симпатично, але раптом потрапляю в мікрорайон, який не знаю: цілі вулиці старих покинутих дерев'яних будинків із забитими наглухо вікнами, де дошками, а де бляхою, яка від часу вже встигла міцно зіржавіти. Їх стіни вже вгрузли в землю, вигляд дахів такий, що в середину сміливо має тапляти дощ. Раптом згадую одну з цих вулиць, коли їхав нею машиною в напрямку до місця проживання, але тоді вони не справили на мене такого гнітючого враження. Блукаючи тими вулицями, раптом потрапляю на весілля зорганізоване на лоні природи. Я до того дійства не підходжу, але оцінюю зі сторони: людей близько з три десятка, всі щасливі та святкові. Цей настрій навіть дещо котрастує з виглядом цих будинків. Наче краєм ока відзначаю, що відкрита зелена галявина, на якій відбувається весілля, знаходиться біля якоїсь чи то річки, чи водойми. Раптом на тлі того позитивного настрою бачу недалеко від весілля, як горять старі хати, біля яких я не ходив. Якийсь хлопчик, що підбіг до мене з тієї урочистості, починає розповідати мені про озеро біля дому, що горить.

Велике промислове підприємство. У нас є завдання виконати якісь монтажні роботи. Я питаю за неохідні матеріали для її виконання. Переїжджаємо на іншу сторону цього заводу. Виявилось, що те, що знайшли, не підійшло. Далі сюжет набуває певного абсурду: один із бородатих керівників каже: "Зараз перевіримо", - бере ніж і надрізає собі стегно. Наче шукаючи в собі якусь технічну відповідь. Далі, без виказу болю береться за обличчя: зрізає майже всю частину, відкидаючи щось більше ніж просто шкіру, прямо собі на голову, тим самим стверджуючи, що й тут її немає. Потім каже якусь несусвітність, яка мала для присутніх робітників прозвучати повчально: "Головне - зачепитися за борт!"

P.S. Можливо, треба вчитися у снах, а життя врівноважувати так, як живуть в них образи: між ними немає домінування, вони всі в одній прощині сприйняття.

Сон 200525 "Для чого так складно?"

Якийсь страрий доглянутий будинок зі старими дверима, що скеровують до безліччі старих підсобних приміщень з виходом на піддашшя, що мають незрозумілі та небезпечні ями. Наче мешкаю в цьому будинку, де є інші квартири для інших сімей. Тепер робиться на піддаші прибирання, аби не було нічого лишнього. Підлога вимощена глиною (схоже на спогад і роздуми з реалу: коли баба Марія з дідом побудували свій дім, останнє що робила - вимащувала вагітною на останьому місяці підлогу на піддаші з глини і соломи, аби він був теплий). Останнє, що зауважую - невелику купку недозмітаної глини, яку підгортаю і так залишаю, бо сил вже не було на більше. Міркую: як раніше приховували від дітей ці двері? Добре, що зараз живуть в цьому домі дорослі, а як будуть діти, аби вони тут не бігали, треба було б замкнути наглухо? Разом із тим ті приміщення можна було б використати більш раціонально і якось приховати ті незрозумілі ями. Залишилось загадкою: якої вони глибини. (Схоже на свіжий спогад з реалу, щодо проходження на одному з об'єктів інструктажу з правил техніки безпеки на будівництві - зокрема йшлось про яму з 9 метрів і прохання "в неї не зазирати"). Так і залишилось питання: для чого вся ця архітектура була зроблена так складно?

Сон 210224 "Втрати та можливості"

Під час засинання думки переносяться в напівсон. Ненав'язливо міркую над тим, що кожне місто завжди має свою чарівність, навіть якщо воно й буденно промислове. Наприклад, останні роки я довгий час живу в місті, в якому переважно його обличчя формують склади, адже знаходиться в чудовому місці перетину автострад. Навіть його назва та історія пов'язані з дорогами. Якщо Вроцлав позиціонує себе, як "місто гномів", чому б Ґлівіце не "місто складів"? (Десь на цих міркуваннях потрапляю в сон. Де в сновидінні виникає цікава ідея для реалізації в реалі). Зробили в центрі міста мистецьку комп'ютерну інтерактивну анімацію, де будь-який перехожий може на пульті пересунути на великому моніторі (у вигляді телевізора для сцени) "сценарні" кубики (рівнозначні технічному поділу, адже великий монітор складається з багатьох менших), де стихійно за тим починаються діяти усілякі з'яви: водовороти, ріст квітів, втеча веселих іграшок, коні, дороги абощо. Якщо ніхто не підходить до пульта і не тисне на кнопки, життя на моніторі міняється за алгоритмом випадкових чисел. (Туди ж можна задіяти і ШІ).

Якось незвично облітаю доволі старий дерев'яний дім, хоча під дахом, але без вікон і дверей. Дерево, з якого цей дім складений, настільки старе, що набуло темно-коричневого кольору. Невідь-звідки отримана мною інформація (переконання), що дім аварійний, спонукає бачити в тому дереві не просто давнину, а мало не трухлявість. Така уява спонукає відчувати цей дім мало не на дотик, зокрема й підлогу, що сиплеться під ногами. Раптом пригадую (можливо, забутий сон), що колись я був у цьому будинку і розглядав його, як варіант проживання для своєї родини. Невже тоді я не все розумів і не бачив стан цього дому? Такий необдуманий тоді крок був би жахливим...

Приготування їжі з картоплі. (Цікава історія, що забулась).

Якась дивна логіка, пов'язана з порядковою послідовністю в предметах. Одна з таких дій: прокладання кабелів, де перший стане останнім, а вискочить на місці кнопки до управління...

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 050223 "Оцінка ситуації"

Працюю на новому місці - у відділі маркетингу. Директор одразу дає зарплату - 5000, мотивуючи, що через три місяці підніме на півтори. (Уві сні не фігурувало поняття валюти. Уже кілька років підряд доходи та витрати мислю у злотих, хоча й уві сні сприйняття цифр та часу умовне. Певною мірою присутнє якесь давнє переконання, що на старій роботі отримував - 3 - 3,5, отже 5 - це вже добре, а 6,5 - більш оптимістично, хоча й не ідеал). Тепер нове місце роботи нагадує старе (в реалі працював там більше 10 років тому), але фірма сприймається цілком інакше. (Видно, що сон, створюючи "нове", буквально послуговується старими знайомими мені образами, тому й виникає певне логічне неузгодження). Облаштовую нове робоче місце. Біля свого столу, у старому дивані дивом для себе знаходжу два (могло бути й більше) своїх давніх робочих щоденника, в яких вів усі ділові та приватні дописи: ідеї, спостереження, назви фірм, з якими треба познайомитися / познайомився, з ким про що говорив, кому дзвонив / не додзвонився. Навіть подивований був побачити на тих сторінках якісь робочі записи своїх поезій. Оце знахідка! З огляду на свій "травмований" досвід "недосяжного успіху" в комерції, дивлюсь на нові плани свого розвитку на посаді та пошуку нових клієнтів максимально критично. Зважую усі задіяні раніше інструменти, які варто оновити, зокрема особисте відвідування клієнтів та нагадування про себе і "нові можливості з нашою фірмою". А до себе для відповіді ставлю зустрічні питання: що ж пропонуємо? яке нині конкурентне середовище по товарах? які нові гравці з'явилися на ринку протягом останніх років? абощо. У процесі пошуку відповідей, знаходжу інформацію, що якась фірма масово набирає людей без важливого досвіду для здійснення рекламних заходів, по "бросових" цінах оплати праці. І тепер примірюю до себе та міркую: так, мені це знайоме, тепер масово без досвіду спілкування всі "повалять" до всіляких клієнтів, створюючи своєю некомпетентністю негативне враження про будь-який маркетинг. Отже, може статися так, що мене просто "не пускатимуть на поріг" навіть по першому дзвінку. Звісно ж: "вовків боятися - в ліс не ходити", але така інформація не так лякає професійність продажника, як те, наскільки виявиться "балуваний" клієнт і в такому конкурентному середовищі на ринку можу не показати за пару місяців швидкий результат, аби отримати обіцяне шефом підвищення до зарплати.

Сон 090122 "Противний смак минулого"

(Сон денний, після нічної зміни). Кінець року. Будівельний об'єкт доходить до завершення. Сьогодні заїжджаємо для того, аби забрати певні речі. Настрій святковий. Багато снігу, вітряно. Я і колега вирішили забрати в машину кабель. Кожен робить свою справу: пакує свої речі. Третій колега пішов робити щось своє. З ним домовились, коли забиратиму наступного разу, адже робить для себе маленьку відпустку. За цілий рік на об'єкті в мене назбиралося небагато дивних речей. Начебто знаю їх історію та походження. Але, як сталося - не до кінця. Серед них якихось пару старих шкірок тварин, схоже на білок, предмети дивного призначення: туби, коробочки, флакончики, оформлені пакувальним папером у стилі початку ХХ ст. Зокрема, моду на художнє оформлення пакування видають часто уживані акварелі. У колеги так само, але доволі інше, зокрема великий синій брезент, легкий, наче парашут, який пару раз пробувало здувати з землі сніжним вітром. Серед моїх предметів присутнє щось із сушки, м'ясного походження, але доволі давнє на вигляд. Чомусь я пробую щось таке з'їсти, або ж "поїсти", щоб "у новому році цього вже не було". За мить "приховування" розумію, яке це м'ясо, що розповзлося в роті на тонкі смужки, страшенно несмачне. Одразу починаю випльовувати, виймати з горла тонкі "макаронини". Цієї миті згадую (забутий давній сон, схоже, не записаний), як доволі давно хтось вже пробував і робив такий висновок. Можливо, колись і я, адже природа смаку мені знайома. Тієї миті навіть пригадалась або ж усвідомилось походження тих всіх загадкових предметів: так міг залишити тільки якийсь чаклун або маг і явно не світлої сторони світу - настільки гидотний смак у роті це залишає.Чомусь ствердно подумалось, що це м'ясо належало до мертвих пацюків, яких спеціально було приготовано для ворожінь. (P.S.) Від того просинаюсь і розумію, що якби не цей противний смак у роті, снив би далі, і як останні дні "не наснив би нічого", спроможне до його фіксації у нотатнику. 1115'

Сон 090820 "Трухлявий місток"

На об'єкті відбувається будівництво. Останні дні роботи. Вже йде згортання - об'єкт завершується. Маю відчуття тривалости такого будівництва. Протягом всього часу роботи ходили по тимчасовому дерев'яному містку. Зауважую, що вже під кінець роботи він зтрухлявів весь, так, що немає вже де стати. Помічаю інспекторів, які, як я думаю, зауважать на тому. Бригадир уже вивіз із контейнера всі інструменти і матеріали для роботи. В останній день оперативно просить знайти йому "главіки": гайки від них є, а самих - немає, скільки не порпався в рештках матеріалів того контейнера. Прошу когось допомогти. Приходжу до того, що про цей факт треба буде йому доповісти. 0500'

Сон 120220 "Отак!.. Старість"

Я з батьками десь на виїзді оглядаємо нове житло. Після виходу на пенсію, вони вирішили переселитися в нову хату, але з таких, які були в ужитку, щоб зробити косметичний ремонт і жити в покращених умовах. Так от, на нове житло спочатку я дивлюсь перспективою з космосу, а потім із наближенням зуму: доволі красиве, як і решта будинків цього району. Тепер ми у дворі цього дому. Звертаю увагу, як нерівно під ногами лежить червона бруківка, що від року в рік уже здулася та частково полопала від підняття ґрунту. Обходимо дім, а там покинутий сад з сухою водоймою, більше схожою на покинутий басейн, але й те неповне визначення. Видно раніше ця "водойма" була окрасою тильної частини дому. Десь, по інший бік від нас, сидять поміж кущів чужі діти, схоже, з найближчих будинків. Вони гралися між деревами в піжмурки, а тепер споглядають за нами. Проходжу півколом над тим "озером" вперед, вирішую: що це не те, що батькам треба, ще й хата неймовірно велика! Повертаюсь назад і западаю в яму, порослу гострими кущами (асоціація з дикою трояндою). Мати йде за мною, частково допомагає піднятись. Вибираюсь, вказую, аби й вона була акуратна. Висловлюю батькам остаточне судження, що на старість немає потреби у великому будинку, в якому треба буде весь час робити якісь покращення, достатньо невеликої, скромної хатини. Тепер я у дворі батьківського дому, заходжу в дім баби Марії (померлої). Батьки якраз переселились зі своєї частини дому в цю половину. Заходжу, а там практично нічого не змінилось, лише пробиті колись на двір двері, вже замуровані, і на тому місці красива наштукатурена шуба. Зауважив, що при вході, веранда не перефарбована (має, як і колись, ексклюзивний блакитно-зелений колір); висять якісь давні короткі шторки, аж під саму стелю, окремо від вікна; в кутку кімнати, над кладовкою, примітив дерев'яні ножиці, як давній символ від часів будівництва дому. Запитуюсь: "Чому я раніше їх не помічав? Добре було б сфотографувати якось! Доволі ориганальна річ". Мати готує їсти. Дивлюсь, як вона це робить: до смаженої картоплі з цибулею додає сметану, перемішує в пательні, потім накладає мені у велику білу тарілку, але не трапляє: частина страви випадає поза неї. Я поправляю і спокійно вказую на те, що залишилось на столі: "А це?..". На що мати знизує плечима і каже: "Отак!" Наче вибачаючись і за випадок, і за свою старість. Цієї миті я помічаю, наскільки вона від старости слаба! (Образ "старости" вже зустрічався за тиждень уві сні). Я міркую собі, що мені з сестрою, може трапитися так, як з батьками, доведеться жити в одній хаті. Як то ми будемо давати собі раду, коли будемо такими старими, як наші батьки? 0415'

Сон 010220 "Оголені ребра"

Зустрічаю знайому, яка працює в газеті, до якої і я мав колись професійну причетність. Нагадує мені давню обіцянку: познайомити врешті-решт з батьком, аби він зміг їй відремонтувати телевізор. Він якраз був недалеко від нас. Дивлюсь на нього, а його груди не мають шкіри і будь-яких м'язів: голі кістки, які час від часу зрушуються так, що йому доводиться їх поправляти. Дивлячись на нього, вже не дивуюсь, адже в такому стані бачив попереднього разу. (Переконання пов'язане з тим, що цей образ вже фігурував у якомусь сні). Підводжу до батька знайому. На тому етапі вона перепитує, чи добре, з огляду на його стан? Я ж заспокоюю і знайомлю: "Це колишня колега, з якою працював у газеті "Житомирщина". Просить, аби ти відремонтував їй телевізор!" Вона ж пробує додати до сказаного своє прізвище, аби я міг належно її представити: "Вахнюк" (?)... Я ж додаю: "Ірина", навіть не намагаючись пригадати по-батькові. В процесі представлення ловлю на її обличчі певну образу: як же так забути, як її звати? А ще колишні колеги?.. Батько відкашлюється, від того зміщуються "ребра", які більше бачу у вертикальному положенні, аніж звично, за анатомією. Поправляє трохи їхнє положення і уточнює адресу, куди прийти.

Їду на батьківську дачу разом із бабою Дусею та дідом Григорієм. Начебто з нами ще була тітка - їхня донька. По дорозі в транспорті незнайомий мені чоловік питає у присутніх: чи знаємо ми, де знаходиться вулиця Райова? Слухаючи, вирішую допомогти: зійдете разом зі мною, я на цій вулиці мешкаю. Але трохи постоявши й поміркувавши, згадав, що вулиця-то зветься "Кринична"! Але такий був до цього внутрішньо переконливий, що навіть уявив його земельну ділянку. Перепросив у нього й пояснив, що помилився. Приїжджаємо на місце і опиняємось біля будинку. Баба Дуся поводиться так, наче щось принесла і готова вже йти назад. Я ж кажу: хіба ви не хочете побачити хату? Там же так багато ваших речей? Відчиняю, і з порогу відчутно, як повіяв холод. Заходимо в першу кімнату, а там гарна обстановка, повністю організована зі старих дерев'яних меблів. Все свого часу належно нами (мною і дружиною) було збережено та доглянуто. Бачу певне зачудування на обличчі бабусі. Показую, що меблі навіть були полаковані, так гарно виглядають. Заходимо в другу кімнату, а там так само з меблями все добре, єдине що стіна почала серйозно промокати, так, що вода (конденсат?), хоч і небагато, почала просочуватися крізь стіни з переходом на стелю. Хтось каже, що в хаті потрібно жити, або підтримувати хоча б плюсову температуру. Я ж знаю, якщо нагріти хату зараз, її це не врятує. Цікаво й те, що постфактум зрозумів, що дім взагалі не схожий на знайому мені дачу, а нагадує "времянку", яка лише на одну кімнату. 0230'

Я з поляком знаходимось у літаку. Ремонтуємо електриктричну частину. Я ж у якості помічника. Міркую собі про інвестиційний клімат у Польщі. Зокрема про тих, хто по роду дяльности мусить стикатися з польською мовою. Зокрема і про Трампа, який часто висловлює підтримку Польщі. Англомовним або ж німецькомовним, коли чують польську, може прийти така думка: як же вони всі між собою розуміються, це ж безперервний шепіт і дзижчання? 0500'

Сон 280919 "Перезавантаження: прибирання забутого"

Я з кимось вирішив прибрати в одному приміщенні під стелажами, що йдуть уряд. Вимітаю різні предмети, про які давно вже забуто. Хтось каже, що не може дещо знайти. Я ж бачу, що з тих дрібних предметів, які виявились по прибиранню, є очікуване. Пропоную використати.

Лікарня. У мою руку роблять уколи прямим вколюванням, як під час акупунктури. Раз, два, три... - рука німіє. Цікаво, що прийшов з метою усунути якусь іншу причину.
P.S. Лежав у такому положенні, що рука від району ліктя була припіднята, так, що в реальности затекла.

Сон 200219 "Старі публікації - робота на все життя"

Біля поштової скриньки вструмили в міжхвіртковий простір газету. Кажу батькам: чого ви її не забираєте? Маючи на увазі, що зіпсується від погодніх умов. Забираю сам. Перше, що кинулося ув очі, що газета стара, в одному місці навіть підклеєна скотчем, якась сторінка надірвана так, що вже не прочитаєш. Починаю гортати. Під однією фотографією бачу підпис із приблизними словами: "Кохання мого серця". Дивлюсь уважніше на ту світлину і бачу, що на ній я сам у модній кепці, натягнутій на очі, якість зображення - середня. Я навіть згадую місце, де її робили. (Таке маю уві сні переконання). Розміщена в правому нижньому кутку, єдина на всю розгорнуту шпальту. Починаю вчитуватися в назви статей, а там, серед інших, три - мої. Питаю себе: і як я міг про них забути?

Хлопець проходить практику в морзі. Говоримо з ним про життя, роботу, проводжу аналогію з іншими видами праці, наштовхуючи його думку на мовчазну риторичну відповідь, яку проговорюю вголос: "І ти розумієш, що ця робота на все життя!"
P.S. Дивна аналогія з вчарашнім сном, на тему живих і мертвих.

Сон 010119 "Спроба викриття: Нове-Старе - Вхід-Вихід"

Я завітав на фірму, в якій колись працював маркетологом. Мені пропонують очолити той самий відділ, але на кращих умовах. Сідаю за свій робочий стіл, намагаюсь вникнути в поточні справи. Виникають питання щодо певних речей. Ставлю їх по мірі певної компетенції директору, який сидить майже напроти, іншим менеджерам, хто може надати роз'яснення. Ловлю себе на тому, що з кожним наступним питанням маю якийсь дивний спротив з їхньої сторони: невже я цього не знав? Таке приховане роздратування йшло не від керівника, а від його підлеглих. В якійсь паузі в мене виникають сумніви й думка: наскільки непродумане прийнято рішення: оформитися на цю роботу. Я ж вже маю постійну працю в Польщі? Як я поєднуватиму дві роботи разом? Навіть складність - освоїтися першого дня - вказує на те, що це вже не та посада, яку готовий очолювати. Раптом в офіс заходить власник компанії (не директор) і підходить до мого столу й каже: хочете знати, про що думає людина, коли сидить за смартфоном? Бере мій телефон і гострим предметом починає нерівно здряпувати верхній шар екрану, що має матовий відтінок, аж до глянцевої поверхні. За тим шаром починають проступати малюнки у вигляді чорнобілих штрихкодів, прямокутних шильд, типографічних знаків. Я шокований від такого розвитку подій, хоча проявляю здоровий інтерес до незнаного. Міркую: добре, що на екран наклеєний захист... Я проходжу перед автівкою синього кольору, за кермом якого сидить згаданий власник фірми. Поверхня капоту авта нагадала матову поверхню мого екрану на телефоні. Подумалось: чи не подерти й тобі, аж до глянцю?

Печу добрий шмат м'яса. По приготуванню, злив з нього ропу. Якась незнайома мені жіночка робить пельмені. Між моєю і її працею якась "іншість" у формі часопросторової ями. (Важко пояснити словами). Наголошується, що "краще пельмені!"

Я в Польщі. Вирішив вийти у місто. Центр міста, але майже порожні вулиці. Вирішив купити собі морозиво, але не можу пригадати за якою ціню купував минулого разу, проходжусь від однієї кав'ярні до другої, щоб відтворити в пам'яті ціни: 3, 5, 6 - в залежності від об'єму і пропозицій. Доходжу до останньої ятки, які утворювали довжелезний коридор однієї будівлі з високою стелею плавним завертом вліво. Ця остання ятка була в напівромантичній темряві, можливо, тому я й вирішив обрати її. Підходжу до стійки. Замовляю морозиво. На видачі стоять дівчина слов'янської зовнішності та негр. Акуратно вдягнені, робочий одяг в грайливому стилі. Питаю в дівчини, поки формує морозивом вафельний стаканчик: "Чи є тут вихід?", вказуючи на зачинені двері, що йшли, як ймовірне продовження коридора, наче до чогось нового. Виникає пауза. Я розумію, що вона не втямила по-українськи, по англійськи не запитаю. Майнула думка: а чи можна за зовнішніми рисами зрозуміти, якою мовою спілкується людина? Повторюю російською: "Тут есть выход?" Вловивши на її обличчі вираз неприйнятності, врешті, зосередившись, кажу польською: "Czy jest tu wyjście?" Вона усміхається і грайливо іронізує над значеннями, що є вхід, а що є вихід: "wyjście-wejście? Czy wejście-wyjście?" Тим самим натякаючи, що я правильно подумав: вийти тими дверима зможу! Раптом вирішую повернутися тією ж дорогою, якою йшов.

Сон 171218 "Наші лаваші сильно хороші, щоб..."

Я працюю в редакції газети. Мій кабінет знаходиться за прохідним, де сидить секретар. Сьогодні на її робоче місце повернулась давня працівниця, яка пропрацювала тут мало не все життя. Заходжу за свій стіл, сідаю до роботи. У цій же кімнаті працює ще одна співробітниця, на яку цієї миті не зауважив. Її стіл стоїть осібно від мого, біля вікна. Лунає стаціонарний телефон. Беру слухавку. Дзвонить жіночка, яка почала розповідати, що при написанні статей треба уважно ставитися до перевірки поданої інформації. Розумію, що хтось зі співробітників газети допустився помилки, яка пішла в друк. Але чому ж цей дзвінок перекинули на мене? Може, мали до когось іншого? - виникають внутрішні запитання. Тон у цієї жіночки не агресивний, з пошуком порозуміння. Починає входити в деталі тієї статті, розповідаючи, що в давні часи не тільки цінували воду і нею вмивалися, а ще й хлібом. Потім починає розповідати про лаваші і як до них ставилися. Слухаючи її монолог, бачу сюрреалістичну картинку: якась жіночка бере загорнутий лаваш, пригортає його до свого обличчя і ним вмивається. Чую слова співрозмовниці: "Наші лаваші сильно хороші, щоб..."

Сон 230618 "Дерев'яна хата"

Дорога з пересадками. Порція свіжосмаженої м'ясної страви.

Стара дерев'яна хата. На високих стелях великої кімнати, а де на стінах - натягнуті грубі тканини, за принципом гобеленів. Я починаю знімати зі стелі ті полотна. Від когось чую, а в дечому підозрюю й сам, що ця хата колись із середини горіла, але якось з однієї сторони - це стало оприявнюватися, коли стіни за гобеленами почали відкриватися все чорнішими.
Я питаю: чи знімати все? Хтось критично відповідає: ти що, це Середньовіччя! Інтонація вказувала на повну ліквідацію старожитностей з метою подальшого ремонту.
Підходжу до печі з високим отвором, мало не в мій зріст, із глибоким черінем, і гортаю в ньому якісь рештки, які колись недогоріли, і бачу, що від ворушіння вони розгораються все більше і догорають мало не остаточно. Я мав у тій печі спалити те, що було зірвано зі стін і стелі.

P.S. Цей сон нагадав подібний будинок, в якому мешкали сімейна пара похилих мешканців. Я до них приходив у гості, піднімався на дах сходами з такої ж великої кімнати. На даху лежали старожитні речі, в'язки цибулі. Щось подібне було в іншому сні, коли я гуляв по даху дідової хати з переходами від батьківської. В іншому сні, подібне було помешкання, коли подібна група людей замешкала на відпочинок у середній з трьох однакових дерев'яних кемпінгових хат, з метою проведення вікенду, але відчуття сірості та сирості домінували з першого враження про неї. Випливають ще дві асоціації про дім, який був у різних снах: один стояв над пісчаною дорогою, що по самій високій стіні будинку утворював єдине ціле з огорожою, тоді там померла відома у вузьких колах людина, яку я знав, а другий будинок стояв на горі, в якому мешкали жінка та її малі діти. Образ дерев'яної хати в снах подібний, начебто збірний, і водночас живий. Кожного разу дім поставав, як жива істота нерозривна із віком її мешканців.
В описаному сні дім ледь живий, для мене чужий, але я у ньому, як і інші зі мною люди, прийшли з метою змінити його на краще, при тому, що на якомусь етапі мав сумнів у тій доцільності.