Велике релігійне свято. Події відбуваються в храмі. Ведеться богослужіння. Присутньо багато священнослужителів. На якомусь етапі, ближче до завершення, пару священників ідуть із заходу. Як виявляється, головний серед них - це не рядовий священник, а певного роду старший ув ієрархії. По завершенню, хтось дорікає про такий неприпустимий учинок. Хтось починає розповідати про ту людину так, що я починаю це сприймати, як документальну хроніку. Спочатку йде мова про те, що цей священник робить неймовірну річ: у своєму селі будує своїми силами чудовий храм. Тому логічно, як зайнята людина, він поспішає до своєї пастви та будівництва. Потім іде розповідь про самого священника. Звучать його слова про спорудження храму: "От одного разу до мене прийшло осяяння, а якщо я будуватиму храм? І не починатиму з пошуку землі, а прямо на своєму обійсті?" А благородний намір завжди знаходить прихильників і тих, хто готовий підтримати фінансово. Спочатку бачу земельну ділянку, яка окреслюється певним фундаментом. Біля нього скромна хатинка, в якій живе родина цього священника. Східна частина виходить на рів, а десь недалеко простягається невелика річка. Другим фрагментом: я на тому місці, а будова вже набирає окреслених форм. Вже зрозуміло, де мають бути вікна, двері. Якась подія, яка змусила мене і тих, хто був зі священником, повертатися різними стежками. Протягом дороги вони знаходились у полі мого зору. Настільки переймаюсь історією про храм, що виникає відчуття віддаленої причетности до появи цієї споруди. Тепер священник розповідає мені особисто про свій родовід і тих, хто допомагав йому в будівництві. Після загальної розповіді про рід, перейшов до персоналій та особистого з ними знайомства. Першого, кого він мені представив особисто, був його син. Звернув увагу на їхню схожість. Питає мене: "І як ти думаєш, при всьому тому, що я тобі розповів, скільки дітей у мого сина? Одружений?.." Я дивлюсь на нього і по зовнішньому вигляду, який вказує, що десь йому років 35, нічого конкретного сказати не можу. Продовжує: "Він не має ані жінки, ані дітей..." В голосі почулась маленька прикрість, хоча, з огляду на чернецтво в священництві, все має виглядати доволі логічно. Під час тієї розповіді, в кімнаті сиділа одна жінка похилого віку, їхня родичка, можливо, мати головного героя. Ця бабка починає розповідати історію про те, як втратила пам'ять. Пам'ятає, як поїхала в місто і повернулась додому. Приїжджає, вмикає телевізор, а там в телестудії бачить жіночку, яка нагадує її саму. Каже, що мусила додивитися до кінця. Коли камери показували всіх збизька, остаточно переконалась, що то була вона. Я питаю: "І де це було: в обласному центрі чи Києві?" Ствердно відповідає: "У Києві!" Чим викликає ще більше здивування. Зокрема це ж помічаю за виразом її обличчя. Отже, така поїздка цілком випала з пам'яті, після чого довелось звернутись до лікарів і зменшити своє пересування межами свого дому та околиці. Приходить згаданий священник і заводить розмову за гроші. Про те, що я свого часу позичав йому певну суму, а тепер він їх повертає. А я "ні сном, ні духом". Дивуюсь такому розвитку подій. А тут він такий переконливий, що не можу відступити. Повертає гроші. (Візуально самих грошей не пригадую). Тут, до слова, згадана бабка починає говорити за свої гроші, які також повертає мені. Дістає якісь незначні монети великим номіналом і кладе на стіл. Я остаточно в шоці, кажу, що про такі гроші можна забути. А вона: "Ні, гроші треба повертати!"
Тепер я з сином. Маю в скорому часі повернутися... Кажу йому: "Поцьомаю, як приїду!" 0430'
