У голові виникає цікава фраза (думка у вигляді речення), яку хочу десь записати, аби не забути. Сідаю за стіл, а ліворуч мене - якась дівчина, а переді мною - порожня чиста тарілка. Дістаю маркер і починаю писати по її краю свою думку. Зауважую, що маркер срібного кольору майже зливається з блискучим білим кольором глазурованого фаянсу. Також виникає відчуття прихованости, адже не хотілося б, аби та дівчина обок прочитала, що я пишу. Дописавши, виникло переконання, що тепер точно не забуду цю думку. Аби вона не залишилась на тарілці назавжди, вирішую її витерти. А витиратися не сильно то й хотіла. (Лунає дзвінок будильника. Просинаюсь. Намагаюсь пригадати що я записував? - але не виходить. Навіть не пригадується натяк: на яку ж тему?)
24.03.25
З однокласницею Л.С. (не зовсім на неї схожу, але з конкретним переконанням, що це вона) йду до її дому та обговорюємо тему (пов'язана з сьогоднішнім попереднім сном). На порозі в дім занурює руку в мокрий пісок і дістає ключі від вхідних дверей. Я дивуюсь такому місцю хованки та коментую:
- Я з дитинства (шкільний період) пам'ятаю пару таких місць.
- Таких хованок у мене безліч! - відповідає вона.
- І завжди знаходила?
- Було пару раз - ні, але, навіть коли не могла знайти, спрацьовував дедукційний метод, і навіть коли не знала, ключі знаходилися.
25.03.25
Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція
