Сон 190720 "Бджолина висота"

Працюю на будівництві майбутньої школи. Робота наближається до завершення. Залишилась година до кінця робочого дня. Останнє, що треба зробити: закрити стелю армстронгами (касетонами). Робітники, із ким працював, пішли кудись на перекур. Залишився зі мною один молдовець (образ із реального), який почав розповідати якісь свої історії, цікаві лише для нього. Приходить до нас незнайома на перший погляд жіночка, яка звертається до мене по допомогу. Починає з того, що розповідає, як не вперше спостерігає за моєю роботою. Називає мені попередній об'єкт, на якому, на відміну від теперішнього, я виконував завдання неакуратно (так на тому об'єкті було всюди), а тепер оцінює з кращої сторони. Дивлячись на її чорнявість, дещо її пригадую. Пропонує мені нову роботу і запрошує за собою. Приходжу з нею в аудиторію, а там сидять студенти (переважно студентки). Показує мені на стелю і каже, що там треба вилізти нагору. Дивлюсь на декоративно оформлені дошки, з яких викладена стеля, і не бачу люка. Питаю в неї: "А де ж вхід?" А якісь студентки показують рукою в конкретне місце: "Десь там!" Я ж питаю: "Чому ж не дати було в тому місці наклейку, щоб бачити: де воно?" А вони відповідають, що наклейка, яку я пропоную, буде завелика. Тоді ж показую невелику за розміром: склавши між великим і вказівним пальцями невеликий кружечок.
Тепер, будучи наодинці, цікавлюсь: хто є ця жіночка, яка пропонує мені роботу і має професійний інтерес спостерігати за чужими працівниками? Знаходжу на Ютубі її акаунт з власним відео, на якому вона інспектує в альпініському костюмі інсталяцію чілера, що висить, наче зовнішній блок кондиціонера, на стіні будинку, на самому краю і значній висоті. Все, що робить, записує на відеокамеру, наче встановленій на селфіпалицю. Те, що бачу, мене просто вражає: по-перше, без страховки; по-друге, стрибає на блокові, повисає на трубах, і все задля того, аби перевірити якість інсталяції... і все на тлі значної висоти!

Йду садом і хтось мені розповідає, що в українській політиці поява Зеленського, як президента - це проміжний варіант. "Просто на той час не було сформовано сильного кандидата на цю посаду!" Проходжу далі і бачу, як у квітах одного дерева, схожого на магнолію, з білих великих лялечок "вибрунькуються" бджоли, більше схожих на джмелів. Проходжу далі й помічаю свою дружину, яку, за переконаннями, залишив дочекатися на мій прихід. Дивлюсь на її спину, а на її футболці, серед гілочок вишитого дерева оселилися живі бджоли, які почали утворювати стільник і викладати мед. Я прошу обережности і починаю зганяти рукою їхню зграю. 0606'

Сон 220320 "Світ змінюється. Тепер він буде не таким, як завше!"

Спостерігаю, як у Польщі поширюється короновірус: з дня в день все більше індивідуального "озброєння" для захисту від хвороби. На якомусь етапі починаєш дивитися на світ крізь призму існування в ньому такого вірусу. Відзначаю, як з дня в день все більше і більше закладів "вимикаються" від соціального життя. 2320'

Польща. Сідаю за кермо машини, за яким давно не сидів. Біля мене сидить дружина. Починаю поволі їхати невеликою вуличкою. Згадую, що забув увімкнути фари - вмикаю, забув застібнути пасок безпеки - застібую, трохи на повороті пригальмовую і глохну. Заводжу наново. За поворотом помічаю поліцейську машину. Подумки: явно привертаю до себе увагу! Рушаю і їду далі. Так і є: поліцейський мене зупиняє!.. Стаю обік дороги. Він підходить і просить документи, але тієї ж миті відволікається до когось з коментарем. Я ж дістаю і помічаю, що в мене не свої права, а жінчині. (В реальності - не має). Навіть придивляюсь до ламінації, на якій були вибиті ім'я та прізвище, потерті з часом. Кажу до дружини, що треба буде обміняти на нові. Коли ж він знову звертає на мене увагу, вибачаюсь по-польськи, пояснюючи, що давно не сидів за кермом, а тут спробував проїхати цей гак, показуючи на поворот. Права маю вдома, якщо треба, можна зараз під'їхати, від сили триста-п'ятсот метрів, і я їх пред'явлю. Він маше рукою, що не треба, повертайся додому!.. В жесті та усмішці можна було прочитати: "Буває! Всі ми колись вчилися!.."

Заходжу в одне будівельне приміщення через вікно. Вуличні капці набралися піску, а спустившись на підлогу, виявив, що довге приміщення готують під торговельну залу. Поки що нічого не ясно: де і що має бути. Я ж шукаю туалет. Знаходжу його неогородженим, лише за характерним отвором в бетоні видно, що це буде воно. Подумки: тепер не доведеться ходити в одне і те ж місце при вході; разом із тим цікаво, а що ж буде торгуватися там? Тепер повертаюсь назад і відзначаю для себе, що будівельний майданчик перетворюється в повноцінні зони продажів та відпочинку. При вході, саме на тому місці, про яке думав, роблять кав'ярню у приємних світлих тонах. Сам процес доходить до фінішної прямої. Ще мить і я дивлюсь на все, як на завершене будівництво й облаштування на повноцінні торговельні місця. При тому ж вході бачу перших відвідувачів, зокрема, мало не лице до лиця, зустрічаюсь із Р.Л. - колишньою директоркою навчального закладу, в якому вчився. Тієї миті була вона по-багатому вдягнена з дещо театральними манерами. Спробував привітатися, бо вийшло все якось раптово, а вона ж зупинилась на мені поглядом, спробувала щось згадати, видно сприйняла за місцем зустрічі при вході як за "зазивала", нічого не відповіла, але з виразом великої зацікавлености рушила дивитися: що нового? Трохи від початку з'явилась торговельна зона, на якій продавали товар шляхом лекцій і практичного представлення. На стільчиках сиділи відвідувачі, десь до 20 чоловік, слухали розповідь і дивилися успіхи використання. Підходить Р.Л. і питає, чи бува не тримає промовтер у власних руках єдваб? На що він, перериває свій спіч, звертає увагу на цю "багату пані" й іронічно відповідає: "єдваб - це найтонша тканина, м'якусінька, а на дотик - з діамантиками!" - між пальцями розтираючи уявний матеріал. Усі присутні розцінюють це однозначно: все ж таки з її сторони було нечемно перебивати оповідача. Вона ж показово йде, а більшість лише сміються у вус, не виказуючи своїх емоцій. Я ж вирішую обірвати цю тишу: "а ви хіба не знаєте хто це був? Це ж колишня директорка... (раптом мене обривають прицикуванням: само собою ясно, що всі про неї знають!). Я ж рушаю далі по довгому торговельному залу шукати свої вуличні капці, які залишив, як заходив від початку у приміщення через вікно. Тепер я помічаю, наскільки все змінилося. Намагаюсь вгадати де я їх полишив. Ось начебто вже знайшов місце, а їх ще не бачу. Перепитую у дівчини, яка дооблаштовувала свою торговельну зону, а вона мені одразу їх і знаходить - просто поставила в тумбочку, мало не на тому ж місці, де вони стояли ще на бетоні. Я ж вибачаюсь за незручності з ними і дякую за зберігання. Тепер можу подивитися і роздивитися уважніше: що це за зона? Простір занижений до підлоги, лежать м'які іграшки, подушки, згадана дівчина запалює ароматичні палички, лягає на теплі подушки і дивиться на імітацію зоряного неба в залитому сяйвом штучному світлі. Однозначно: дитяча зона! Але який з того для неї бізнес? Може просто це так придумано для дітей, аби батьки мали можливість більше пройтися торговельними залами?! 0340'

У процесі засинання вихопилася невідь-звідки і чому частина монологу російською:
- Даже мы хотели его производить! На нëм так и было написано: "Химическое оружие: только с Богом!" 0500'

Швейна машинка стоїть на бетонованому підвищенні. (Асоціація з піччю, але уві сні без конкретики). Окрім того машинка стоїть на скрученій тканині, друга частина якої вкриває ту поверхню. Хтось допомагає мені розкласти решту тканини, якої виявилося ще три нерівні частини. Дві з них рвані, які однозначно вирішили викинути. Третьою достелили, але вийшло так, що мені не сподобалось: не може з двух нерівних шматків бути вкрита поверхня. Потім почали переставляти саму машинку і те, що було біля неї. Знову щось подобалось, а щось ні. Дехто приходив і також висловлював оціночні судження. 0630'

Сон 260120 "Клямка фіксації"

Їду в машині з трьома хлопцями. Я сиджу позаду за водієм. На руках, у того, що поряд мене, дитина років двох-трьох. Вона заснула. Аби їй не заважати, її поклали якось поперек в салоні, між першими сидіннями. Біля мене зліва якась коробка, що заважає пристібнути нормально пасок безпеки. Заводжу на цю тему розмову і разом із тим пробую якось пристібнутися. Раптом бачимо, що на дорозі стоять кілька поліцейських, які спиняють машини для перевірки. Зупиняють і нашу. Я ще намацую клямку фіксації паска, але ще не вдається. Притримую лівою рукою, аби зімітувати, що все тримається на місці. Один поліцейський зазирає до водія, а другий відкрив двері до нас із правого боку. Лише тієї миті я тихо "заклацую" безпеку. Але тут вони щось повідомляють і хлопці виходять з машини. Таких, як ми, стоять кілька машин, причина мені ще не ясна. 0700'

Проговорюю про себе якісь польські висловлювання. За тим чую фразу, обіграну з російською мовою: "Вам очень PowięЗло".

Сон 120819 "Стихія води"

Дивлюсь на воду, в якій пливе до берега якийсь хлопець. Мить і я дивлюсь його очима. У воді знаходяться люди ворожо налаштовані до нього. Пірнаючи глибше, оминув їх всіх із повною легкістю. Вийшов на берег. На березі дізнаюсь про хвилю, яка тілько-но зірвала дітей, прив'язаних спеціальними довгими страховочними пасами до берега, аби їх не знесло течією в море. Хтось каже, що тут - в Ізраїлі - докладають максимальних зусиль для захисту дітей, аби не було подібних трагедій.