Сон 081224 "Перейти межу страти"

Віддалений образ рідного міста з річкою, до якої я з якоюсь знайомою роблю прогулянку. (Фактично уві сні єдине, що правдоподібне - це річка). Пройшлись до греблі, постояли, подивилися. (В реалі більш красиво виглядає, якщо дивитися з долу, а тут ми дивилися з висоти рівня води, яка стікає. В реалі стежка йде по ліву сторону току річки, а уві сні ми йшли по правій). Якийсь чоловік запитав, чи бачили щось підозріле? - Що саме? - Потопельника!.. (Запитання прозвучало так, наче він пропливав і махав нам рукою). Повертаємось назад, але іншою дорогою, яка під кінець, коли мали її перейти, перетворилась у багатоколійну залізничну дорогу. І це все виглядало так, що йшли весь час понад річкою, а як вирішили її перейти, виявилась багатоколійка (уві сні ця трансформація навіть не здивувала, не виникло жодних сумнівів: щось тут не так). На прощання кажу знайомій, яка вже більш нагадує конкретний образ (можливо, виник у подібності схожої подорожі в реальності десь у парубоцькі роки): "О то можна тут прогулюватися так чи сяк!" - і за тими словами чую їх смішний повтор, наче її відповідь: "Чяк чи шак".

Наче я в домі баби Дусі та діда Григорія, який більше нагадує прохідний офіс з перевалочним складом. Я з колегою прийшов до праці, згодом він кудись відволікається і повертається дивно вдягнений з якихось підручних засобів так, що вийшло доволі смішно, особливо на голові якась химерна конструкція з двох різних пластиків, яка мала б відігравати роль каски. Чекаємо на вказівки до праці. Працівниці з офісу носять якісь речі та роблять їх переоблік. Тепер хтось приходить з робітників, а я його не знаю (таке переконання уві сні), певною мірою схожий на гопника (на тому просинаюсь).

Фрагмент :: Я пишу текст не в ел. "Блокноті", а прямо на сторінці сайту, який після якогось внутрішнього оновлення "злизує" мій текст і переді мною залишається біла сторінка. Виникає така глибока прикрість по проробленій праці... Цієї миті я згадую (забутий фрагмент сну), що так само я писав спогади про свого діда і бабу, і чому забув цей сумний досвід: два громадних текста просто зникли і все, так само - біла сторінка, а на ній - зеро спогадів. Невже знову, як по колу, маю пригадати про когось те, що навіть важче, як про себе.

Я у якомусь буддийському храмі. Бачу багато народу. Мені треба запалити вогонь і я беру якусь двокомфорну річ (без конкретики: чи то такий подвійний балончик, чи така дивна, але велика подвійна запальничка, не ясно) і запалюю на ній два вогні шоколадного кольору. Так продовжую тримати її в руках. Підходить до мене хрещена моєї сестри (сусідка і подружка матері довгі роки) і жаліється, що якось тут не було вогню, а вона разом з дітьми (її чоловік помер у цьому році) сюди приходять часто. Далі формулює завуальовано так, наче: не міг би я поділитися з нею вогнем? - а без підтексту ті ж слова можна було зрозуміти простіше: чи не міг би й мені запалити вогонь? Хоча в руках так нічого й не триймала. Ми мали б піти ближче до святині, де начебто стоїть образ Будди, і там для неї мав би запалити якусь кадильну паличку, свічку абощо, але тут я прикидаюся відстороненим, адже пригадую: скільки цілей за рахунок інших вони (їх сім'я) досягали протягом життя. І на цій хвилі мовчазного зависання підпалюю якийсь патичок, а виявилось, що це довгий тонкий і сухий корінчик червоного буряка, який принесли прихожани чи то для продажу, чи як пожертву. Звісно, він довго й не погорів, а розчаровано потух. Так і треба, подумав я, але знайома почала вже продовжувати розмову про білий борщ, який робиться з "білих карасів"... 

Сон 130924 "Знайомство з Венерою"

Проходжу вулицею і бачу поміж будинками пам'ятник, з якого печально стікає вода. Раптом помічаю в образах цього пам'ятника образ давньої знайомої Г.К.(М)., яка померла в передпенсійному віці років чотири тому. Десь поряд біля будинку починає грати якась мелодія, яка починає розлючувати воду в джерелі цього пам'ятника. "Обличчя" з рота якого стікає вода, починає стукотіти бетоном, наче щось хоче сказати. Що довше грає мелодія, тим більше починає наростати потік і вибухати "гнівом", майже як гарячий гейзер. Я вирішую на це далі не дивитися і йду звідти.

(Якийсь відрізок сну, який важко відтворити в пам'яті, пов'язаний з наступним сюжетом. Єдине пригадую, що там було рідне місто і поряд мене дружина, хоча настрій - екскурсійний).

Тепер дружина підписує мирову угоду з Венерою (ім'я загадкової для мене дівчини). Дівчина пише в простому зошиті в клітинку щось, що поки мені не зрозуміло. Я кажу, коли її бачу: "О, Ви?" (Цей образ з дівчиною в чорному капелюсі з великими полями, як вона себе колись давно представила з першого разу, а потім образилась на нас із-за наших вчинків, але не зникла в нашому житті, колись не просто снився, а було щось про неї зі сну описано. Треба перевірити). Вона ж мовчки у відповідь показує в зошиті намальоване сердечко, а в ньому слова: "Я Ви". І вперше каже повноцінне речення, а не загадково ображено мовчить: "Між цими словами немає знаків, вони поряд!" Тепер цей зошит, в якому вона писала, я беру до рук, аби прочитати написане. Там були її контактні данні: електронна пошта, нікнейм в соцмережах: "shchosj" та інша конкретика. Раніше ми про неї нічого не знали. Мене це все сильно дивує і радує, що я з дружиною досягли своїми вчинками якогось практичного порозуміння (як писав: конкретика зі сну не збереглась після пробудження), що загадкова мовчазна особа, яка свого часу з'явилась в нашому житті, нарешті пішла з нами на контакт, хоча її появу і присутність зараз все ж таки не до кінця розумію. Тримаючи той зошит у руках, виникає бажання записати цей сон. Беру ручку і на тій же сторінці, на якій вона писала через рядок, я починаю записувати в порожніх полях перші свої думки. Доходжу десь до середини сторінки, де написано її нікнейм і зупиняюсь: тепер виникає думка, що це якось не гарно виходить. Може, вони ще будуть ним користуватися і писати щось інше, принаймні читати написане, а тут вже така неакуратність! Вирішую відкласти зошит, але здаля помічаю, що хоч я і нотував поміж рядками, але наші почерки схожі. Гортаю зошит далі та відзначаю, що її все-таки має більш округлі літери. Тепер лежу на ліжку з дружиною і розумію, що вже не сплю, а варто було б записати цей сон, а тихо не вийде. Знову думаю, як узяти зошит (хоча в реалі сни записую одразу до смартфону). Жінка відзначає моє пробудження, отже, тихо записати не вийде! З'являються якісь дотики ніжности. Все чудово, але через кімнату я знаю, що спить Венера і буде до нас прислухатися? (Усвідомлення розташування кімнат, як у батьківському домі. На тому й просинаюсь - в реалі, аби вже буквально записати цей сон).

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 110921 "Раптовий поворот подій"

Пишу нескінченно довгій вірш на змонтованих лотках. Що не поворот - нова строфа. Дійшло вже до того, що героїчний зміст цього вірша все ніяк не міг скінчитися: останні повороти все дороблялися на одному місці і дороблялися. І тепер важко було зрозуміти: чи це потреба для майбутнього в них кабеля, чи то ніяк не може завершитися мій твір? 2309'

Я на городі. (Батьківське обійстя). Час збору врожаю. Дивлюсь на голі ділянки землі і помічаю як росте біла редька. Пригадую, як випадково вона сюди насіялась. Приємно з того подивований. Починаю її виривати, але розумію, що буде багато і вирішую піти по ємність для неї. З краю городу сидить кіт і щось вигризає. Дивлюсь уважніше, а він старається видобути язиком серцевину з горішка. І щось у тому в нього виходить. Коли обійшов дім в сторону двору, побачив: наскільки сильно змінився весь город, з'явилась по середині огорожа, поменшало дерев, багато ораних ділянок. А куди ж ділась лазня? (Видно, що свідомість використовує давні образи, адже думки про те, що на городі нині будується ще один дім, як не існує. Свідомість її ще не прийняла). Підходить батько. Я ж у нього питаю за це, і озираюсь ще раз. Відзначаю зміну візуалізації. Лазня є, але якось ближче до двору. Дивуюсь уголос своїй просторовій розгубленості. Біля батька бігає чорний акуратно вичесаний пес. Згадую давнього пса цієї ж масті. Питаю: чи не його потомство? Отримую схвальну відповідь. Тепер я біля вхідних воріт. Підходжу до батька і перепитую: то скільки в нас машин? Пам'ятаю, що купували не одну, але всі були до ремонту. Так і підтверджує. Вношу пропозицію їх відремонтувати і позбутися, адже час іде, і вони марально старіють. Скоро на такі взагалі не дивитимуться! 0445'

P.S. Цікаво, що тема купівлі машин виникала й у давніших снах (саме такі, які бачив на спільному подвір'ї), важко стверджувати чи належать до записаних чи забутих, але цього разу, видно, прийшов час їх продавати.

Сон 280420 "Кастрована спадкоємність"

Протягом всього сну образ ведеться від першої особи, хоча у фініші виявилось, що навпаки.
Дружина кілька разів підряд наголошує на тому, що я маю піти до сексопатолога, який має зробити чи то кастрацію, чи то якусь стимуляцію, аби розв'язати проблему бездітности. (В реальному житті такої проблеми не існує). Разом із тим пропонує сходити до університетського лікаря, який, якщо не надасть допомогу сам, то скерує у правильному напрямку. Тема делікатна і я весь час відкладаю дане питання на потім. (Цей фрагмент сну мені знайомий, видно, снився раніше). Як би я не пручався і не вагався, але прийшов час "Х", коли був змушений піти, хоча б на консультаційну розмову до місцевого лікаря з університету. Приходжу до дверей його кабінету, а за ними сидить багато чиновників різного рангу. Підійшовши ближче, зрозумів, що спілкуватимусь із лікаркою, і це для мене стало другим аргументом, аби вона змогла якось відволіктися і перейти в інший кабінет, аби мені було зручно в розмові з нею. Відзначаю, що ця лікарка схожа на комендантку з гуртожитку, в якому я мешкаю. Переходжу з нею в інший кабінет, одразу наступний за ним, але й там розумію, що поспілкуватися нормально не вийде: ті чиновники, що були там, то заходять, то виходять від неї. Бере вона, для початку розмови зі мою, професійну біографію і починає її уважно читати, коментуючи деталі, риторично перед цим ставлячи до себе питання.
- О, то ви працювали видавцем?.. От і я нещодавно вирішила спробувати себе в тому.
Я ж спробував для себе уявити: у якій же ролі вона могла б працювати в такій царині? У той же час, для зручности, попросив написати для неї свою проблему на якомусь аркуші, адже розмова тет-а-тет так і не вдавалась. До рук потрапив "огризок" паперу та червоний олівець. Повиводивши там свої "проблеми", аби висловитися більш-менш ясно, подав цей аркуш їй.
- Так, так, все ясно!
Тієї миті суттєво змінюється сцена: я на дворі, біля якогось будинку, що має великі грубі колони. Між двома ними, у нижній частині, прикріплена алюмінієва трубка, яку, я знаю, що вішав точно сам. З цього ракурсу зрозумів, що змонтована неправильно: люди, які будуть минати ці колони впоперек, спотикатимуться на ній і падатимуть. Саме тому, відзначаю для себе: з протилежної частини, симетрично до цих колон, на інших була свого часу демонтована подібна трубка. (Чомусь я про це все знаю). Цієї миті мій погляд опиняється зі сторони. Отже, дивлюсь на "себе" старонніми очима. З'являється чоловік, який, як я знаю, є тим самим рекомендованим нею сексопатологом. Він підходить і в кілька прийомів карате, задирає "мою" ногу і вдаряє у пахову зону своєю ногою, потім щось бере гостре і надрізає штани у тій же частині, викликаючи тим самим реально скажений біль, але й страх перед наступними діями. Раптом все це обриває, покидає ногу і йде геть зі словами:
- А то!.. Аби більше не п***íти.
- Дякую! - по кількох секундах больової паузи, каже тихо у відповідь, наче до себе, чоловік, схожий на колишнього прем'єрміністра України, продовжуючи згинатися з дивною усмішкою на обличчі. А далі подумки про себе: "Чого ж ви нічого не сказали? Я б краватку вдягнув би, аби бути таким же солідним, як ви?" 0155'

Знаходжусь у домі, в якій є кімната, де на ліжку стоїть швейна машинка. Приходжу до того ліжка, а на сусідній, яка стоїть по переду, лежить на боку незнайома жіночка, років 50-ти і начебто спить. Опиняюсь у незручній ситуації.

Я на великій приватній території, на якій знаходяться безліч різних споруд. Одна із них - музей старожитностей. Власник цієї садиби та цього музею пропонує оцінити його колекцію. В його голосі звучить певна до мене прихильність і тема, пов'язана з пошуком спадкоємця. Ми йдемо в музей, де він починає розповідати та показувати різні речі. Одна з них мене зацікавила особливо: технічна металева річ, щось середнє між верстатом, друкарською машинкою та музичним інструментом. Так, як він стояв на підлозі, то я навіть зайшов за прилавок, аби побачити у її розкритості, поглядом на сонячний простір кімнати, як вона працює: як при натисканні піднімаються металеві лапки вгору. Власнику хотілося б, аби я більше міг оглянути експозицій, а мене на тому просто "зачудувало". Чомусь виникло певне відчуття "липучости" від того господаря: якби я погодився на його умови, то став би заручником всіх цих речей. Тепер із тим же власником і ще якоюсь жіночкою їдемо ґрунтовою дорогою, яка почала йти з пагорба вниз. Чомусь веду машину задом. Десь відволікаючись не зауважив, що до останнього машина їхала сама. "От дивина!" - подумав я, що таки не з'їхали десь у баюру. Цю ситуацію зрозумів тієї миті, коли той чоловік попросив мене відзняти на відеокамеру ту жіночку, яка збиралась нам щось заспівати. Тепер він просить мене спинитися біля одного будинку, в якому мешкає його давній друг. Вивертаю кермо, але відчуваю, що на поворотах машина є неконтрольованою. Стаю. З дому виходить згаданий чоловік, схожий на усміхненого тлустика та йде до знайомого назустріч.

Сон 240320 "Уверх лізти - нереально!"

Йду з дружиною та дітьми ускладненою ділянкою дороги, якій характерна з правої сторони - стіна або природна перепона, а з другої - щось на зразок урвища. Весь акцент погляду спрямований вперед. Цією дорогою ми вже ходили (забутий сон), але без дітей. Я пам'ятаю ці місця, як виглядали попереднього разу, тому підказую, куди йти і що нас там очікує. От ми підійшли до урвища, який оцінювали поглядом минулого разу. На схилі, кронами вниз, лежать зрізані дерева із могутніми стовбурами. Внизу красиво окреслена, наче скелями, рівна ділянка, яка з висоти сприймається глухою ямою, без жодного виходу. Зрізаний пеньок колись могутнього дерева рівно окреслює край скелі. Щось треба було дружині здолати, аби пройти далі, тому попросила у мене спочатку лопатку (монтажку), потім зубило. Спочатку до того урвища впав один інструмент, потім другий. Так, наче без видимих перешкод, дружина вирішила спуститися тими зрізаними деревами на саме дно. Вся складність розуміння полягала в нереальній можливості піднятися згодом ними вгору. Тієї ж миті помічаємо, як унизу невідь-звідки з'являються на характерний звук від падіння металевих предметів, двоє чоловіків, підбирають інструмент і так само зникають. Я ж її спиняю і вирішую повернутися на початок, аби спитати у працівників одного гаража, зробленого під СТО, як потрапити в те місце, де знаходиться урвище. Прийшовши до них, чоловік завів мене углиб свого гаража й вивів другою стороною, де я побачив саме те "дно", що виділось зверху. Отже, чоловіки підібрали інструмент тут! Тієї ж миті бачу дружину, яка спустилась вже тими деревами донизу, опинившись біля мене. 

- Як же так, а діти? Вверх лізти - нереально!
- Я думала ти піднімешся до них!..
Інструмент повернули. Добре, що вже знаємо цю хитромудру дорогу нагору! 0255'

Засинаю з тією думкою, що маю записати призабутий фрагмент описаного сну. Зокрема пригадуються гриби. Зокрема те, що ми їх над тим урвищем засівали. Міркую, що це не випадково, адже гриби мають антисептичні властивості, і це, в період поширення вірусу. Зауважую для себе: "важливо!" Тепер для записів сну в мене біля ліжка лежить старий настінний годинник, на якому є електронний циферблат із сенсорнм екраном, як у мобільного телефона. Тепер свої сни записую саме на нього. Іншим фрагментом спостерігаю за контрастами природи: по тому, як пройшов дощ, виявляється, все навколо було нагріте до такої температури, що на очах дощова вода стрімко випаровується густою парою. Тієї миті я з дружиною на стежці до криниці біля батьківського подвір'я (місце частково видозмінене, як то є у сні). Іншим фрагментом, пригадую: поки я записував сон, лежачи на ліжку, до дому приходить дівчина "одна із сестер" (таке уві сні переконання, чиїх? - її ж обличчя не знайоме, але нагадує образ зведеної сестри головної героїні з фільму "Три горішки для Попелюшки") і каже, що в навчальному закладі спростили викладання предметів, тепер оцінки ставлять на халяву, і хвалиться ними, хоча я знаю, що вона не високого професійного рівня. 0430'

Сон 091118 "Ми прийшли... я пішов!"

Прийшли на якусь лекцію в невелику аудиторію. Нас мало бути небагато, але найшло чимало люду. Ми знаємо, що це у нас останній день і скоро всі мають роз'їхатись. Не до кінця ясно, що нас всіх об'єднує, так, наче якась спільна справа. Колега, з яким я сиджу за однією партою каже: "Давай обміняємось телефонами?" У значенні: їхніми номерами. Я не особливо й хотів, але кажу: "Добре!", - і виймаю свій телефон аби записати його номер, а він свій. Щось випадково натискаю на сенсорному екрані й видаляю існуючі контакти. Колега бачить це і коментує: "Так ти ж видалив усі номери?" Я подумки себе заспокоюю і кажу, що нічого страшного. Кажу: "Давай аркуш, запишемо на листок!" Він записує цифри "097" два рази, в стовпчик, так, наче знає, як має починатися мій мобільний номер. Просить диктувати далі, і я плутано йому називаю свій номер, прошу виправити якісь цифри. В результаті виходить так, що берусь за ручку і перезаписую свій номер начисто новим рядком нижче.
Йде лекція, на яку ми прийшли. Озираюсь на аудиторію і бачу, що суттєво поменшало народу. Дивно, на початку, як ми прийшли першими, присутніх було одиниці, потім всі "завалили" і тепер - доволі ріденько між рядами.
Посеред лекції маємо йти з колегою на автобус. Виходимо з аудиторії, як і всі до нас. У поведінці прочитувалась однозначність: прийшов час, тому ми йдемо!
Заходимо в автобус, деякий час їдемо разом, сидимо один проти одного. На якійсь зупинці колега сходить. Дивлюсь на порожнє сидіння, на якому він сидів, а там лежить монета. Беру її в руки, метал - сплав з міді, на одному звороті великими квадратними літерами написано СССР, напис подібний до тієї, якою був ще до монетної реформи, а на звороті, окрім декоративної цифри 5, профіль веселого ельфа з шапочкою і сопілкою в руках, сидячого на закарлючці з листком(!). Усі елементи чеканки неймовірно гарно переплетені в єдину композицію.
У мене зупинка на вихід. Виходжу з автобуса. Прямо біля зупинки стоїть пам'ятник, загальний образ якого є невиразним, але в переходах його фігури, на рівні моїх очей, наставлені різноманітні маленькі фігурки. Беру одну з них до рук, розглядаю. Це такі собі амоторські статуетки, які приносять різні люди саме до цього пам'ятника. Той, що був у моїх руках, це своєрідний корабель зліплений з глини, але не горизонтальної, а вертикальної форми, з вітрилом, спрямованим уверх. Якийсь геть незвичний образ. Розумію, що не варто затримуватись, а треба йти далі й дізнаватися за наступний автобус, розклад якого мені досі невідомий. У мене виникає відчуття, що я не в Україні, а в Польщі, хоча згадана зупинка є симбіозом двох, знайомих мені в Житомирі. В кількох кроках від пам'ятника стоїть кіоск, де я міг би довідатися за рейс і купити квиток. Жіночка дає роз'яснення, щодо розкладу руху наступних автобусів. Розумію, що в мене може виникнути багато часу, в залежності від варіацій в потрібному мені напрямку. Я такий, дивуючись передчасно від ймовірного бездіяння, мовив, не так для неї, як до себе: "Я... пішов!"

Сон 250918 "Все починається з малого"

Кінематографічний сон з елементами детективу.
Приходжу в підвальне приміщення, облаштоване під офіс. Там є хованка з цінними речами. Вона не моя, а чоловіка з яким у мене спільні професійні інтереси. У дечому сприймаю його як боса, але по відношенню не до мене, а бізнесу. У той момент, коли я біля хованки, приходить він. Спочатку попросив мене жестом перевірити: чи за ним не слідкують. Виявилось, що йти у той підвал вирішила його внучка, хоча по ходу в неї свій інтерес. Чоловік усамітнився і спілкується по телефону на фінансові теми французькою. Якось хотіли обіграти, щоб внучка не потрапила в приміщення, де є та хованка, але в ньому біло вікно, через яке вона впізнала діда. Він щось по ходу розмови занотовує. Дівчинка настільки мала, що не вміє писати, але вміє перемальовувати по-своєму. Дід показує їй знак перехрещеного дорівнює, аби вона спробувала його відтворити. 0304'

Вагітна дружина десь на сьомому-восьмому місяці. Каже, як відчуває дитину. Я пробую притулитися до животика, аби відчути ті порухи.

Читаю на етикетці про воду, що на її видобуток впливають погодні та інші умови: зайці, змії, шторми. Я собі думаю: які шторми, коли вода артезіанська?
Хтось п'є та каже: "Вода, як вода"! 0515'

На світлині голубине гніздо в урбаністичному стилі

Сон 080918 "Нотування риб"

Очікування, підготовка і прихід гостей. Я знаходжу в своїй кімнаті сто колись роздрукованих мною палітурок до чергового номеру журналу. (Пригадую, як в одному сні їх друкував на струменевому принтері). Тепер, як виявилось, вони нікому не потрібні, і горою посеред кімнати, майже в складеному стані, валяються і заважають ходити. Головне, що всі ці палітурки були вже зібрані до книг, лише не приклеєні. Ту кіпу намагаюсь зібрати в одне ціле, але вона з кожним моїм порухом розсипається і розсипається. Я вже мав би йти до гостей, а у мене незрозумілі клопоти. Щось питаю і висловлюю своїм, з приводу цієї самодіяльності. Я розумію, що ті книги були комусь подаровані, і то краще, бо їм більше треба, а навіщо було розпаковувати кожну з них - неясно. Серед довгоочікуваних гостей двоюрідний брат І., риси обличчя якого видовжились. Дивлюсь на ніс, а він став більш гачкуватим донизу. Довго чекали гостей, разом із тим довга ведеться підготовка на кухні до приготування. Наче вже все покришили, а заправити і накласти в тарілки і подати немає часу. Вдруге висловлюю своє невдоволення. По тому справа пішла оперативніше. Хтось каже, що на вулиці почалась непогода - пішов дощ. Мати каже, що запечена риба, яка довго чекала на гостей, може бути вже несвіжа. Хоча розігріває, але просить звернути на те увагу. 0350'

Сниться, що записую сон про те, що ми робили далі. Окрім запеченої риби було ще дві, які вирішено було зготувати. Сам сон уві сні доволі детально нотую, але наразі (по пробудженню) так не виходить. 0430'

Дуже гарний церковний пісноспів:
О, Господи, коли заховався Ти
В тім тракторі... 0504'

Я намагаюсь уві сні нотувати все підряд: взяв блокнот і пишу поперек сторінок те, що говорить зі сцени клоун-лялькар. Він переграє тільки-но зіграну сцену людини, що прийшла в образі поважної особи в костюмчику. Актор стоїть на сцені і над головою в нього ворухається за жестами його ж голови колобок. Потім цей колобок сам летить донизу. Ілюзія падіння створюється швидким рухом декорації однизу догори. 0515'

Сон 030618 "Хата. Руда-Руса"

Надвечір їду в село. Дорога, поле, хата на два господаря. Одна з половин цієї хати, наче отримана мною у спадок, або ж я маю до неї якийсь безпосередній стосунок, і така ж друга рідня, що мешкає в одному дворі, але має інший вхід до того ж дому. У дворі є ще один дерев'яний будинок (сарай), що має двоє дверей, нача на такі ж дві родини, але вони належні до кожного з наших сімей. За тією хатою, до якої я приїхав, доглядають, але важко було второпати чи свої ж родичі з двору чи інші, що мають стосунок до нього. У тій половині дому, до якої я приїхав, "чергувала" дівчина, яку вже зустрічав раніше. (Знайома вона мені не з реальності, а з якогось давнього сну). Молода, руденька, з тендітними рисами обличчя. Я пригадав, що ще минулого разу мав їй сказати, що схожа на одну з героїнь однієї картини, що зветься "Русалії" або ж "Русалки". Вона в тій хаті не сама, а так, наче з малою сестричкою. Та рудовлоса дівчина сидить і щось шиє (вишиває, зашиває), так, наче на простирадлі, що має великі жовті малюнки. Я в цій хаті тимчасово - лише на вечір, і маю скоро їхати. Ловлю момент і розповідаю їй про те, що вона схожа на образ зі знайомої мені картини. Виходжу на двір обійстя, а, повертаючись, висловлюю ідею, щодо її вишивання. Питаю, як її звати, і пробую записати на білому між жовтих малюнків її ім'я і прізвище. На що вона щось каже, а я змушений перепитати, щоб повторилась. Така гра з затягуванням відповіді на моє можливе вгадування, зі словами: "А моє прізвище легко запам'ятовується!" Я вперто очікую відповіді і розписую ручку в цяточці, що пише жовтим. Ловлю себе на думці, що це не зовсім надійний колір "для пам'яті" після наступних прань, але записую... не з першого разу. На що дівчина спочатку каже ім'я, а згодом і прізвище: Ірина Варинарка. Наприкінці прізвища прозвучало додатковий склад "ра", що, на моє прохання, вона повторила, таке собі: Варинаркара.