Сон 071224 "Рівень можливостей"

Ідемо з дружиною лісом: дика природа, якась річечка і виходимо на малопомітну будову, яка десь плавно переходить в гору. Підходимо до дверей. Я знаю, так само, як і сьогодні, ми приходимо сюди не часто. Дружина дістає ключі, відчиняє і ми заходимо всередину. Спочатку йде невелике сіре та дещо запилене приміщення, яке виводить нас на широкі сходи. Вже з пару років як вони заміновані, але міни видно, хоча певною мірою вже притрушуються пилом і якимсь своїм сірим життям у такому місці. Обережно піднімаємося ними вверх, аж поки не доходимо до місця, де починаються перші приміщення. Якщо піднятися ще вище, то можна потрапити до вищого навчального закладу, де ходять вчителі та зрідка студенти. В одному з таких сірих приміщень дружина облаштувала собі офіс, адже на то має своє право, і таке право надано тільки їй самій. Щось бере з речей, поливає вазони і раптом ми згадуємо, що забули знизу замкнути за собою двері. Шанси, що хтось тут ними прийде доволі малі, але є таке правило і його не треба порушувати. Приспішуємось, аби швидше зібратися і піти врешті-решт до виходу. Я виходжу з приміщення перший і бачу як по тих же сходах піднімається якийсь розгублений смуглявий чоловік років тридцяти. Я йому роблю зауваження, що тут не вільно ходити, тим більш, що все заміновано. Він питає: куди потрапив? - відповів, що кількома поверхами зверху - вже на горі - навчальний заклад. Він іде вверх і тут я бачу в проміжку сходових клітин поверхом два вище жіночу голову, явно викладача, який вже мені робить зауваження, що тут ходять сторонні особи. Якось дивно, наче на тому ж поверсі, що і ми, вже йдучи до сходів (хоча за логікою сну так не мало б бути), я заходжу в одні з дверей навчального закладу, проходжу двома акуратними офісними приміщеннями, зробленими вагончиком, в останньому зустрічаю якогось вчителя чи секретаря, вітаюсь польською (отже, події відбуваються в Польщі), перепрошую за несподіваний візит і виходжу. На виході проходжу трохи вперед, де маю діждатись дружину, але раптом бачу, що вона вже стоїть з повними торбами чогось, дивуюсь такій її швидкості, за що чую нарікання: де я пропав? І врешті-решт повертаємось до виходу. На початок моменту спуску сходами просинаюсь.

Прибирання, приготування та підготовка накривання столу в баби Марії (давно померла). Я залучений в процес мало не як ініціатор. Перші гості.

Нове місце, також приготування до святкування і формати столу, але вже ближче до театру. Збираються люди на концерт. Очікувалося мало народу, а тут поприходили так, що майже повна зала. Початок, виступає на сцені ведуча, грає музика, я в кінці ряду не все чую. Підходжу до звукооператора, аби зробив мелодію тихіше, яка перебиває голос. Робить, але виявляється є ще один оператор, який сидить безпосередньо біля сцени, так само з правого боку, але йому ця корекція звуку не подобається, озирається з першим оператором... Потім стіл, я сиджу і спостерігаю за іноземним гостем з Південної Кореї. Він намагається поспілкуватися з кожним, але не всі розуміють англійську, тим більш не можуть відповісти. Так само щось питає в мене, але я йому відповідаю лише кількома словами. Найбільше починає спілкуватися зі згаданим звукооператором, а він, хоч і українець, але має в собі якісь далекі риси азійця. Дивлюсь на них, а вони такі мені схожі, що мабуть й самі поки "дупля не в'яжуть" як це, а мені вже смішно.

Сон 111120 "Цивілізація "з людським обличчям"

Міркую: до чого світ котиться! При мені хлопець випиває якусь хімічну рідину, аби зловити 10-хвилинний кайф і помирає. Якимось супроводом: падає фотографія з його образом і звучить фраза: а був він відомою людиною! - як на його роки, коли почав себе, як актор, реалізовувати, у кінематографі. Тепер виникає питання: що робити з його тілом? 0030'

Проїжджаю польським містом, у якому чисельно працюють заробітчани з України. Сьогодні день приїзду таких "нових старих" людей (ті, що наново працюватимуть на старому місці). Їду автобусом по довгій вулиці, дивлюсь на будинки, а на них цікаві краєвиди: кухні винесені на широкі відкриті балкони - лоджії. (Небачене раніше як у реалі, так і уві сні). Багато предметів із кухонного начиння має відтінок задавнености, виражений зеленим кольором цвілі та моху. Мені аж кортить сфотографувати такі оригінальні вуличні пейзажі, але так, як я в дорозі, їх проминаю. Приїжджаю на площу біля якогось храму, або урядової установи з цегли червоного кольору, а там українці тільки-но приїхали з України до праці на знайомий їм завод. Перший день. Не дораховуються одного учасника з дівочим ім'ям. Тепер шукають загублену дівчину. Десь поряд мене і дружини, яка також приїхала цим автобусом, мої діти. Тепер я в якомусь домі, в якому чоловік азійської зовнішності розповідає мені англійською, що він робить, а я його чомусь розумію:
- Зараз буду їсти смажену їжу! 0155'

Прийшло запрошення на культурний захід у вигляді висушеної дольки лимона, щось подібне до цуката, а на ньому - мокрої печаті, на якій містилася приватна інформація про сам захід. (Оригінальний образ, раніше не зустрічав). Я ж з дня в день, як на роботі, відвідую певний заклад, який за зовнішньою атрибутикою нагадує Народний Рух. Піднімаємось до офісу індивідуальним ліфтом (черговий і в той же час цікавий образ приватности), який урухомлюється звичним ключем, який ми вішаємо на ланцюжку в офісі. Сьогодні я вирішив поприбирати, позамітати і помити підлогу. В процесі прибирання і збору сміття, підлога почала нагадувати сарай, в якому вирощують тварин (образ із нутріями). Склалось враження, що решти згрібання почали нагадувати суміш мокрого сіна та відходів. Змиваю водою і, по спеціально зроблених бетонованих ринвах у підлозі, спускаю бруд у каналізаційні отвори. Сьогодні саме той день, коли я маю піти на очікуваний захід по згаданому запрошенню. До офісу починають потроху приходити люди: все починає оживати. То в одному місці якісь вирішуються завдання, то в іншому. Ось вже чую, як один гурт людей скандує військово-патріотичні гасла, співають патріотичних пісень. Міркую собі: такий мілітаристський дух має в підсумку закінчитися збройним конфліктом або ж війною. Хоч і не мирні віяння, але добре, що українці налаштовані себе боронити! Ось приходить чоловік і хвалиться таким самим запрошенням, як і в мене, і що скоро піде на той захід. Розповідає, що свою дольку лимона відіслав, як підтвердження своєї участи на вказану адресу. Слухаючи, розумію: я ж нічого такого не робив! Уточнюю: чи дійсно так має бути? Отримавши схвальну відповідь, дивлюсь на свою дольку лимона, а вона - в чаєві. Виймаю і остаточно розумію, що нікуду я не їду! 0610'

Інформаційний простір заполонило стільки текстів, що кожна публічна людина, залежно від статусу, отримує публікації про себе з певним відсотком правдивости: чим більша за статусом, тим більше вивіреної (достовірної) інформації. 0717'

Обличчя людини ховають від вірусів, наче інтимні органи... вже й забули для чого: сорому, спокус, фізичних ушкоджень, холоду... Так вдягнули все тіло! Залишилось зобов'язати людей, аби затуляли очі. 0730'

Стоять споруди. Приходить час, коли їх треба ремонтувати або зносити. Тоді наступає війна... І по ній все починає відбудовуватися наново. Це можна з сарказмом назвати цивілізацією "з людським обличчям". 0740'

Образ Асоціація Думка
             Образ Асоціація Думка
                          Образ Асоціація Думка
І нічого більше