Маю сісти за робочий стіл, аби подивитися час, день і місяць, а опиняюсь у вантажівці, якою не керую, а лише сиджу перед панелю з датчиками. Нічого не можу розгледіти - темно (ніч), намагаюсь щось собі з того, що бачу, уяснити. Мене просять здати назад. Дивлюсь у бокове дзеркало заднього виду й нічого не бачу. Але здаю, якось потрохи їду й нічого не відчуваю. Розумію, що так робити стрьомно. Хтось переді мною проїжджає й каже, що тепер можна. Якось це збігається з розумінням тих датчиків і того, що я мав там побачити. Озираюсь - світло дня. Той же водій, що проїжджав, каже, що на тому перехресті, від якого їхав, людину привалило гарячою смолою, додав оціночне судження: "повна дурка!" Проїжджаю вперед і бачу ремонтно-дорожні роботи, перекинутий тракторець і людину, яка лежить на землі й майже не рухається. Біля неї розлита смола, а сама частково вкрита чорним целофаном, яке ледь ворушить вітер. Перша думка: був п'яний, вічно такими працівниками затуляють дири (як у кадровому питанні, так і на дорозі). Його колеги щось ходять і "працюють" далі, що схоже було більше на імітацію, яка вказувала на те, що зараз обов'язково хтось приїде з начальства, а ми тут нічого не робимо. Про себе повторюю почуті пару хвилин тому слова: "повна дурка!" 0330'
Дружина просить щось зробити з яйцем, яке лежить в корзині, а корзина в якійсь більшій посудині. Питання стоїть так, наче яйце - це зачаток нашої третьої дитини, а ця вагітність небажана і я маю щось з ним зробити. Намагаюсь знайти те яйце, десь опиняюсь на даху, спілкуюсь з якимись людьми на ліві теми, вишукую його і лише про нього думаю. Знаходжу якесь давнє яйце, потемніле від того, як буває, коли нерівномірно міняється зовнішній вигляд, після відварювання разом із картоплею й морквою на олів'є. Беру в руки, а воно тепле, отже "давнє" і "запарилось" від часу лежання в закритому місці, ще й на сонці. Приходить якась думка чи то фраза і я його прагну записати. Знаходжу відро, а на його дні - заводські цятки розміром із закльопки. Пальцем натискаю на них, "набираючи" таким чином текст, навіть натискаючи в певній послідовності на ті ж самі, які уособлюють різні букви. Йду до дружини розказати, що те яйце вже інше і від давності спільної події давно вже помінялось. Приходжу додому, ("бабина половина", з іншим неіснуючим входом) і з першого мого слова чую у відповідь: "я ж казала тобі взяти яйце, яке лежить у корзині, яке в (?) посудині!" Озираюсь і помічаю за собою ту корзину, а в ньому те яйце. (Безперервний перехід на інший сюжет). Жінка каже, що їй вже почав подобатися цукор, вона почала відчувати його смак. Просить мене купити три кілограми. Я кажу: "Навіщо? У мене вже він є!" Виникає думка: можливо, не той, а вона хоче інший? (Аналогічний перехід). Будова. Стою і дивлюсь, як працюють поляки. Один з них відривається від роботи і каже по-польськи, що "зараз принесу фом". А я перепитую його: "що таке фом?" Він мені у відповідь російською: "физическая отвердевающая жидкость". Останнє слово могло бути й інше: "маса" у значенні "модульованого пластифікатора". Про себе подумав: так це ж має бути звичайний будівельний клей, що візуально схожий на цемент! 0445'
Просинаюсь від того, що чую, як в студії працює російська журналістка, яка розповідає про те, що "тут у Австралії...". Я собі: "Яка тобі Австралія?.." Виходжу із-за дверей і бачу цю працівницю, яка сидить на тлі кількох старих стін, за якими ніколи і ніхто впевнено не скаже, яка це країна. Говорити можна що завгодно. Недалеко від неї, поза тим кадром і за декорацією, стоїть, спершись спиною і склавши руки, моя однокласниця М., яка так само з іронією слухає той спіч. Журналістка закінчує свій монолог, я підходжу ближче і ловлю її погляд, аби зрозуміти рівень внутрішньої правди. На якусь мить вона зупиняється й на мені поглядом із виразом на обличчі: чого хочеш? У іншій кімнаті зустрічаю хлопців зі своєї бригади там же в студії. Нам на зустріч йдуть грузини, по одягу й пластиці читається, що вони - працівники сцени, які виконують народні танці. Всі кремезні, більше і вище за нас. Обличчя грубі, широкі лоби, очі в заглибинах, щелепуваті, плечі широкі, масивні, хода важка, але красива. У мене навіть сплила асоціація з козаками, зокрема з одним із трьох образів із відомого однойменного мультфільму. Виникає словесно-візуальний образ: "Біля їхньої тілесної могутності, ми як дощик стоїмо і боїмося, щоб нас ніхто не витер зі стіни". 0636'
