Шукати в цьому блозі

Показ дописів із міткою університет. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою університет. Показати всі дописи

неділя, 30 березня 2025 р.

Сон 300325 "Прикрий результат"

Знаю, що маю приїхати у вуз на 8:00, на перший день навчання. Звідкісь повертаюсь, але в дорозі вирішую, що краще спочатку заїхати додому. Чомусь виникає аргумент, що краще в туалет сходити вдома. Живу в якомусь високому студентському гуртожитку, де до себе маю підніматися ліфтом. Деталізовані відчуття входу до кабіни, підйому в гору, поріг, що відрізнається, яким був на першому поверсі, коли сідаєш в ліфт, і порогу на моєму поверсі, де сходжу - так, що можна зачепитися і впасти. Треба постійно тут бути обережним! Тепер їду до навчального закладу (той самий виш, у якому вчився). Приходжу на першу лекцію з запізненням. Дивлюсь на годинник: ~ 9:20. Явно запізнився. (З реалу: цікаво, що сьогодні вночі перевели годинник, хоча думок на цю тему не було, а розмови чув ще з тиждень тому без прив'язки до дати. Зхоже, що збіг). Заходжу в авдиторію (у форматі класу) та сідаю на задню парту. Перше, що розумію: всі записують за вчителем якусь лекцію. Але вслухаючись у зміст того, що дає студентам до запису, розумію, що це диктант. А за текстом - "Федько-Халамидник" Володимира Винниченка. Якимось дивним чином бачу (сидячи на задній парті - те, що у неї на столі), що вчителька дочитує текст до кінця і залишилось ще пару речень. Зачитує з зошита, написане від руки, та ще бачу поміж кривого почерку місця, де робила правки та якісь закреслення. За текстом на слух - це акурат складні конструкції речень з двокрапками, тире, вставними словами і словами в лапках. З усього цього я зрозумів, що запізнився не на першу лекцію, а на вступний екзамен. І взагалі, як так вийшло, що маю у своєму житті вдруге писати при вступі диктант? Починаю відкидати ймовірні варіанти: отже, моя присутність там має якесь більше значення, аніж той досвід і знання, які вже маю. Навіть припустив оціночне судження, адже буває так, що дивлюсь якийсь фільм і лише в половині питаю себе, а якою мовою він іде: польською чи українською? (Дійшов до такого рівня розуміння польської, що не помічаю мовних бар'єрів у сприйнятті). А все ж таки ні! Диктант знову - українською. (У спогадах майнув певний досвід здачі державного екзамену (egzamin państwowy) з польської мови). Навіщо другий раз? Навіть з'явилась думка, що по завершенню екзамену, варто було б підійти до вчительки, аби перепитати за перездачу, але разом із усіма присутніми встав і вийшов на двір. Зауважив, ще під час писання, що група складається з дівчат, навіть спробував посилити уважність, аби знайти когось чоловічої статі, і це був лише один, плюс я - малувато буде! За десять хвилин перебування на вулиці, помітив пару знайомих облич, згадав одного, як вчився він на першому курсі - тепер вже має бути на другому (вдруге дивна логіка зі зміщенням часу в роках, цей хлопець вже давно закінчив навчальний заклад та є кандидатом наук). Сиджу на сходах при вході до "ін.язу" (дещо видозмінене з реальністю) і розумію, що я тут виглядаю за віком не на студента, а на викладача. І який сенс мені тут вчитися?.. Десять-п'ятнадцять хвилин на подвір'ї і лише зараз згадую, що забув поспілкуватися з викладачкою про перездачу, а тут вже підходить нова вчителька і всі починають громадитися навколо неї. Якесь переконання, що я її знаю, але не можу пригадати звідки (можливо, збірний образ). Узагалі, доходжу висновку, що все це тут якесь далеко не моє і чуже, а я - узагалі не до місця (і не до часу).

Двоюрідний брат В.Ц. розповідає історію за якусь Іру, яка працювала на ліфтах (явний повтор із сьогоднішнім сном) і не просто - вверх-вниз, а й наче вагонеткою кудись навколо будинку. Розповідь завершую словами:
- А тепер все, її немає!
- Вона що, померла? - питаю я.
Але прямої відповіді так і не чую.
Далі ми ведемо діалог на тему, як люди працюють на вилочних навантажувачах різного типу (дещо з реалу), де в деяких доводиться стояти, а не сидіти, та на переходах між складом і фурою завжди отримувати струс організму, де найбільше потерпають нирки.

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція 

середа, 19 лютого 2025 р.

Сон 190225 "Мистецьке явище"

Колега (нічого спільного з реальністю, таке уві сні переконання) знайомить мене з діяльністю свого шефа. Спочатку усно, потім з візитом. Після одного такого відвідування розумію, як вся та структура проникнута криміналом. Мало не того ж дня стаю непрямо залученим в їхню діяльність: вже маю банально дочекатися людей, яких завіз на ту фірму. Поки чекаю, виймаю машину з болота і ставлю на сухіше місце. Авто, яким приїхав, це білий бус, а поряд нього - впоперек інший - темнішого кольору. Раптом підходить згаданий колега, показує натяком на другий бус, і каже мені командним тоном (без права вибору):
- Береш машину і будеш їздити з їх (від тієї фірми) представником збирати гроші шефа!
До себе подумки: 
- Оце залетів: тепер буду всюди "торгувати фейсом", ще й так, що всі мене знатимуть, а коли їм заманеться, зможуть "передати" йому (цьому шефові) привіт...
Інший "колега", що займався такою роботою раніше, додає:
- А хто винен, що ти маєш кращі бойові позиції?

Так, наче Оксана Забужко живе в Житомирі на вулиці Київський (десь між ЦУМом і Театральною - таке переконання), а все тому, що все життя мріяла працювати в ЖДУ (Житомирський державний університет імені Івана Франка). Уже має передпенсійний вік і такий крок виглядає, як втеча в тихе місто (в порівнянні з Києвом). Десь на тлі такої інформації моя дружина спілкується з одним представником начальства ЖДУ в тоні докору: невже не було жодної можливости за 18 років (чомусь така цифра) здійснити мрію Оксани Забужко, аби вона працювала в університеті? На що в того начальника якщо не мовчазний подив, то дивний ступор: наче погоджується з усім, але начебто зробив би все, якби знав про такі мрії відомої дослідниці.
Одразу на тлі цього сюжету виникає історія мистецької спілки двох художниць, чиї авторські роботи були привласнені кимось, на кого раніше працювали, а отже й тим самим передали свої авторські права. Тепер одна з колишніх митецьких робіт виглядає як пів ляльки - лише нижня частина від пупа (який, здогадуючись, знаходиться під одягом): виразні сідниці в картатих стрейч-шортах, стегна і довгі ноги, які закінчуються туфлями на високих підборах. (Якби осучаснена версія трипільської баби. Асоціація виникла лише тоді, коли записував сон). Сама іграшка, більш, як мистецьке явище, а не для дітей, продається з віршем на підтримку жінок, в якому починається розповідь так: "Я та, що має...", а далі перераховуються такі природні риси жінок, які для декого (більше з натяком на стереотипи чоловіків) можуть бути причиною для недоречних жартів, наприклад, збільшені стегна або їх відсутність. (Вірш доволі жіночний за духом і змістом, такий, що явно писала жіноча рука). В контексті того, що сама лялька зазнала "переслідування" і від неї вимушено залишилась лише половина, та заради збереження тривалости існування творчого доробку, репрезентація цієї ляльки таким віршем робить її в рази повною сенсів з неймовірно сильним акцентом "фемі". 

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

неділя, 17 грудня 2023 р.

Сни 15-171223 "Вибір і визначення"

Стаю на ваги і дивлюсь на масу свого тіла: "96". Міркую (уві сні, але досвід узято з реалу): останній раз важився, було десь 102 кг. Хоча давно це було... На вигляд, мав би набрати трохи більше, а тут лише 96!
15.12.23

З реалу. На робочій перерві кімарнув десь на десять хвилин. Перед цим домовились, що діждусь приходу своїх колег. Тепер крізь миттєвий сон чую чиїсь кроки (згідно з реалом) і вже вві сні бачу, як вони йдуть. Одразу просинаюсь і піднімаю голову: насправді бачу зовсім інших людей. Отже, свідомість уві сні оцінює настання події відповідно до очікуваного, але за наповненням образами, якщо дивитися на вміння передбачувати майбутнє, тлумачитись може неправильно.
16.12.23

Маю відвідати окуліста, але виникає довга невизначеність: до кого піти? Якоїсь миті навіть опиняюсь десь у лікарні біля двох дверей до однакових спеціалістів, де також виникає дилема: у які двері зайти?
17.12.23

Відчуття і розуміння багатозадачности: працюю в місцевій газеті, разом із тим займаюсь продажами, і щоразу спілкуючись із різними клієнтами, а на додачу - навчаюсь ще в університеті. Якоїсь миті ловлю себе на тому, що реально перебрав на себе зобов'язань, і не лише тому, що хотів сам, але й за рекомендаціями та інтересами інших.
17.12.23



четвер, 14 лютого 2019 р.

Сон 140219 "Чи треба те все мені?"

Повертюсь з Польщі додому і першим ділом, по дорозі, заходжу в університет. Зустрічаю І.В., яка запрошує до себе і каже, що передумала, я маю йти на захист. Пояснюю, як це буде важко, називаючи ряд причин. Вона наче розуміє, але озвучує по-бюрократичному: "Треба йти! Пиши заяву". Пояснюю, що поновитися буде складно, а вона впевнено: "Тепер процедуру спростили". Беру листок іду в сусідню кімнату, в ній зо п'ять столів, на них безліч паперів і жодної людини, сідаю за стіл, пишу шапку і початок речення: "Прошу мене поновити...", спиняюсь і міркую: як же вона пишеться?.. Взагалі, чи траба те все мені? Варто обміркувати до завтрашнього дня?! Зіжмакую аркуш і виходжу з кімнати. 0408'


понеділок, 14 травня 2018 р.

Сон 140518 "Нові бути"

Я з кимось відвідую якусь кафедру з технічних дисциплін політехнічного університету. Це наша екскурсійна подорож. Знайомство проводить одна з працівниць кафедри років за п'ятдесят. Серед різних дисциплін, що є в університеті, також розповідає про відпочинок і творчу діяльність студентства. Показує пару короткометражних фільмів. Нам вони подобаються. Я прошу ще, адже припускаю, що таких відео може бути більше. Вона пропонує записати одне з посилань на ютуб і подивитися підбірку. Я беру й одразу заходжу на канал, який, на мій подив мав довгу і незвичну назву, щось на зразок: "Пам'яті найкращого друга, натхненника і колеги по творчому цеху (ім'я) Поплавського". Це мені нагадало про якогось місцевого бізнесмена Поплавського, який приблизно рік тому втратив за трагічних обставин свого сина. Я заходжу на той канал і вмикаю перше відео. На ньому я дивлюсь шикарну не по аматорськи зроблену творчу роботу: сценарій, сюжет, масовка, правильно підібраний ракурс, спецефекти. Цей фільм був змонтований, як художньо-документальний. Багато цікавих кадрів і поодинокі нарізки про цього хлопця, наприклад біля викладацького кабінету, на сцені, в невимушеній але веселій розмові з друзями. Запам'ятався один з фрагментів того відео: студенти в стрибку вгору б'ють прозоре скло. Розлітаються скалки навсибіч. І радість, і політ, і сяйво руху записані в сповільненому кадрі. Неймовірне враження! Наступний фрагмент: усі герої йдуть по розбитому склу такі ж усміхнені та щасливі, як на відзнятому кадрі, але показують один одному, як і на скільки порізані від розбитого скла долоні. 0322'

Студентський гуртожиток. Нове місце. Розмови з новими людьми. Слово за слово: заходжу в один з номерів де мешкає приємна співбесідниця. Столик, розмова про хронотоп.

По місяцю праці в Польщі приїжджаю в Житомир. Зустрічаю знайомого з фірми з якою колись співпрацював. Він висловлює побажання зайти на фірму "Акватерм-Житомир". По дорозі зустрічаємо іншого знайомого з цієї ж фірми. Мені показують нові робочі бути. Я подивований: видно вони хочуть мені запропонувати роботу, хоча й натяку не було на таку розмову. Видно тому мій співбесідник допитувався, чому я пішов з попереднього місця праці, а нашу подорож логічно підводить до такої пропозиції.


субота, 7 квітня 2018 р.

Сон 070418

Університет, багато порожніх аудиторій. Я в одній з них, хоча до останнього переходив з однієї до іншої. Присутня якась група людей... У сусідній аудиторії викладачка грає в настільний теніс... Несподівано з'являється Петро Порошенко з офіційною делегацією і заявляє, що сьогодні російські війська напали на Херсонську область і окупували частину території. Просить всіх поінформувати і покинути приміщення... У нього в руках ключі, якими зачиняє всі двері... Я кажу, що в сусідній аудиторії присутня жінка... Ми заходимо до неї... Вона ж до останнього продовжувала грати в теніс.

Із попореднього фраґменту сну: начебто та ж жінка, що грала в настільний теніс, набула образу організатора новорічного свята. За задумом, перед дітьми має несподівано з'явитися Дід Мороз на ім'я Апрель (саме з українською вимовою "е"). Для такої з'яви він мав пролізти через ляду в підлозі і нею ж зникнути. Проблема виникла в тому, що магія зникнення не вдалась... На тому місці, де стояв ДМ, залишились двоє дітей: хлопчик (мій син) і дівчинка (його однокласниця), які й виявили, як магія зникнення перетворилась на кумедію. Довго не міг ДМ знайти момент відволікання дітей, щоб сховатися за ляду... Але коли туди заліз, стало помітно крізь відкритий отвір у підлозі, як він силою проповзає під підлогою... Син, вказуючи пальцем на ДМ, вигукнув: Дивіться, Апрель... Апрель... Розвінчуючи створену дорослими містифікацію свята.

Діти в машині: мій син і його однокласниця. Їдемо центральною вулицею міста Житомира в сторону Соборної площі. Проїжджаємо книгарню і кінотеатр "Україна".

Зазираю у вікно магазина...

Я з дружиною заходжу в меблевий магазин, який ліквідовується. Там знижки на 50-70%. Ми дивимось меблі: комод, столик, трюмо і розуміємо, що ціни однаково захмарні...
P.S. Магазин з реального життя, існує вже рік у стані ліквідації. До нього заходили доволі давно.

Дача. Город. Вода, в планах скупатися, але так і не скупався...
Сусіди... Сусід каже про куфайку...

Гноярка: мішок зі старими сухофруктами, що я колись залишив за лазнею, перетворився на більшу купу - з листя, трави, решток їжі. Дивно, але видно хтось, орієнтуючись на цей мішок, почав утворювати гноярку...

Непораний у батьків город. Весна. Я кажу, що пора вже щось садити. Мати каже, що треба оновити насіння, якому по 7-8 років. Я кажу: то в чому ж проблема? Треба купити, а воно розростеться!


Річний підсумок спостереження за снами

Вже минув рік, як я веду блоґ "Сни Лоґоса" ("Сни Logos'a"). 13 березня 2018 року був зроблений перший допис, у яком...