Мені кажуть, що після обідньої перерви дадуть нову роботу. Тепер я і ще двоє чоловіків (один із них керівник) виходимо на вулицю, заходимо в новий будинок, піднімаємось по сходах. Мене заводять в готельний номер і кажуть, що зараз підійдуть люди, які скажуть, що треба зробити. Залишаюсь сам і починаю роздивлятися приміщення. Бачу, що з цього готельного номера, більше схожого на однокімнатну квартиру, хтось кардинально з'їжджає. Речі лежать так, що видно, як їх збирали по мірі затребуваності: важливіші в першу чергу, залишились другорядні. Практично: вже нічого лишнього. Готельний номер більше нагадує пустку (без меблів). Раптом з'являється жіночка: колишня власниця цього номеру. Перекидуємось кількома словами. Тепер з'являється її син років з десять і одразу кудись іде. Я знаходжу дивний інструмент, більш схожий на ліру. Починаю розглядати. На ній висить одна обірвана струна. Починаю її натягувати. Тепер з'являється якийсь хлопець, зацікавлений цією жіночкою. Жодної конкретики. Я продовжую налаштовувати інструмент. Показую, як оптимістично виглядає. Пробую зіграти, але вона не звучить. Про себе коментую добуті з неї звуки: "Гумові чи що?.. Але буде тема для розмови!"
P.S. Дружина перед сном іронічно відповіла дочці, що тато (тобто я), ще й досі пише вірші. Я не прокоментував, лишень подумки усміхнувся.
