Сон 280319 "Неочікувано стрімкі події"

Переходжу на пішохідному переході міст, знайомий мені з дитинства. Вже з далеку бачу колишню однокласницю Л., яка свого часу (реально: півроки тому) хотіла організувати вдруге зустріч однокласників. Тоді, коли востаннє бачились, спитала за мій намір прийти. Я висловив відмову, адже не відчував до того бажання. (Далі по сну). Бачу, що й вона мене вгледіла. Наближаємось один до одного. Вітаюсь, слово за слово, питаю: чи вдалася їй та зустріч? Вона ж, несподівано для мене, пожалілась: "З усіма пересварилася. Мої побоювання в пошуку однодумців, у даному випадку, скінчилися не просто нічим, але й викликом певної агресії". Кажу їй, що це, скорше, не твоя справа. От би цим зайнялися М. або І. ... Хоча, висловлюючи припущення, десь розумів і те, що й то зовсім не їхнє. Вона ж прокоментувала кожен випадок з кожної розмови по телефону. Відходжу від теми, питаю: як в сім'ї, на роботі? Для себе чую несподіване одкровення: "Я пішла з роботи, адже зрозуміла, що пропорщик - це не моє покликання". Тут я більш подивований, ніж від першої новини. Щось пробую прокоментувати, але врешті розумію, що спершу, як її побачив, вже відмітив для себе, як вона "ожила", посвітлішала, а на життя почала дивитися більш радісними очима до щирих і простих людей. Поки спілкувалися, звернув увагу, що стояли біля контейнера зі сміттям, з якого витікала рідина з влежаних харчових відходів. Якась незнайома мені пара підійшла до неї і ми розпрощалися. Відійшовши в бік моста, примітив, що стою біля сучасного цегляного будинку нерівної форми, зробленого переважно білою цеглою, а в переходах (карнизи, виступи, елементи) - червоною. Найбільше зачепило моє око криве вікно на другому поверсі, яке мало певні додаткові цегляні "доліплення" й робило його більш викривленим. Постоявши трохи, так, наче перед пішохідним переходом, переношусь у наступну частину сну.

Я їду в автобусі, дивлюсь крізь вікно на дорогу. Раптом бачу, як у вантажної машини, яка їхала по тій же дорозі, що й ми, відривається подвійний причіп. Від того їх вигинає так, що розходяться в різні сторони. Кузов із водієм пішов уперед. Його починає заносити, від чого водій вилітає з машини і його крутить по асфальту до зустрічної машини, в якої, саме тієї миті, лопає колесо. У другої машини водій не може впоратися з керуванням і він наїжджає на того чоловіка, розриваючи його навпіл. Голова з руками відлітає в сторону, видно, як щось встигає викрикнути тому водієві. Руки на асфальті лягають так, наче хочуть дати відпочити голові. Дивлячись на все те зі сторони, що я, що інші люди в транспорті, від пережитого шоку, змогли лиш видихнути: "О Боже, о Боже..." 0315'

Їмо шоколад: одна долька, друга, третя... Дивлюсь, залишаються дві продовгуваті пластинки, кажу: а це для дітей! - і згортаю шарудливу упаковку. Зі сторони чую чийсь схвальний голос. 0500'

Сон 240219 "Повна дурка"

Маю сісти за робочий стіл, аби подивитися час, день і місяць, а опиняюсь у вантажівці, якою не керую, а лише сиджу перед панелю з датчиками. Нічого не можу розгледіти - темно (ніч), намагаюсь щось собі з того, що бачу, уяснити. Мене просять здати назад. Дивлюсь у бокове дзеркало заднього виду й нічого не бачу. Але здаю, якось потрохи їду й нічого не відчуваю. Розумію, що так робити стрьомно. Хтось переді мною проїжджає й каже, що тепер можна. Якось це збігається з розумінням тих датчиків і того, що я мав там побачити. Озираюсь -  світло дня. Той же водій, що проїжджав, каже, що на тому перехресті, від якого їхав, людину привалило гарячою смолою, додав оціночне судження: "повна дурка!" Проїжджаю вперед і бачу ремонтно-дорожні роботи, перекинутий тракторець і людину, яка лежить на землі й майже не рухається. Біля неї розлита смола, а сама частково вкрита чорним целофаном, яке ледь ворушить вітер. Перша думка: був п'яний, вічно такими працівниками затуляють дири (як у кадровому питанні, так і на дорозі). Його колеги щось ходять і "працюють" далі, що схоже було більше на імітацію, яка вказувала на те, що зараз обов'язково хтось приїде з начальства, а ми тут нічого не робимо. Про себе повторюю почуті пару хвилин тому слова: "повна дурка!" 0330'

Дружина просить щось зробити з яйцем, яке лежить в корзині, а корзина в якійсь більшій посудині. Питання стоїть так, наче яйце - це зачаток нашої третьої дитини, а ця вагітність небажана і я маю щось з ним зробити. Намагаюсь знайти те яйце, десь опиняюсь на даху, спілкуюсь з якимись людьми на ліві теми, вишукую його і лише про нього думаю. Знаходжу якесь давнє яйце, потемніле від того, як буває, коли нерівномірно міняється зовнішній вигляд, після відварювання разом із картоплею й морквою на олів'є. Беру в руки, а воно тепле, отже "давнє" і "запарилось" від часу лежання в закритому місці, ще й на сонці. Приходить якась думка чи то фраза і я його прагну записати. Знаходжу відро, а на його дні - заводські цятки розміром із закльопки. Пальцем натискаю на них, "набираючи" таким чином текст, навіть натискаючи в певній послідовності на ті ж самі, які уособлюють різні букви. Йду до дружини розказати, що те яйце вже інше і від давності спільної події давно вже помінялось. Приходжу додому, ("бабина половина", з іншим неіснуючим входом) і з першого мого слова чую у відповідь: "я ж казала тобі взяти яйце, яке лежить у корзині, яке в (?) посудині!" Озираюсь і помічаю за собою ту корзину, а в ньому те яйце. (Безперервний перехід на інший сюжет). Жінка каже, що їй вже почав подобатися цукор, вона почала відчувати його смак. Просить мене купити три кілограми. Я кажу: "Навіщо? У мене вже він є!" Виникає думка: можливо, не той, а вона хоче інший? (Аналогічний перехід). Будова. Стою і дивлюсь, як працюють поляки. Один з них відривається від роботи і каже по-польськи, що "зараз принесу фом". А я перепитую його: "що таке фом?" Він мені у відповідь російською: "физическая отвердевающая жидкость". Останнє слово могло бути й інше: "маса" у значенні "модульованого пластифікатора". Про себе подумав: так це ж має бути звичайний будівельний клей, що візуально схожий на цемент! 0445'

Просинаюсь від того, що чую, як в студії працює російська журналістка, яка розповідає про те, що "тут у Австралії...". Я собі: "Яка тобі Австралія?.." Виходжу із-за дверей і бачу цю працівницю, яка сидить на тлі кількох старих стін, за якими ніколи і ніхто впевнено не скаже, яка це країна. Говорити можна що завгодно. Недалеко від неї, поза тим кадром і за декорацією, стоїть, спершись спиною і склавши руки, моя однокласниця М., яка так само з іронією слухає той спіч. Журналістка закінчує свій монолог, я підходжу ближче і ловлю її погляд, аби зрозуміти рівень внутрішньої правди. На якусь мить вона зупиняється й на мені поглядом із виразом на обличчі: чого хочеш? У іншій кімнаті зустрічаю хлопців зі своєї бригади там же в студії. Нам на зустріч йдуть грузини, по одягу й пластиці читається, що вони - працівники сцени, які виконують народні танці. Всі кремезні, більше і вище за нас. Обличчя грубі, широкі лоби, очі в заглибинах, щелепуваті, плечі широкі, масивні, хода важка, але красива. У мене навіть сплила асоціація з козаками, зокрема з одним із трьох образів із відомого однойменного мультфільму. Виникає словесно-візуальний образ: "Біля їхньої тілесної могутності, ми як дощик стоїмо і боїмося, щоб нас ніхто не витер зі стіни". 0636'

Сон 210818 "Прозріння і час"

Мешкаю в найманій хаті. В гості приходить родич хазяїв, на ім'я Р., який віддавна заборгував мені гроші. Я вітаюсь з ним і кажу, чого він не відповідає на телефонні дзвінки? "Ігнорите?" Він "вмикає" давню практику привітності, а згодом міняє її на спонукання мого до нього "співчуття". Виймає з рота вставну щелепу, яка наполовину замінює живі тканини нижньої частини рота та горла і показує мені її. Я розумію, що віднині з нього вже нічого не візьмеш, такою в нього є карма за невиконання обіцяного.

Обігрування імені Діма - Даймон - Дімон

Обличчя доволі розумної жінки років 50-ти. Хтось з присутніх ставить до неї питання, вона грамотно і послідовно відповідає на всі з них. Дивлюсь на неї уважно і бачу в її обличчі одне око, як у Циклопа, дивлюсь уважніше і розумію, що близько посаджені очі утворюють разом із середнім оком одне ціле. Припустив: чи не тому вона така прозірлива в своїх судженнях?

Я на роботі. Мить, коли треба прийти вчасно на якесь нове завдання, яке отримуємо від керівника. Іду слідом за хлопцями, які трохи мене випереджають. Якийсь підземний перехід чи метро, з якого є вузький вихід назовні, зроблений не сходами, а якоюсь дивною конструкцією. На годиннику 58 хвилин, отже, до зустрічі з керівником залишилось 2 хвилини. Тим виходом, я опиняюсь на вулиці біля невеликої вантажної машини. Тих хлопців, за якими йшов уже немає, але є ті, хто йтиме зараз на ту ж зустріч. Поки перекурили і дорозвантажили машину, я ще вирішив перемити гору білих тарілок, більшою мірою однотипних, середнього розміру.