Сон 270625 "Час відліку: повернення"

Старий будинок з підвальними приміщеннями. Приміряю: якби робив ремонт на цеглі? Спочатку оглядаю якби свої приміщення, потім чужі, а потім в тому ж підвалі трапляю на СТО з негром, який прибирає і розмовляє польською. Потім потрапляю в приміщення з дивними речами, а в іншому - з цистернами і все якби під тим самим домом де живу.

Я з дітьми. Маємо відвідати лікаря. Знаю, що є потреба для сина саме по неврології. Певною мірою тішу себе, що як до одного не встиг потрапити, так тут якраз інший і в самий час. Зі мною задля компанії повнолітня донька. Сину, ще пару років і теж буде повнолітнім, але тут ми шукаємо саме дитяче відділення поліклініки, яке є частиною спільно із дорослими, які мають окремий вхід до цієї споруди (за логікою саме так, як і в реалі в рідному місті). Прийшли до лікаря, а там черга. Але тут раптом дивлюсь у вікно, і раптом (помилково) розумію, що чомусь потрапили у відділення для дорослих. Виходжу на вулицю, бачу паркан із артистичним колючим дротом. Тепер раптом розумію, що я помилився і це справді дитяче відділення. Повертаюсь, а донька вже у лікаря консультує брата і все на завершальному етапі. Заходжу в кабінет, а там купа родичів - двоюрідних братів і всі жартують, а під кінець дають лікареві презенти. Бачу коробки із солодощами, а хтось навіть гроші. Чую від когось цифру, якби на вушко 250. А той лікар, що їх тихо прийняв, підійшов до іншого і так само на вушко так, що я знову почув: 1000. Виходимо всі разом і тут я розумію, що бачу випадково багато давніх знайомих. А атмосфера така, що це вже не лікарня, а якесь культурне місце для виставок із виходом до театру. Розумію, що я вже не просто з двома дорослими дітьми, а ще маю третю - на руках. Раптом бачу знайому журналістку з телебачення. Приємно дивуюсь, вона мені теж. Скільки ж часу я не був у Житомирі... Атмосфера радісна в передчуттях якби початку театрального сезону. Та знайома після пригадувань і здивування побачивши мене, вирішує підійти вдруге і похвалити наскільки зараз місцевий театр став прогресивним.

Сон 131024 "Емоції та відчуття"

Мій син із друзями-однолітками бере участь у якомусь студентському спортивному заході, після якого їх окремо запрошують на "музичний фестиваль", але як зрозуміло з контексту - виключно для спортсменів. Події відбуваються в Польщі, тому окремо в мові звучать польські слова, зокрема - "sportowców".

Тепер міняється сюжет, якби вставка в кінофільмі. Показується пряма виробнича лінія - конвеєр, на якому однотипно мають вироблятися рибні консерви. (Згодом ідея з рибною консервою повториться). Я проходжу вздовж лінії і роблю якусь однотипну дію. (Певні асоціації з працею, зокрема монтажними роботами. Запам'ятався більше рух, якби опасковування білого плаского кабеля).

Тепер події знову розгортаються навколо сина з його друзями. (Така ж зміна сюжету, як у кіно). Запрошені на спортивно-музичний захід, мало не фестиваль, йдуть довгими високими коридорами якогось адміністративного будинку і шукають: де він має відбутися? Приходять до місця, про який начебто йшла мова, а там "глухо". Зайшли у приміщення, подібне до лекційної зали, нікого не побачили та вийшли. Тепер зауважують, що тут мали б зустрітися зі знайомою, яка чомусь не прийшла. Вирішують піти до неї додому. (Асоціація з реалу, коли син часто гуляє по місту з друзями). Тепер вони стоять біля огородженого сучасного приватного будинку і намагаються її видзвонити, натискаючи на кнопку вуличного дзвоника. Стоять довго, але так ніхто й не виходить. Знову "глухо". Вже вирішують піти, як раптом сину приходить світла і смілива думка запитати за неї у сусідки, яку вже бачив у городі поряд цього дому, коли підходили. (Цікаво, що протягом сну син наче володіє моїми знаннями, а зокрема ідеями до дій. Які ж сумніви? - мій же сон!). Підходять до тієї жіночки, яка стоїть на невисокій драбині, приставленій до дерева, наче яблуні, та зриває плоди. Син гукає до неї, аби вона підійшла. (Асоціація з моєї реальности, коли приїхав на нове місце проживання у Франції, де не могли одразу знайти адресу для поселення). У цей момент з'являється переконання, що та дівчина не просто їх знайома, а "кохання всього серця" його друга та однокурсника - А.. Жіночка з радістю відгукується на пропозицію поговорити. Підходить ближче, вислуховує і раптом щедро ділиться історією, як батьки тієї дівчини контролюють її життя та спілкування з однолітками.

Знову змінюється сюжет, наче в кінофільмі. Тепер я бачу старого чоловіка, який сидить на стільчику, а навколо нього багато малих дітей, як у садочку. Діти бігають та галасують, а на тому тлі він чомусь виглядає смутним і невеселим, не так, щоб "кислим", а більш нейтральним до всього того, що діється навколо. Тепер знову, наче в кіно, уявна камера наближається до нього, увиразнюючи обличчя. (Образ без конкретики). Нарешті старий каже, якби на камеру: "У мене є мрія, і вона так ніколи й не здійсниться!" Виникає підозра, що сьогодні в нього свято, можливо, день народження. Раптом сюжет розвивається неочікувано: в кімнату (наче кур'єри) привозять велику круглу консерву висотою з півтора метра, десь у зріст дітей, які бігають і починають ще більше галасувати, побачивши справді щось незвичне. Спочатку помічаю на нижній частині синьої етикетки велику намальовану рибу, схожу на шпрот, хоча про себе артикулюю слово "сардина". (Цікаво, що напередодні снилося, як допомагав іншим ловити рибу. Можливо, враження від попереднього дня, коли мав поїздку з колегами у місто Діп (Ла-Манш, Франція), і бачив, як чоловік ловив з берега рибу). Поки завозять, консерва обертається і вже на верхній частині етикетки прочитую довгу назву, надруковану великими жирними літерами, але чомусь російською: "Волиньрибконсерв. Сделано в Украине". (За логікою сну, я начебто опинився у своєму дитинстві, зокрема в Радянському союзі). Подумалось: яка "Волинь", коли там немає моря? Дивлюсь на діда, а від появи такої несподіванки, в нього виникає якась дивна розгубленість, що вже й розділяє емоції дітей, але не страчує появу запитального виразу обличчя, навіть коли довелось встати зі стільчика і якось на це відреагувати.

P.S. Цікава конструкція сну, коли сюжети традиційно міняються, але тематика не просто повторюється (як правило, забувається), а має своє логічне продовження.

Приходжу до якогось столу, за яким готують страви, аби згодом його накрити. Начебто бачу знайомих мені людей, тому вирішую долучитися у підготовці столу. Мені кажуть, що зробити, але для цього треба опинитися по другій стороні, де стоять ті люди. Для цього вирішую обійти той стіл, але тут зауважую, що знаходимось у якомусь цеху, подібну до машиновні або котельні. Починаю пролазити крізь діюче обладнання, що повністю складається з труб різних діаметрів, датчиків тиску тощо. Таке устаткування стоїть у три-чотири ряди, і з ним, скільки я намаюсь його обійти, розумю, що змонтовано воно максимально незручно, принаймні для його обслуговування. Доходжу до стіни, аби вже понад нею обійти це все, а насправді, перелізти. І раптом мені здалеку хтось гукає з пропозицією: чи не міг би я там підварити?.. Підбігають двоє (як? - наче свідомість уві сні програє наперед можливість мого виходу, яким начебто користуються інші) і приносять мені зварювальний апарат. (Ніколи не займався зварювальними роботами, хоча допомагав іншим). Я ж навідріз: ніколи не варив і не варитиму! Тим більш, що немає спеціального одягу та маски! Якийсь світленький хлопець, ініціатор такої ідеї, фиркає і "на зло" показує мені, як це "просто". Стає на якесь узвищення і над головою починає варити, щось подібне до вентиляційної системи. Іскри падають на нього так густо, що запалюється його пишна кучерява шевелюра, і він так само, як кинувся робити, так само все кидає і йде туди, звідки "винирнув". Проходячи повз мене, вирішую скинути помахом руки вогонь, який так і продовжував горіти на його голові, але чомусь не звернув на це уваги. Збентежила думка про його відчуття. (Цікавий момент: ці відчуття переніс на себе). Зробивши помах над його головою, зрозумів, що так просто не загасити, але в той же час відчув опік в основі мізинця. Він же, так само не зважаючи на вогонь, як і на мене попрямував у нікуди. Збагнувши відчуття болю, притулив край руки до своїх вуст, подивився на рану і оцінив, що опік є невеликим, хоча виявиться глибоким. На тому проснувся.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 03-050924 "Профанація образу"

Якась постросійська сім'я, сидячи за вечірнім столом, спілкується між собою українською про незнайому мені людину. Хтось з молодших дітей цієї родини бере хліб, аби почати їсти, а старший обурливо йому зауважує: "Так не можна! Аби пом'янути, треба насипати ще акрошку".

P.S. Можливо, не з акцентом на "акрошку", але доволі близько нагадує мені мій гумор, який переважно залишаю при собі. У даному образі існує натяк на профанацію причастя.

Переношу з кимось диван у маленьку кімнатку, перед цим старанно вимірявши розміри.

03.09.24

Якийсь документальний сюжет, який ілюструють образом актора Олександра Бикова, подібно до фільму в "Бій ідуть лише старі". Після коментаря за кадром з'являється зі спини образ головного героя, який розповідає групі дітей, як треба співати пісні, одразу наводячи слова і просячи за ним їх повторювати. Спілкуються виключно українською, а пісня доволі відома, народна (не запам'ятав). З погляду оператора головний герой показується з усіх сторін, наче ненавмисно показуючи плащ, в якому був одягнутий. Після слів про дітей і пісні, які співали, якби "доречно" звучить реклама голосом цього ж диктора "зверніть увагу, якого крою тоді носили плащ!..". Такі завуальовані методи нав'язування у мене завжди викликають іронічну усмішку.

05.09.24

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 031123 "Дивись уважніше"

Фрагмент: донька стоїть біля будиночка над якоюсь водоймою (не ясно: річка, озеро) і питає в мене: чи цей будинок в скорому часі стане її власністю? - і мрійливо починає планувати, як буде тут жити. Більшою мірою залишаючи ці мрії своїм небагатослівним емоціям.

Разом із дітьми їду дорогою понад лісом, у якому розташований коксохімічний завод (koksownia). Як і в реальності: видовжена технологічна споруда та димить на повну. Дивлюсь уважніше, а біля цього заводу горять дерева, які ростуть вряд, як частина колишнього лісу, і передбачувано за вітром: ця загроза пожежі може піти далі. Цю картину зустрічаю з дороги, якою їду машиною. Зупиняюсь. Терміново дістаю телефон і дзвоню на загальний польський номер 112, щоб викликати пожежних, разом із тим уточнюючи, чи хтось це вже зробив? Заявка прийнята. Кажу дітям, що подивимось, за скільки часу приїдуть гасити вогонь? Десь за десять-дванадцять хвилин, вже з'явилась перша машина. Почали тушити з другої сторони заводу, там де нам не було видно, отже, десь звідти вогонь міг би і початися... Дивлюсь у ряд дерев, які горіли першими, а вогонь вже пішов по кронах далеко-далеко. (Певна асоціація з жовтою осінню). Тепер уже видно, що, починаючи з офісних приміщень, полум'я потушене. Заходжу з дітьми до головного управління заводу і розумію, що вогонь більшою мірою зачепив архів, а дивлячись на його полиці, схожий він був на той, що зберігав якісь манускрипти, наскільки в грубих старовинних палітурках лежали (не стояли) на полицях книги. Чомусь місце архіву нагадало мені колегу І.К., який (таке переконання уві сні) приходив сюди в бібліотеку (моментом архів сприймається, як її частина) до своєї знайомої, до якої мав романтичні почуття. Його знайома нагадала мені якусь вчительку моїх дітей ще з України, можливо навіть класного керівника сина в початковій школі. Інтересу до тієї теми не проявив і разом з дітьми пішли до виходу від тих офісів заводу. По дорозі була заборона входити в певні приміщення, адже почали прибирати наслідки пожежогасіння. Нас там нічого не тримало і не цікавило, тим більш дітей. То й пішли без інтересу до подальших тут подій.

Тепер з групою людей іду містом і заходимо в кав'ярню, в якій я беру символічно трохи морозива. Цікаво, що продавщиця наче іронічно набирає мені це "трохи" у невелику тарілочку, ще й пропонує присипати цукром. Я ж такий: мені ж і так пофіґ, я його й не хотів їсти - це так "за компанію", адже з іншими посидіти треба! У відповідь жартую, що можна й з цукром.

P.S. Цікаво відзначити, що реальність із тематикою коксовні, потрапила в сон приблизно за місяць праці на такому підприємстві.

Сон 230923 "Важливе у житті"

Зібрався з родиною летіти в Ізраїль на відпочинок. Якусь частину речей зібрав я, а другу - дружина. Приїхали в аеропорт, зайшли на перший поверх. Чомусь виникла потреба розпакувати і перерахувати деякі речі й перекласти в інші торби. Тієї миті виявилось, що у нас є нове залізне оцинковане відро та торба з порожніми пляшками (певні асоціації з реалу: питною водою у скляній тарі). Починаю їх перекладати із пакета в сумку, поки не розуміємо: навіщо воно нам там, як туристам? Проблема: де непотрібне залишити в аеропорту? Навіть хтось, проходячи мимо, на питання про багаж, зауважив, що платяться чималі гроші. Вирішуємо лишнє залишити просто так при стіні і рушати на другий поверх, ближче до пропускного пункту. Зауважую, що маємо пів години, адже може бути черга на огляд і контроль. 0330'

Працюю на якомусь підприємстві. Ходжу коридорами. Потім приходжу на обід в столову. Сідаю за один стіл разом зі своїми дітьми. Подумки відзначаю: як несподівано для всіх і добре вийшло, що опинились ув одному місці і наші різні праці знайшли себе тут! (В реалі: діти ще вчаться і ні про яку їхню зайнятість не йде мова).

Трапляю в місце, де люди накладають собі різні страви. Я ж вирішую сильно не шикувати, а взяти один великий дерун (порції поштучно реально великі). (Певною мірою ситуація сама спонукала мене до апетиту. Якби не опинився в цьому місці, навряд чи щось і брав). Хоча все ж мені для першого разу не зрозуміло: куди йти, де і як розраховуватися? - хтось, дивлячись на мене, каже: "То ви до Дональда Трампа? То це в ту сторону!" - вказуючи, куди йдуть усі люди для розрахунку та їсти. (Схоже, що асоціація узята з реалу: побачив відео, де Дональд Трамп роздає своїм прихильникам піцу. Хтось з українців підписав "І в кого він поцупив цей "лайфхак"?). 0530'

P.S. Вчора було сонячне рівнодення.

Сон 100423 "Прикриття (рани)"

Маю щось зробити із вертикальним порізом на лобі українського репера та актора Аміля Насірова (дивовижно, але додав його до своїх друзів у Twitter лише вчора - @AmilNasirov; ніколи не зустрічав його творчість раніше, не бачив фільм "Люксембург, Люксембург" з його участю, вподобав лише дописи). Отож, той поріз був трохи задавненим і край його ледь присох. Як перший намір, погоджений із ним, мав би я обрізати ножицями зріз шкіри, який і так би не прижився. Доволі детально та реалістично бачу лоб, поріз, край брови, на якій поріз закінчується. Хоча вже тримав у рухах ножиці і примірявся до прямої дії, все ж таки приходить ідея зашити ту рану, але очевидно не власними силами: треба їхати до лікарні.

P.S. Дивно, але місце порізу нагадує шрам на лобі колеги поляка, з яким працюю вже більше місяця.

На другому поверсі батьківського дому облаштовані кімнати "прикриття", в яких поселяються: в одній - Петро Порошенко з дружиною (Мариною Порошенко), в другій їхні діти. (В реалі не знаю який їх вік, але уві сні - підліткового). Присутній якийсь помічник, який їх весь час супроводжує. Мінімум слів, у діях суцільна конспірологія.

Сон 090423 "Благословення для дітей"

Розповідаю колезі, що я з його другом (в реалі - кумом, віросповідання - православне) були на вихідних у костьолі з власними родинами, аби ксьонз благословив наших дітей. І по сказаному чую ображений тон: "А чому, коли йшли, не сказали про це мені, адже я також хотів благословення для своїх дітей!?"

P.S. Дивний сон. У житті з цим колегою поки маю конфлікт непорозуміння, який уві сні (пошук розв'язання? готова відповідь?) подається для реалу (після пробудження), як ребус. Він не є католиком, по суті, як і я, церковні обряди сприймає на рівні формальности. Перебуваючи зараз у Польщі, не те що до костьолу, до театру - не бачить раціо ходити. Можу припустити єдине, незалежно від "антуражу" мого сну, головним акцентом є те, що найціннішим у його житті є власні діти, а найболючішим з усього сказаного - слово "благословити". 

Разом із тим на Великдень (вчора, перед сном) ходив разом із дружиною до костьолу.

Веду підлітковий гурток, в якому діти спочатку вчаться конструювати моделі будинків, а згодом - переносити свої вміння на реальні об'єкти будівництва.

Сон 130223 "Здивування"

100223 - Перебуваю на обійсті батьків, місце сприймається, як "моя територія", за огорожею якої живуть сусіди, а в них є діти-бешкетники. Події відбуваються в нічний час. Саме тоді спостерігаю, виявляю і виловлюю тих дітей, які прагнуть зробити і роблять реальну шкоду. У кожного з них "за спиною" певна біографія злодійкуватих вчинків. Якоїсь миті відчув на певній ділянці тіла незрозумілу мені хімію (кислоту?), яка почала пекти мою шкіру. Знаю, що це також є зумисною шкодою цих хлопців. 0300'

130223 - Знову як вихідна точка події - батьківське обійстя. На городі займаюсь земляними роботами, щось вирощую, оглядаю та комусь показую, зокрема якусь ділянку засаджену ріпою, ще трохи і готовою до збору, хоча ніколи в реалі її не вирощували (конкретика лише візуальна, це міг бути й подібний сорт капусти).
Так, наче я маю для вибору два місця, аби переночувати. Одне з них зв'язане з роботою (без конкретики, як незаперечне усвідомлення). Сьогодні вирішив переспати саме тут. Почав порядкувати якісь речі на великих стелажах, що знаходились прямо за ліжком. В якихось ящиках знайшов поклади нарізаного кабелю. Здивувався. Згадався один колега. Тепер почав прибирати підлогу. Якоїсь миті це вже не була якась підлога, а гола укатана земля, до якої місцями попримерзало листя, застигла в неоковирній формі трава. Чергове здивування. З'явились якісь робітники, які почали так само прибирати спочатку здалеку, потім ближче до мене, а тут вже для них несподіванка - метено!

Сон 071022 "Важлива потреба"

Приходжу в малознайоме місце, але присутня віддалена асоціація, що я тут був. Як виявилось, це місце придумали ошуканці. Довірливі люди потрапляють сюди і стають їхньою жертвою. Саме приміщення оформлене у вигляді містицизму та окультизму. По центру стоять якісь округлі шари, біля них лежать телефони, на які надходять дзвінки до випадкових відвідувачів і починають вести "правильну" розмову. По телефону починає говорити бот красивим чоловічим тоном. Текст розмови побудований так, що такі люди, які опинилися тут, мають "клюнути" остаточно. Ось раптом і мені хтось подзвонив, але знаючи цей "трьоп" обірвав монолог на другому реченні. Я знаю, що сьогодні їду в Польщу. На руках маю квиток. Цей аспект проблеми для мене важливіший. Раптом бачу там на полиці свій внутрішній паспорт. Знаю, що нині на кордоні вимагають максимальну кількість документів, отже, окрім закордонного, треба взяти і його. Разом із паспортом лежить колишній мій гаманець, а там сто гривень. Геть забув про таке. Дивуюсь, чому мої речі лежать у цьому місці? Присутня якась віддалена асоціація з дідовою літньою кухнею. Так, мені їхати в Польщу, а сумка не складена! Там і знаходжу свою дорожню сумку. В ній лежить пару речей. Наближається зима, отож, треба брати теплі речі, а там пару осінніх! Розгорнув яскравий светр і оцінив його. Дивлюсь на годинник: за 45 хвилин друга. Питаю себе: мені на другу чи на четверту? Якщо на другу, геть немає часу: треба все, що маю, скинути в сумку і бігом йти на вокзал. Якщо на 16-ту - краще, є трохи часу! Треба подивитися квиток! 0200'

Перший раз у житті з кимось приходжу до синагоги. Ця людина по-приятельськи відчинає двері, храм зачинений був на замок. Для мене все дивне та незнайоме. Заходимо в перше приміщення: білі стіни, якийсь дерев'яний вівтар із вирізьбленим по дереву семисвічником. Загалом: доволі скромно. Наступне приміщення - основна частина храму: стоять стільці, на стінах мінімум оздоби, переважно все зроблено на біло. Видно головну частину, яка більш схожа на імпровізовану сцену. Починають приходити люди і займати слухацькі місця. Цієї миті помічаю біля себе своїх дітей. Сидимо і спостерігаємо за подіями. Починається богослужіння, але все якось без ритуалу та формальностей. Починається музика, рабин запрошує на танець. Якась група людей вже налаштувалася танцювати. Це все більше нагадує мені не храм, а якийсь громадсько-артистичну організацію з ухилом на збереження традицій. Ті, хто стояв, починають танцювати навколо тих, хто сидить на стільцях по центру храму, а таких людей чимало. Вирішив трохи привстати, щоб знову сісти. А якась сусідка недалеко по ряду миттєво висловлює: "нарешті", думаючи, що і я встаю, і вона піде поспіхом до танцюючих. Вже встаю остаточно і її пропускаю: так вже їй не терпиться долучитися до веселої громади! Насправді, настрій доволі приємний та позитивний. На якомусь етапі стишується музика і до зали заходять підлітки, костюмовані у якийсь образ. Все відбувається в тиші, увага вся прикута до них. Начебто тримають у руках невеликі свічі, в межах долонь. Помічаю, що ці хлопці та дівчата незвичні - майже всі мають проблеми з ДЦП. Вони йдуть повільно, але в їхніх рухах присутня у кожного своя нерівномірність. Вглядаюсь у їхні обличчя: це життя вони прийняли таким, яким вони є. Вони стають у два ряди і нічого не кажуть, нічого не роблять. Долоні у формі човників: ...свічі, молитва? - до Бога, до нас, аби ми бачили таких дітей... Починають співати пісню, повторюючи фразу три рази підряд, стишуючи голос:

"We are see, we are can do"...

Дивлюсь на тих дітей і не можу стримати свої внутрішні емоції. Закриваю долонею очі і починаю плакати. Відчуваю, як мої діти починають звертати на мене увагу. Подумки: чи бачили коли-небудь, щоб я плакав?.. - але емоції настільки сильні, що я себе не в силах стримати. Від цього просинаюсь, розумію, що це сон, і заспокоююсь. Одразу записую сон. Коли доходжу до опису цих дітей, знову зринають такі почуття, що хочеться плакати. 0340'

Сон 040822 "Довгі відстані"

Переходжу з дітьми довгий підвісний пішохідний міст. Бажаючих ним скористатися доволі багато. Зараз проходимо найскладнішу ділянку: з огляду на краєвид, висоту і, як наслідок, емоції. 0030'

Опиняюсь в районі Богунії міста Житомира. (Такі особистісні асоціації). Разом із якимось чоловіком шукаємо поліклініку. Я знаю це місце, хоча часто тут не бував. (Асоціація з реальністю умовна. У той же час пригадались варіації інших снів, в яких я ходив між багатоповерховими будинками). Так як ми опинилися тут не з центральної дороги, я упізнаю з тилу будинків знайомі перші поверхи медзакладу. Ствердно кажу попутнику - це там! Зрізаємо великі відстані між будинками якоюсь простою стежкою. При вході обговорюємо наявність документів. Отже, тепер ми в реєстратурі. Мене раптово впізнають і кажуть, що мої документи лежать готові і дають мені їх у руки. Перед цим якась дівчина пробує прочитати з них щось по-українськи, але їй вдається лише пару слів. (Отже, уві сні я так би мовити не в Житомирі, а в Польщі). Щось на цю тему віджартовуємось... 0400'

Сон 040622 "Гості на порозі"

До мого дому, десь на два поверхи, але з головною великою залою-вітальнею, аж до стелі, приходять гості. (В реалі такого дому не маю і не бачив раніше, але певні асоціації з подібним плануванням інтер'єру існують). Сприймається так, наче цей дім знаходиться в Польщі, а гості - це родичі з України, зокрема й мої батьки. Все атмосферно-святково. Гості на порозі, а дружина та діти стоять незалежно один від одного в різних частинах вітальні, а я, як не дивно, - на будівельному підйомнику, і з нього здійснюю відеозапис, але не стаціонарно, з одного місця, а плавно рухаючись від одного присутнього до іншого. І все так виходить гарно, лаконічно і логічно, без "мертвих зон" у кадрі, що результатом своєї роботи залишаюсь задоволеним. Спускаюсь до гостей і розповідаю, що з усього, що залишилось зробити в домі: цим підйомником виїхати за його межі. Для цього треба розібрати стіну, показуючи на неї.

Сон 280222 "Поломка"

Їду з дітьми на машині. Виїжджаю на якусь вуличку, а вона виявилась тупикова та ще й під гірку, ґрунт пісочний. Здаю назад, розвертаюсь, але відчуваю, що машина не справляється, щось в ній ламається. Виходжу, аби з'ясувати причину. Бачу, що відвалилось переднє колесо, але так, що машина триколісна. Попереду - одне колесо. Починаю збирати дрібні детальки, але розумію, що в піску все не знайду. [Тут дзвонить будильник і я просинаюсь. Серце калатає від хвилювання. Переднічний сон. Тривав перед походом на роботу (нічна зміна) з годину.] 2200'
P.S. Пізніше згадав, що подібну машину, але одномісну, бачив цього ж дня в місті на парковці, коли ставив поряд свою. В Україні - 4 день широкомасштабної війни з Росією.

Сон 120222 "Краса, а не хліб всьому голова"

Перебуваю в нічний час у цеху, ще й без його суцільного освітлення. (Деякі асоціації зі свіжою реальністю). Територія цього цеху доволі велика. За атмосферою шумів все вказує на те, що робота закінчена. В якомусь кутку зали лунає музика, а згодом починається розповідь якогось диктора. Тема розповіді доволі філософська, такі речі справді нетипові в форматі радіо. Вирішую піти в сторону того долинаючого звуку. На якомусь етапі почалась оповідь трагічної історії про одну відому жінку. Присутній певній натяк на військову тематику. Спочатку наблизився до того радіо, а згодом відійшов дещо побачити. [Фіксую за собою змішане відчуття: сню, хоча не відрефлектовую, що це сон, і в той же час пробую поворухнутися, а сил на це - немає, хоча сюжет, в якому беру участь, триває далі.] (Як спав, то лежав на спині. Відчуття доволі глибокого сну - характерне важким просинанням). Вирішую повернутися до працюючого радіо, а там вже розповідається про чоловіка, який переживає трагедію втрати згаданої жінки. Підходжу до того місця, де працює радіо, і бачу того чоловіка, який перебуває в глибокій депресії. Аби вирішити проблему свого горя раз і назавжди, бере двома руками пістолет і, стоячи перед дзеркалом, довго не роздумучи, стріляє собі прямо в голову: з маківки в центр тіла. (Такий підхід до самогубства бачу вперше). Дивуюсь: чи насправді це ефективно? Тілом скочується в сторону і падає. По радіо аргументують цей вчинок. 2330'

З дітьми готую чергову солодку страву. Цього разу - торт. Сприйняття учасників процесу, наче мультяшних героїв, зокрема й результату нашої випічки, крему та ягідок на ньому. Діти знімають, по свіжих слідах пробу і виявляють, що ягідки калини не смакують на тому кремові. Сам тортик залишається непорізаним. Дознімали пробу настільки, що виїли разом усі ягідки. Я вже хотів внести пропозицію: прикрасити іншими інгредієнтами! - але діти зібралися й пішли. Тортик так і залишився нерозпробуваним з якости випічки, але сильно поколупаним згори - до накриво голого крему. 0730'

Сон 210122 "Застільні розмови"

Організовується святковий стіл. Навіть два - паралельно один до одного. Місце події викликає певні асоціації з вітальнею дому баби Марії, але на початку прив'язки такої не виникає. За столом присутні незнайомі люди, але якимось чином вони до нього мають якесь логічне відношення. Присутні чиїсь діти, які за певний час, як поїли, пішли кудись гратися. Я ж, як і всі, їм різні страви. Ось уже наклав собі нову порцію - з нарізки тушеної курочки. Цієї миті до столу приходить баба Марія (давно померла). Приїхала від якихось далеких гостей. Я ж пропоную сісти, вишукуючи підходяще місце. З одного боку, якщо діти повернуться, то вже не буде де їм тут присісти, отже, треба йти за другий стіл, а якщо ж там - буде сама. Сама ж б.М. доволі повнувата, отже займатиме майже два місця: наприклад, де сиділи діти. Практично так і вирішили. Трохи попересували тарілки, я ж перемістився на нове місце, щоб доїсти свою курочку: залишалось у руках крильце. Вже за столом б.М. почала розповідати за свою поїздку і перебування в тій родині, про яку я нічого-таки не знаю. Почала наводити перші враження, які її вразили, щось пов'язане із їхніми дітьми... Історії торкались більш морально-виховних традиції тієї сім'ї, аніж якихось пригод.

Сон 230521 "Імовірність позаштатної ситуації"

Я з дружиною і дітьми підходимо до одного чоловіка, який задивляється в небо. Питаємо в нього: що ж там цікавого діється? Каже, що є інструктором з навчання на аеропланах, малих літаках тощо. Зараз дивиться в небо, в якому перебувають одні вихованці, а за мить буде летіти друга пара. Коли я підходив до нього, побачив, що він щось шукає по своїх кишенях, тієї миті, як підійшли, запитав у мене: чи не маю запальнички? Я її мав, і поки діставав, виявилась у долоні невідь-звідки цигарка. Вирішив її закурити разом із ним на пару. Цієї миті розумію, що мої діти, які стояли позаду, вперше в житті могли бачити мене в новому образі. Так до кінця й не докурив, викинувши недопалок на землю. Отже, дивимося на пару: хлопця і дівчину, які мають сідати в аероплан. Зауважив, чи невипадково, що політ починає відбувається над поверхнею річки? Чи ця невипадковість впливає безпосередньо на маршрут польоту, тримаючись водного шляху, як безпечного місця для аварійного або позаштатного приземлення?..

Сон 230321 "Завершення екскурсії"

Усією родиною відвідуємо музей, якісь храмові та історичні комплекси. На виході з одного з них відбувається моя словесна розмова з дружиною, в якій недозрозуміли один одного (щось на зразок гри слів або перекручених виразів, так би мовити "недочув і переінакшив по-своєму"). Дружина ображається, а я ще мимохідь коментую, як на мою думку: безпідставну образу, якійсь працівниці музею. Десь у цій дискусії виходимо за старовинні ворота, які травянистим крутим пагорбом виводять (буквально бігом) за межі комплексу. Перед цим дружина дала мені речі, які всі за раз із своїми зніс із того пагорба. Озираючись, помітив, що згубив червоний клубок ниток, видно доньки, який розплутався по землі геть. Залишив торбу (хоча за логікою мав тримати декілька) при воротах. Дружина з дітьми пішла далі, а я поліз на пагорб, щоб змотати клубок наново. Щось неналегко йшов початок під'йому вгору, земля осипалась, якась була нерівна і неоднорідна: упереміш із травою та камінням. Піднявшись і почавши скручувати нитку, побачив неподалік екзотичні квіти. Раптом, наче хтось вирішив їх прокоментувати, так, якби поряд була дружина. Навіть звучить їх назва. Разом із тим чую гомін, як хтось із наступних туристів прагне вийти з цього музейно-храмового комплексу, смикаючи за ручки масивних дверей, і це їм чомусь не вдається. Подумалось: відчинити?.. Вони ще не знають, якого формату тут вихід, хоча єдиний з тих, які знайшли. 0130'

P.S. Чомусь, як проснувся, калатало серце.

Сон 240121 "Додаткові набутки"

Я з дружиною мешкаємо в одній із квартир п'ятиповерхового будинку нового планування. Несподівано для себе виявляємо, дивлячись на вікна сусідніх будинків, що геть близько від нас мешкає давня знайома (поетка, літераторка-науковиця з Чернівців) І.К. Вирішили несподіаано для неї завітати в гості. Розбалакавшись, вона ж зацікавилась і нашим житлом. Протягом сну архітектура і наближення квартир змінювалися настільки, що в результаті наші помешкання опинилися мало не поряд ("стіна в стіну", за посередництвом одних сусідів, але в різних під'їздах).

Дружина вирішила провести наше спільне ювілейне весілля. Для цього треба було дізнатися в ювелірному відділі єврейської культури (!): як відреставрувати одну підвіску (квадратну за розміром (~7х7), з дорогоцінним камінням та вісюльками), яка втратила одну з них (друга справа) та придбати інші дрібні прикраси. До цього відділу в магазині пробував підійти два рази. Перший раз когось довго обслуговували, в другий - мене. Напочатку почала вивчати моє питання рудоволоса кучерява продавчиня, потім під'єднався молодий чорнявий хлопець. На моє прохання: оцінити ту підвіску? Продавчиня довго розглядала і, вислухавши мене остаточно, прокоментувала коротко: "У вашої дружини хороші смаки!". Як довідався, ця підвіска вшивається у весільний одяг нареченої. Поцікавився: позаду? попереду?.. Як подумалось перше: позаду! - і здивувався. Для цього в одязі спеціально залишають вшитою певного розміру "кишеню" зі сторони шиї. Мене ж цікавила вартість реставрації і придбання всіх інших святково-ювелірних аксесуарів. Продавчиня озвучує на все свою ціну, але не спрощено, а деталізовано, так, що згодом у своїх записах не зрозумів: скільки це разом коштує? - аби переповісти дружині. Між усіма цими питаннями щоразу повертаюсь до швейної майстерні, де перебуває моя донька, а я їй щось допомагаю. Цього разу складаю до торби наші (її) речі, які залишила вона тут свого часу: клубки ниток, якась із них вставлена одна в одну, якісь телескопічні антени, одна з них у вигляді ялинки, яка стояла на підвіконні. Прийшов чоловік до цієї ж майстерні, в якій донині працює його давня вчителька з пошиття одягу. Звернувся до неї: Чи пам'ятає його? Вона: "Звісно ж! Таких учнів важко забути!". Починає він розповідати, що шукає роботу, а на стару фірму його не приймають на незвичній підставі: "Колишньому доступу до внутрішньої (секретної) інформації". Він же коментує для своєї вчительки: "Якою ж інформацією про фірму може володіти звичайний робітник підприємства?". 0525'

Працюю на такому підприємстві, де час від часу в сміттєвому контейнері одного цеху з'являються цікаві речі для творчости. Нещодавно лежали потрібної мені форми металеві бляшки, а сьогодні там виявив хутряні устілки з заячої шкіри, але невеликого (дитячого, підліткового) розміру. Подумав, що добре пасувало б з них виготовити сережки.

Я маю четверо дітей. (В реальности: тільки двоє). З двома першими добре знайомий, а двома другими доля склалася в мене так, що росли непомітно для мене, поки був далеко від родини (на заробітках). Приїжджаю додому із замовленням для третьої дитини (доньки), щось із одягу. Пригадую, що звати її Валентина, але виходить до мене ще менша донька із хлопчачою зачіскою (дрібним ірокезом). Вражаючись від себе самого, дивлюсь на неї і не можу згадати її ім'я. Придивившись уважніше, відзначаю, що вона не схожа ані на мене, ані на дружину. 0740'

Сон 051112 "Незвичне та звичайне"

Ідемо з одного мікрорайону в другий до навчального закладу, в якому донька має взяти участь у виставці (показу своїх робіт). У дечому це нагадує вступ у цей заклад. Я беру якісь речі, сумку і доганяю двох людей, які пішли ледь-раніше. Приходимо до н.з., а він знаходиться на висоті двух доріг: одна підходить до дахової частини, а друга - звично. (В ралі такого не зустрічав). Ми заходимо з верхньої частини дороги і земляним пагорбом спускаємось до входу. Тепер у приміщенні. Дивлюсь уважно на батьків і дітей, які нагромадились у великому холі перед початком заходу. Ось бачу родину, схожу на вихідців із південної азії. Індуси? Цигани?.. До них вибігають їхні діти, але за віком меншими до учнів цього закладу: років 10-12, хоча й не такі смугляві, як їхні батьки, - й ідуть геть. Дивлюсь на хлопців старших класів, які приколюються один з одного: смичучи за одяг, торкаючи обличчя. Тепер готується тісто, а я подумки планую його ділити за видом вирізаних фігур: на солодкі (присипані цукром), можливо, у вигляді коржиків, формою з місяць, та звичайні.

Сон 190820 "Розпалити піч"

Вдома (батьківський дім) відбувається глобальне прибирання. Перебираються старі речі, викидається багато макулатури та коробок. Вчора у нас була лазня. Всі помилися, попарилися, навіть гості. Лише я, обслуговуючи процес: підкидаючи до печі дрова, - так і не зміг покупатися. Під кінець дня, так само, як і вчора, запахуючись у роботу, відчуваю, що до купання просто не дійде. Та й не просто купання, а з повноцінною парною. Вирішую перевірити жар у печі, яка виявилась ще гарячою. Пошорхав кочергою, зазирнув у парну, від якої повіяло трохи як теплом, так, чомусь, і курявою з тільки-но оглянутої печі. Тієї миті виникло чоловіче питання до якогось гостя, який висловив свою думку, із якою подумки не погодився, але він вирішив перепитати у свого знайомого, який тієї миті проходив поряд. Його думка була протилежною - близькою до моєї. На тему мого раптового вирішення покупатися з парною для себе одного, висловили підтримку, один із них великими пальцями рук угору. Вийшов надвір. Якраз тієї миті діти винесли чимало паперу, який лежав у коробці, по ходу прибирання, докидались ще якісь зіжмаки, які долітали прямо з порогу. Узяв те все і пішов розпалювати піч. 0410'

Сон 170820 "Не на цій стороні світу!"

Я з бабою Марією мешкаємо в старому будинку. Щось дивимось і рахуємо. До нашої розмови невідь-звідки додаються ледь чутні дитячі голоси, які вторують або ж опереджають наш рахунок, так, начебто хтось бере на кпини ту лічбу. Разом із тим ці голоси сприймаються якось невиразно, начебто не було б їм де-небудь взятися. Баба Марія просить виявити їх походження: може з вулиці? Дивлюсь уважніше за вікно і бачу за прозорими вікнами сусіднього дому двійко дівчат, які зосереджено сидять на одному місці й, поринуті в якусь гру із ляльками, рахують числа. Цієї миті до нашого дому заходить тітка Н. (донька б. М.) і приносить гостинець - пироги, але з ходу вибачається, що в неї грип, соплячи і чхаючи біля своєї мами, яка підійшла її зустріти. 0120'

- Я кажу людині, яка приїжджає до Польщі в пошуках щастя: не на цій стороні світу! 0134'