Сон 240522 "Нескінченний будинок"

Будинок із готельними номерами, ліфтом, що рухається не лише вгору-низ, а ще й в сторону, навіть здивувався, зокрема новим відчуттям руху. Крізь щілину ліфтових дверей бачу безкінечне число готельних номерів. Навіть подумалось, що це виправдано, адже це не просто будинок, а цілий будівельний комплекс. Тепер я пішки блукаю по цій величезній споруді. Намагаюсь зрозуміти планування, аби другим разом знати куди йти, але  скільки не йшов, безперервно для мене траплялись нові речі. Навіть у якомусь місці став на дивний ескалатор, з якого по другий бік з'їжджали люди, а мені зі старту кажуть: туди не можна, там працюють шахтарі! І насправді, дивлюсь на тих людей, а вони всі запилюжені вугіллям. На якомусь етапі потрапляю на урок біології, бачу кількох знайомих людей, зокрема й однокласницю Л.С. і пригадую, що я ж цілий рік вчуся і за цей період лише виконував фахові предмети, а на поточних (загальних) цілком забив. Міркую, як взяти інформацію по уроках за цілий рік? Що вчили? Виходить, мені доведеться перечитати цілий підручник! Вчительку взагалі бачу, як вперше: видно, вона мене так само, хоча ще не зауважила на моїй присутності. Десь на цьому ж уроці починаю спілкуватися зі знайомим: як ми будемо цілим класом організовувати відпочинок? Я ж пропоную зробити шашлики. Про себе міркую над варіантами їхнього виконання: в сметані, або вершках; з цибулею та у вині; на основі готового (купленого) маринаду. А потім всі ті готові види, перед подачею на стіл - змішати.

На телефон приходить сповіщення, що щось відбувається на моєму банковому рахунку. Спочатку не можу зрозуміти причину, зволікаю. Приходять повідомлення, що останні транзакції відбуваються невдало. Потім входжу в аплікацію (мобільний додаток) і дивлюсь за станом рахунку. Якоїсь миті помічаю, що зникає сума близько 5000, залишається сума в районі 2000-3000. Тепер міркую: як пришвидшити процес, аби зупинити можливість шахрайства щодо моєї картки. Пробую заблокувати будь-які на ній транзакції. Разом із тим: яким чином хтось дістався мого рахунку? Я ж не загубив гаманець, але виглядає, що начебто "так". Якесь фінансове божевілля!

Сон 281112 "Ходити стало небезпечно!"

Працюю якось відособлено, але разом із давно знайомою родиною моїх батьків (К.). Заношу землю на багатоповерхівку. Ось уже маємо там мішок... Такого, як він, ще має бути. В них повинні бути якісь насадження. Робота в процесі, але чомусь почали знімати захисні бар'єри на балконах, а саме ними ми переходимо з одного поверху на інший (доволі заплутано з погляду логіки). Схоплюю розмови зі сторони родини К. Багато впевнености в планах, але я вже знаю, що роботи далі не буде. Тут ще з'являється родина С., двоюрідрий брат О. І ось я вже розумію, що плани головних героїв (К.) руйнуються, адже вони бачать: ходити стало небезпечно!

Сон 040420 "Відвідини музею"

Після відвідин музею я повертаюсь до нього вже не сам, а з дружиною і ще однією людиною, яка хотіла б там побувати. Приходимо, а там черга: всі хочуть потрапити на оглядини. Я ж розумію, що вже кінець робочого дня і всі просто фізично не зможуть обійти та обдивитися те, що там є. Поза чергою дружина питає за абонемент, щось на зразок того, що за купленим квитком можна буде пройтись цим же музеєм наступного разу, навіть, за потреби, відвідати кілька разів. Знаючи це, люди сидять, аби потрапити й, хоча б частково, почати дивитися на те, що там є. У той же час мені треба відлучитися, аби зустрітися з поважною людиною в його власному домі. Тепер я там! (Важко пригадати "перехід": з однієї сторони я біля музею, а тепер - у домі, схожому на музей, наче від самого музею й не відходив). Мене зустрічає кілька людей з прислуги, які інформують, що скоро буде господар, а нині я можу спокійно прогулятися будинком, поки він не прийде. Я починаю ходити великими кімнатами, щоразу піднімаючись поверхом вище. Знаю, що десь на третьому поверсі знаходиться кабінет господаря, який, як і всі є відчинений. Коли я зайшов, побачив, що на дивані напівлежать і сплять двоє людей, видно, охоронці. Тоді нишком вийшов звідти, зосередившись на деталях попередніх кімнат-кабінетів, що йшли одна за одною. Навіть було підійшов до одного столу, подивився на відкриту тубу у вигляді ящика, аби зрозуміти, що там лежить. Було цікаво й до деталей побуту. Йду далі. Ось мене зустрічають двоє підлітків: хлопчик і дівчинка. Одразу подумалось, що це діти господаря. Видно, тілько-но приїхали. Їм до мене якось байдуже, від чого навіть здивувався. Моя самооцінка: я ж стороння тут людина! Разом із тим дивне відчуття музейности й, відповідно до нього, власної поведінки й інших. (Такої самооцінки або ж прикладів у реалі не існує). Йду далі. Ось зустрічаю ту саму прислугу, яка запросила мене в дім. Розповідають, що є два відвідувача, які гуляють всюди, навіть полізли в підвальне приміщення. Питають у мене експертної думки: як я це оцінюю? Але хтось з персоналу висловлює свої судження і побажання. Я ж даю людині виговоритись, не втручаючись у монолог. 0435'