Сон 290924 "Усупереч очікуванням"

Я в якомусь селі. Двоюрідні брати М., В. вирішили, аби поліпшити фінансовий стан, варто почати збирати груші по селі, які падають, але так їх ніхто не хоче брати. Поки ходили, аби запитати в кожного з господарств дозвіл, виявили для себе, що в селі залишились жити одиниці. Приходимо додому (тепер виникає конкретика, літня кухня діда по маминій лінії, яка слугувала ще й жилим домом, знаходиться в місті), брати пішли всередину, а я затримався на вулиці. З'являється сусідка і робить пропозицію зібрати усі груші, навіть ті, що попадають з дерева, коли потрусити, але рівно до межі з її територією. Говорить, наче по-румунськи і так, що я її розумію. Тепер я заходжу в дім і бачу двох голодних котів. З якоїсь причини знаходжу третього в іншій кімнаті та його вбиваю, білую, а підшкірний жир даю на пробу одному з голодних котів. Йому це смакує, тому я кидаю цілу шкіру на землю, передчасно відрізавши голову, аби вони не впізнали сородича. Вирішую голову з оченятами кинути курам: птахи завжди люблять довбати очі. Хоча коти й накинулись їсти, але недовірливо зауважили на хвіст, що так і не був відтятим від шкіри.

P.S. Відсутня конкретика самого вбивства та зняття шкіри, лише констатація факту, що це вже зробив, хоча дивний фрагмент, як для сну, але це схоже на відчай голоду, при тому, що маю розуміння вбивства нутрій з юности. Схоже на компіляцію побачених в документальних фільмах сюжетів про голодомор і сучасні події на війні, коли село пустіє на чоловіків.

Франція. Шукаю локацію для прочитання свого вірша. З'являється хлопець в подібній білій футболці, як у мене, хоча графічний сюжет малюнку інший. Його футболку знаю тому, що маю з подібним зображенням вдома - велосипед. Побачив мене, спитав: чи холодна вода? - яка пропливає обок: не зовсім річка, як стічний канал для дощу та стягування грунтових вод. Тієї ж миті четверо людей вплав йшли за потоком цієї води. Щасливі, може й не холодна! Раптом цей хлопець сміливо переступає ту воду, йде по кількох бетонах, що були на рівні з водою, а далі - вплав. За ним так само пішов і я. На якомусь етапі доганяю і йду далі. Виходжу десь у центрі міста. Бачу трохи здалеку велику супутникову антену. Присутні певні асоціації з Ейфелевою вежею. Отож, і вирішую прочитати свого вірша якраз біля нього. Міркую: хороша ідея знаходити у Парижі щоразу цікаві локації та читати на відео свої твори! По дорозі зустрічаю дівчинку, яка грається маленькими м'ячиками. Кидає несвідомо два так, що я їх ловлю без зайвих зусиль ротом. Вона дивиться на мене і сміється.

Дівчина щось вчиняє словесно. Тепер її ведуть попід руки і поважно зустрічають люди в плащах, як з НКВД. Але спочатку сприймаю так, наче вона для них своя. Стоять дві чорні машини (побудова дій, наче в кіно: якщо показують рушницю, яка висить на стіні, значить має коли-небудь вистрілити), і таке враження, що її зараз кудись повезуть, але підхоплюють попід руки інші чоловіки, що схожі на військових, і ведуть далі. Лише тепер я помічаю, що руки, які тримає за собою, зв'язані мотузкою. Розумію про себе так, наче її мають вести на страту. Минають браму великого будинку і виходять на вулицю, а там цілий взвод озброєних військових і всі стоять рівно, як на параді. Вона стає перед ними у мовчазному русі. За нею підтягується інша чисельність військових, але дещо в темнішій формі. Вона продовжує стояти мовчки і гордо. І раптом, несподівано для мене, всі озброєні чоловіки стають перед нею на коліно та опускають голову. На цей жест вона піднімає голову, тримаючи на них погляд. Я в здогадках: королева зі зв'язаними руками? Жанна д'Арк? військо, яке поклоняється злочинності? що тут узагалі коїться?

Таке за сюжетом враження , що я працюю і навчаюсь водночас, заразом є, або ставляться до мене, як до старости класи. Спочатку сюжет торкається навчального процесу, я потрапляю на кілька різних лекцій, але так, що на них не затримуюсь, адже щоразу в голові виникають нові й нові справи. На якомусь етапі вчителька перед лекціями просить підійти до неї в кабінет. Якось наче нормально і зайшов у двері, а після розмови з нею двері виявились незручно приставлені шафою: тягнеш ручку на себе, а залишається прохід менше аніж півметра, і шафу, схожу на сейф, не відсунути, і двері в другу сторону не відкриваються. Якось вона мені навіть допомогла виштовхнутись за ці двері. Звісно ж, сама худа і довга, як трясця - їй можна. Дивлюсь на причину, а ціла конструкція з прозорих вікон та дверей може переміщатися, якщо додати сил. А двері не відкривались тому, що змістилась ціла стіна і затрималась на бордюрі. Тепер сюжет продовжується таким чином, що я разом із колегами, з якими працюю, а тими самими також навчаюсь у вузі. (Тут вже з'являється конкретика вулиць і я впізнаю рідне місто і той університет, в якому вчився в реалі). Отже, виходить так, що я для них організовую, як староста, навчальний процес, спілкуючись із викладачами. Тепер з'являється переконання, що сьогодні в когось свято. Гуляли за квартал від квартири, аби хлопці могли покурити, а пішов з ними, аби щось пожувати. Тепер хлопці пішли на навчання, а я з відчуттям вже зроблених покупок маю зорганізувати і впорядкувати трохи в бусі, дещо забрати з другої машини, занести в квартиру, все закрити і приєднатися до хлопців. Знаю, що та вчителька з англійської просила до неї зайти вдруге, а я перед лекцією так і не встиг. Не встигаю і зараз. Поки порядкував, і врешті-решт закрив другі двері з виходом у внутрішній двір на першому поверсі (в реалі на тому місці, через дорогу університету, знаходиться ресторація), залишилось закрити машину... як хлопці вже повернулися з лекції, яку викладачка скоротила. Дивиться колега (з яким у реалі зараз працюю) на весь цей "розгардіяш" з нашим навчанням і моїм невстиганням усе вчасно підготувати і зробити, і печально каже словами іншого колеги, який колись працював у металургії, а зараз працюю пліч-о-пліч: "Порушуються умови гомонізації".

Денний сон :: Туристична подорож до якогось французського міста (без конкретики, але з певними асоціаціями від вчорашнього дня та поїздкою тиждень тому до Парижа). Спочатку приїхали машиною, а далі по місту довга дорога з поверненням на парковку, узгодження з тими, з ким приїхали, зустрітися, підібрати, переїхати з місця на місце, доставивши до їхнього транспорту, і врешті-решт додому.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 200119 "Неочікувані візії"

Якогось дня повертаємось до дому і бачимо, як облаштовує сусід новорічними ліхтариками свою садибу, яка межує з садибою батьків: вивішує їх на дроти між стовпами. Між садибами ще існує якась відстань, завдяки якій найнятий сусідом кран вивішує новорічну "біжутерію". В десяти метрах від нашої і його садиби стоїть імпровізований безгосподарний туалет. За якусь мить бачимо, як кран облаштував однією металевою конструкцією святкову огорожу навколо нього. Я міркую: як же так, він навіть не стоїть на якійсь вигрібній ямі, під ним лише підкладені металеві пластини? Недалеко від того місця був у землі люк, до якого той кран остаточно пересунув той туалет. Разом із тим, протягом цього сну фігурує багато туалетної тематики по його облаштуванню: якась вода в районі люка, пересуванння металевих пластин, спричинюючи тим багато мороки.

Працевлаштувався в рекламне агентство на випробувальний термін. Ловлю себе на тому, що директор поводиться, по відношенню до працівників, доволі дивно, неуприявнюючи деякі свої задуми. Отже, він мені не подобається! Працюю, аби зрозуміти до кінця: де підвох? Одного разу зібрав він нас на природі, десь у лісовій зоні парку, так би мовити "для відпочинку". Бачу, що всі вже знудилися і готові йти до дому, один так і каже шефові, що йому пора, на що він категорично відрізав: працівники нашої фірми мало бувають у такій немимушеній атмосфері, а "ти підеш"? Мене це трохи підбурило, тоді я кажу: мені пора, до побачення! - і йду. За деякий час мене доганяє той працівник, який просився першим.
Якогось дня у нас було завдання: познайомитися з певним виробничим процесом. Ми прийшли і нам було велено створити веселий образ з головним актором, пострибавши на двоярусній батутній палатці. (У сні цей об'єкт виглядав доволі оригінально: довго добирати слова задля опису того винаходу). Головний актор мав показати, яка палатка чудова і універсальна, навіть продумано, аби крізь неї можна облаштувати дерева - для того він одним фрагментом навіть просунув крізь гумову підлогу свою голову. Головне, що всі сцени актор грав, шкірячи свої зуби, виказуючи неймовірне "щастя" від того. Нас попросили зняти верхній одяг і для фінальної сцени пострибати з ним на другому поверсі того "батуту". Без кривої думки, бо все сприймалось як випробування, на пару секунд відзняли сцену. У тій сцені фігурували накачані хлопці з відсутніми емоціями на обличчі, а я там, як непришийкобиліхвіст зі своєю статурою. По завершенню я собі міркую: що це було? Йду з одним із учасників рекламного ролика, спілкуюсь з ним на тему дня, кажу, що якби я знав, то одягнув би веселіші труси і прислухався б до порад режисера, якого тут не було. І взагалі: навіщо мені фігурувати в таких сценах? Псувати репутацію участю в рекламі? Колега відповів чітко: ти ж знаєш, які ти підписував документи, коли йшов на знімальний майданчик? Я кажу: жодних! І мене осяває: розумію, що директор нам видасть зарплату з участі в рекламному ролику, а не за стажування. Вся робота - це ширма, для відмивання нечесною працею грошей, що проходять крізь фірму. Дорікаю собі, що вже зарікався йти коли-небудь працювати в рекламне агенство, от собі й маєш: будуть показувати по телевізору, як ти стрибаєш в трусах, як невідь-хто! 0543'

Туристичний відпочинок із сім'єю біля якогось замку. З нами в кошику морська свинка, яка більше схожа на маленького котика. Ми на погорбі, що йде під дужим кутом, аби з нього зійти. Я чи то сповзаю гузом, чи то збігаю з неї. Перед тим бачу, як долі перекочуються боком (зліва-направо) зо п'ять котів до дітей, які сиділи в гурті зі своїми батьками. Спустившись, і я покотився, як ті коти - боком, викликавши у відпочивальників подив. Моя рідня приносить нашу корзину з морською свинкою і я зі своїми дітьми показую їм, який у нас "котик".
Ми вдома: тільки-но приїхали з відпочинку. Зазираю в широку торбу, що була корзиною, і бачу в кутку причавлену чимось (з речей) морського "котика", що ледь дихав, але був живий. Узяв у свої руки, відчув його маленьке розслаблене тіло, білу пухнастість. Комусь зі своєї рідні з докором і дрібкою чорного гумору кажу:

А котик - дохленький!

Роблю під замовлення сімейну фотографію на дуже старий фотоапарат на тринозі, з потужним спалахом, який тримають на витягнутій руці. Такий, при якому казали: "Дивіться, вилітає пташка!" - і рукою проводили перед об'єктивом чарівний жест колом. Виставив родину, налаштувався, зробив кадр. Кажу: залишайтесь на місцях! Підійшов до них, щось підправив, узявся зробити другий знімок: "для перестраховки", а спалах не спрацював. Підсумував: все добре, перша світлина була зроблена чудово! 0818'

Сон 291218 "Закінчення робочого дня"

Закінчення робочого дня. Я йду до виходу, де знаходиться побутове приміщення. Навіть довелось біля нього затриматись ще на десять хвилин, до повного завершення робочого дня: хвилина в хвилину! - так заведено. Там я маю забрати якісь речі. Після того піти до будинку навпроти, що мають два входи, піднятись на другий поверх, там перевдягнутися. Побачив слід працівників, що рухались до лівих дверей того будинку. Подумалось: а я звикло користуюсь тими, що справа. На дворі похмуро і йде дрібний дощ. Заходжу в бутовку, у першій кімнаті на столі стоять тарілки з мороженою рибою, по дві-три на кожну, частина їх вже розмерзлася, інші лежали зліпленими кавалками. Їх підготували на завтрашній день. Йду в другу кімнату, аби забрати речі. Бачу середніх розмірів кота, який невідомо з яких причин опинився в цьому домі. Приймається кимось рішення винести всю рибу на поріг з першої кімнати. На виході бачу картину: "Проти чого боролись, на те й напоролись!" - мало не біля кожної тарілки з рибою сидять коти. Хтось питає: куди ставити тарілки? Я кажу: на той же стіл, де й були! Про себе міркую, що треба було не чекати кінця дня, а підготуватися й перевдягнутися завчасно.
P.S. Котик фігурував у сні напередодні. Присутній елемент множення: коти, риба.