Людне місце. Озвучуються вироки: кому і за що - "па понятіям". Усе виглядає, як народний суд і всі наміри - за справедливість. Один з тих, хто отримав покарання, знадиться тут же і висить на мотузку. Він один з тих, хто зрадив клятві. Обговорюються інші злочинці... Раптом приїжджає поважний чоловік і каже, що є велика і невідкладна справа: треба їхати до однієї доволі поважної особи! Тепер усі учасники дійства в кабінеті цього чоловіка. Одразу видно, що це поліцейський при доволі високих погонах. Але є один нюанс, його лице побите до синьоти. Він поважно зачитує лист від вищого за себе керівництва, яке уповноважує когось знайти та затримати, а підпорядковуватися саме його особі. Після прочитання мені стає смішно, а тим, хто поряд, ще ні. Я комусь коментую: це вони звернулися до вас, як до крайнього методу, а завдання таке, що ті, хто співпрацювали з ним до, залишили "вдячність" за співпрацю на його обличчі... Мене це так смішить, що аж просинаюсь.
У магазині беремо товар і завозимо клієнтам. Перший отримав тільки одне - макарони... варені на довжину. (Чомусь саме так). Виходимо з його дому, але, аби вийти з двору, треба перелізти механічну установку, яка тільки-но зараз виявилось, що рухається. Як на неї виліз, так почала повільно рухатися по колу. Тепер навіть відчуваю животом, наскільки нагрітий метал. Подальша непередбачуваність подій дещо лякає, адже зауважую, що не так стає просто з неї зійти. Разом із тим у тій же ситуації зауважую, що не сам...
Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція