Іду від однієї школи до другої. Маю певний благородний намір. Місцина, як і самі школи - незнайомі (жодних асоціацій з реальністю). Наблизившись до другої школи, помічаю біля неї певне пожвавлення людей. Сама школа нагадує якийсь старовинний маєток світлого кольору, але в суворих формах, на три поверхи. Перед нею простягається відкрита простора територія, схожа на плац. Ще не встигли наблизитися до споруди (зі мною виявилась ще якась людина), як уже здалека ті люди, які знаходились біля школи, починають від нас оборонятися. Помічаю в їхніх руках якісь рушниці. Одразу чую постріли і бачу, як щось починає летіти в нашу сторону. Ми ховаємось за якісь бетоновані конституції. Тепер помічаю, що летять і падають біля нас дрібні кавалки сірого металевого дроту нерівної форми, розмірами в 2-3 см. (Гра слів: дробу дріт, дроту дріб). Раптом у мене прокидається дивна реакція: я починаю плакати і жалітися так, наче ті люди мало не чують мене тут: "Чому ви в мене стріляєте? Я ж Людина! (Я така ж Людина, як і Ви!..) Хіба я заслужив, щоб мене ненавиділи?.." (На серці таке відчуття несправедливости і мало знайомого оціночного судження, щось на зразок "відсутніх спроб порозуміння". Плачу і сам собі (уві сні) дивуюсь такому внутрішньому стану та власній реакції на події - на тому просинаюсь, але спокійно, без подібних емоцій у реалі).
