Сон 310724 "Реалізація очікувань"

Вирішую зайти в їдальню, до якої ходять колеги. (Насправді, колеги уві сні виявились студентського віку. Без персоналізації). Дивлюсь: що замовляють, скільки коштує? Вирішую запитати те, чого, можливо, у хлопця, що продає страви, й немає, а чомусь захотілось: домашній сир зі сметаною і политий сиропом червоного кольору (вишня, малина - без значення). Саме наявність останнього мене й надихнуло на сир. Питаю про таку наявність, а він на здивування каже: є! - і виймає знайому мені упаковку, яку часто купую в магазині. Робить все, як попросив. Я даю 10 злотих, так як переді мною хтось купував на цю ж суму. Питаю: вистачить? щось треба доплатити? Відповідає: ні! Я ж підходжу до його столика і ще доливаю рештки сиропа зі свіжої відварених яблук. Дякую і йду до одного зі столиків їсти. 

P.S. Після пробудження подумалось: варто на днях докупити і зробити собі таку страву, яку у відрядженні собі ще не вигадав до асортименту страв. З реалу: бачив, як колега доливав у воду сироп. Інший колега ходив пару днів тому до їдальні, купував на винос. Отже, сон - це певною мірою складання пазлів з побаченого в реалі, за принципом бажань, які хотілося б здійснити.

Я з батьками йду вулицею і бачу на повороті вправо до іншої вулиці свій "Форд Фокус". Питаю себе: коли ж я його тут залишив? Кажу, що зараз ним поїдемо! Підходжу ближче і розумію, що трохи він тут застоявся: присипаний листям, щось не так на задніх сидіннях. Починаю щось прибирати. Доходжу до капоту, а його там немає, як немає узагалі мотора й іншого, що мало б там бути. Цієї миті розумію, що насправді ж це не моя машина! Кажу батькам: нікуди ми ним не поїдемо!..

Я в якомусь хостелі, що нагадує невеликий приватний дім. Якась мешканка цього дому (без конкретики), а заодно й дотична до інших батьків школи, до якої ходить донька, які організували своїм дітям відпочинок, каже мені: "Зараз буде їхати автобус з нашими дітьми!" Вибігаємо на вулицю, а я лише там зауважую, що є лише в домашній довгій футболці й без штанів або шортів. Зупиняється автобус, і я бачу доньку якраз біля вікна автобуса. Відзначаю подумки про себе: яка ж вона в мене красуня! Батьки, що стоять, як і я на вулиці, машуть своїм дітям привітно руками. Я також. Донька робить великі очі, показуючи в чому я вдягнений. Я ж показую руками: що зробиш! Тут надходить наступна пропозиція цієї ж співмешканки хостела: можна сісти на трамвай і їх наздогнати! (Ідея алогічна, але я чомусь погоджуюсь). Сідаємо на трамвай, а він нас завозить невідомо куди. Добре, що це лише одна зупинка: лише переїхали міст і заїхали у незнайомі мені вулички. Я міркую: і де ж я тут в Румунії зрозумію, як повернутися? Вже якось сам пробую зрозуміти: де знаходиться зупинка у зворотню сторону, адже колія лише одна, і бачу, що наступні трамваї їдуть нею так, як попередній - звідти, а не туди? Починаю ходити вуличками, аби зрозуміти логіку трамвайних колій. Питаю себе: а яким номером їхали? Тут помічаю зупинку, де з'являється та сама знайома (абстрактний образ). Пару людей на зупинці польськомовних, що мене приємно здивувало. Підтвердив у них здогадку про правильний напрямок трамваю. Дивлюсь на себе, а я вже в джинсовових штанах, і не ясно чому та коли? Всі вирішили зайти в подарунковий магазин, що знаходився поряд зупинки. Я в тому ж числі. Розглядаю товар. Вирішую купити дружині подарунок. Сходу вибираю різьблену коробочку з тематичними фігурками на ній. Прошу запакувати. Поки пакують, як бонус додають ще один невеликий подарунок (конкретика відсутня), а ще один подарунок готує до самої коробочки, адже йде разом із замовленням. Для мого вибору показують друковані листя дерев на матерії у вигляді вирізаних крапельок, із яких мають мені зараз зробити птаха. Форма крапельок - це майбутні крила. Вирішую запитати:

- Скільки це разом коштує?

- 800. (Цифра без валюти. Я уві сні думаю про злоті, хоча в Румунії леї, але за курсом - доволі близько).

Хтось додає, що це - найдорожчий подарунок.

Я відмовляюсь брати ту коробочку, але хочу, аби зліпили птаха. І все ж таки хочу щось купити ще. 

- А можна до птаха брелок?

З гумором показують: 

- Маємо лише таке! - а по факту - це якісь масивні вироби з дерева.

Показують і перераховують вголос, що там лежить ув одній коробці...

- ... а це ґонґ.

- Якраз його й хочу взяти!

- Справді?

- Покажіть, які вони є!

Показує.

- А є лаковані?

Вже починають так показувати, наче я їм морочу голову.

- А покажіть ближче!..

Тепер іду розраховуватися, а на столі (розрахунку) лежать ключі, які нагадують один в один ключі від мого Форду (повтор із машиною в одному сні). Перевіряю, чи свої маю на місці. Тепер придивляюсь до них уважніше і розумію, що металева частина якась закоротка - певно, бутафорія. Хтось з працівників мені каже, вказуючи на ті ключі:

- Та... - це пульт до нашого радіо!

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 030119 "Забуте коріння"

Дорога крізь всю Росію - із заходу на схід. Ліси, обабіч живі контури зрізаних погорбів, за якими видно, як прокладалась дорога. Давні кам'яні будови на холмистих узвищеннях, наче оглядові вежі з допоміжними спорудами, але давно без дахів, із порослими зсередини деревами. Виникає відчуття, що дотикаєшся зором якоїсь незвіданої старовини. Якесь село, на шляху якого старий цвинтар, з великими деревами, що ростуть з-поміж могил. Я навіть задивився спочатку на ті громіздкі стовбури, що від своєї ваги похилились за межі кам'яної огорожі. Деякі з них лежали так, що утворювали над дорогою коридор. Приїжджаємо на якесь підприємство. Там я маю допомогти колезі зробити якусь роботу, але в результаті чого вийшло живе інтерв'ю з його працівниками. Я з колегою і робітниками сидимо за одним столом, спілкуємось про життя, хто звідки родом. Виявилось, що вони всі говорять українською, хоча мешкають у Росії давно, вже навіть позабували звідки вони, адже це вже було друге-третє покоління емігрантів з України. Розповідають, що усі вони всі з сусіднього села і не мають пряме відношення до с. Литвинов, де знаходиться це підприємство. Називають рідне село, що нагадує українське слово, щось на зразок "Не[гай]нов". Просять зробити спільну зі мною і колегою фотографію, я чомусь тоді бачу себе майже голим у плащі. Кажу щось і перев'язую плащ на пояс, лишаючи відкритим торс. Настає обідня перерва і світлування не виходить. Всі робітники з моїм колегою йдуть в їдальню. Я залишаюсь, бо під час їхньої розмови їв яблука. Наче був ситий. Хтось приходить, каже що побуде з нашими речами, а я можу піти поїсти. Повідомляє, що всі затримались на відведений їм час і мусять вистояти в черзі. Вирішую йти в "столовку". По дорозі зустрічаю різних працівників, але жодного знайомого обличчя - з тих, хто був за столом. До їдальні ведуть уверх сходи, на яких стоять жіночки завершуючи чергу. Став і слухаю їхню розмову. Дивуюсь, що знову чую українську мову. 0448'
P.S. Початок сну походить від сюжету з польського фільму "Next-Ex", який був переглянуто увечері, де герой планує їхати в Канаду крізь Європу і всю Росію. Перед сном ставив собі питання: доля України в 2019 році? Видно, що не достатньо докладено зусиль у вирішені питань українців за кордоном.

Мені треба зайти на завод, на якому я працював рік тому, але мушу знайти поважну причину, коли бачитиму давніх колег: чому вирішив завітати? Я то знаю, що мені треба щось "від частотника". Знаю, що вже запустили нову лінію, набрали нових людей. Заходжу на підприємство по старому пропуску, беру ключ на звиклому мені місці від комірки електриків. Там багато різних електротехнічних приладів, що лежать про запас на різні позаштатні ремонти. Тримаючи у руках частотник, щось для себе з'ясував, роздивився те, що мені було треба. На виході з комірки зустрічаю мого колишнього керівника Артема Б. Зобачивши мене, раптово розцвів у приємній усмішці. Логічно, що в нього, окрім привітання, виникло питання мого тут перебування. Я відповів так, як є, навіть, коли відповідь виглядала зі сторони дивною: я тут дивився частотник... як його підключити. Вловивши його підозрілість, адже очевидно, що тут опинився нелегально, я поспішив мило розпрощатися й попрямувати до виходу з заводу. Там зайшов у новозбудовану частину, в якій працювали електронщики. За столом сиділи троє. Геть незнайомі й малопривітні: занурені в якісь поточні ремонти. Відзначив для себе багато нової автоматизації, зокрема, подачу по колу якогось обладнання, яке заходило з вулиці в приміщення.

Сон 241218 "Очікування робочий буднів. Своє як чуже" + тлумачення

Довго очікую, як сісти в машину, якою маємо їхати до праці. Разом із водієм нас має бути четверо. Приїхала машина і виявилось, що всі місця зайняті. Таке враження, що тільки для мене й немає того місця. Почув, що їхатиме друга, тому перестав перейматися.
P.S. Відгомін минулого дня. Як сідав у автобус, куплене місце зайняв який чоловік-безквиточник, оплативши проїзд прямо водієві.

Я підходжу до двору діда й баби, де зібралося багато родичів, зокрема ідентифікував звіддаля двоюрідних братів. Чомусь маю намір запалити цигарку. Знаю, якби підійшов до них, вони мене б не впізнали, тому уникаю близької зустрічі.
P.S. Згадування про двоюрідних братів напередодні, на тему однієї букви в їхньому прізвищі при неправильному написанні з російської на українську.

Два робочих сюжети, пов'язаних із дівчиною-менеджером, яка стала керівником магазину. Якісь мої з нею діалоги і спостереження. Навіть по пробудженню посеред ночі відзначив для себе, що таких повторів забагато.
P.S. Продовження обірваної розмови з колишнім колегою, в якій згадувались давні робочі моменти.

Робоча "столовка". Я серед тих, хто взяв свою порцію і сідає їсти. Хтось заходить, хтось виходить із-за столу.
P.S. Роздуми напередодні, як фірма колись забезпечувала своїх працівників безкоштовними обідами.