Сон 081224 "Перейти межу страти"

Віддалений образ рідного міста з річкою, до якої я з якоюсь знайомою роблю прогулянку. (Фактично уві сні єдине, що правдоподібне - це річка). Пройшлись до греблі, постояли, подивилися. (В реалі більш красиво виглядає, якщо дивитися з долу, а тут ми дивилися з висоти рівня води, яка стікає. В реалі стежка йде по ліву сторону току річки, а уві сні ми йшли по правій). Якийсь чоловік запитав, чи бачили щось підозріле? - Що саме? - Потопельника!.. (Запитання прозвучало так, наче він пропливав і махав нам рукою). Повертаємось назад, але іншою дорогою, яка під кінець, коли мали її перейти, перетворилась у багатоколійну залізничну дорогу. І це все виглядало так, що йшли весь час понад річкою, а як вирішили її перейти, виявилась багатоколійка (уві сні ця трансформація навіть не здивувала, не виникло жодних сумнівів: щось тут не так). На прощання кажу знайомій, яка вже більш нагадує конкретний образ (можливо, виник у подібності схожої подорожі в реальності десь у парубоцькі роки): "О то можна тут прогулюватися так чи сяк!" - і за тими словами чую їх смішний повтор, наче її відповідь: "Чяк чи шак".

Наче я в домі баби Дусі та діда Григорія, який більше нагадує прохідний офіс з перевалочним складом. Я з колегою прийшов до праці, згодом він кудись відволікається і повертається дивно вдягнений з якихось підручних засобів так, що вийшло доволі смішно, особливо на голові якась химерна конструкція з двох різних пластиків, яка мала б відігравати роль каски. Чекаємо на вказівки до праці. Працівниці з офісу носять якісь речі та роблять їх переоблік. Тепер хтось приходить з робітників, а я його не знаю (таке переконання уві сні), певною мірою схожий на гопника (на тому просинаюсь).

Фрагмент :: Я пишу текст не в ел. "Блокноті", а прямо на сторінці сайту, який після якогось внутрішнього оновлення "злизує" мій текст і переді мною залишається біла сторінка. Виникає така глибока прикрість по проробленій праці... Цієї миті я згадую (забутий фрагмент сну), що так само я писав спогади про свого діда і бабу, і чому забув цей сумний досвід: два громадних текста просто зникли і все, так само - біла сторінка, а на ній - зеро спогадів. Невже знову, як по колу, маю пригадати про когось те, що навіть важче, як про себе.

Я у якомусь буддийському храмі. Бачу багато народу. Мені треба запалити вогонь і я беру якусь двокомфорну річ (без конкретики: чи то такий подвійний балончик, чи така дивна, але велика подвійна запальничка, не ясно) і запалюю на ній два вогні шоколадного кольору. Так продовжую тримати її в руках. Підходить до мене хрещена моєї сестри (сусідка і подружка матері довгі роки) і жаліється, що якось тут не було вогню, а вона разом з дітьми (її чоловік помер у цьому році) сюди приходять часто. Далі формулює завуальовано так, наче: не міг би я поділитися з нею вогнем? - а без підтексту ті ж слова можна було зрозуміти простіше: чи не міг би й мені запалити вогонь? Хоча в руках так нічого й не триймала. Ми мали б піти ближче до святині, де начебто стоїть образ Будди, і там для неї мав би запалити якусь кадильну паличку, свічку абощо, але тут я прикидаюся відстороненим, адже пригадую: скільки цілей за рахунок інших вони (їх сім'я) досягали протягом життя. І на цій хвилі мовчазного зависання підпалюю якийсь патичок, а виявилось, що це довгий тонкий і сухий корінчик червоного буряка, який принесли прихожани чи то для продажу, чи як пожертву. Звісно, він довго й не погорів, а розчаровано потух. Так і треба, подумав я, але знайома почала вже продовжувати розмову про білий борщ, який робиться з "білих карасів"... 

Сон 190520 "Спроба залагодити справи"

Приснилось, що можна ходити без масок. Про це довідується поліція. Зацікавилась деталями наміру. З'ясувавши ситуацію, дали частковий дозвіл. 0220'

Я на батьківському городі, але воно огороджене по центру так, що видається: по ту сторону (нашого ж городу) - сусіди. Я стою біля цієї огорожі, спираюсь на якусь дерев'яну лавку і записую якісь роздуми та вірш. За межею бачу троюрідну сестру (І.), яка іде купатися в літній душ. (Його я пам'ятаю ще з дитинства, але в реалії давно вже немає). Чую, що їй там холодно і процес купання перетворює на швидкість. Двоюрідна тітка (Р.) помічає мене і підходить до мене ближче ще з кимось, маючи певне приватне питання. Я перегортаю альбом, у якому робив записи, лицем до лавки. Спостерігаючи за її поглядом, помітив, як до нього проявляє символічний інтерес. Я ж прочитую в ньому щось непросте: не всі ж пишуть! Полишив його на тій же лавці, аби розрадити в їхньому питанні. (З думкою: "що в мене лежить те, що маю віддати", - мене переносить далі по частково забутому сюжету).

Я знаю, що маю повернути гроші та деякі речі зі святкового столу по дню народження О.Ю. Вона лежить у лікарні і я якогось дива посеред ночі до неї йду. На території лікарні мене не пускають: "не вільно!" На виході з території виявився ще один контроль, який я від початку минув непомітно для них і для себе. Тепер я розумію: чому на другому були так збентежені?.. Тепер інший день і я, узгодивши з дружиною деталі тієї передачі, несу її вже не в лікарню, а на якийсь непублічний захід, організований серед своїх, на якому вона і була. В приватному автобусі з доброю компанією дітей зустрічаю доньку, переказую їй ту торбу зі словами про 10 тис, що колись залишилися від дня народження О.Ю. Десь міняється кадр і я маю внести уточнення, що "та сума не є повна - там решта з 10 тис. + пів пакета кави, що були в тій же торбі - це те, що залишилось із того д.н." В іншому автобусі зустрічаю О.Ю. і пояснюю особисто. Чомусь мої слова розчулюють стронню дівчину. О.Ю. реагує так само, але стримувалась ув емоціях до останнього. Від такого розвитку подій, я сідаю на автобусне крісло і вголос, наче сам до себе, кажу єдине слово, але польською: "Szokujące!" 0444'

P.S. Загалом, сон містить актуальні речі та елементи розмови з реального життя: донька говорила за альбом, який треба купити; перерахунок грошей - незавершена справа з вечора; маски - щоденна актуальність; кава (пів пачки) фігурувала пару днів тому. Решта речей - за межею свідомости.

Сон 040320 "Неприйнятна зона"

Проходжу будинок однокласниці, а двір - пустка. Знаю, що на городі будували ще одне житло, а навіть тут ніхто не живе. Недалеко звідти переходжу дорогу на зебрі, а розмітку перемістили, з'явився контроль - люди, що її обслуговують. По другу сторону іду в напрямку школи, а там збори: багато учнів, людей з навколишнього району, чиновники. Помічаю колишнього президента Кучму, його оточення. Присутній якийсь чоловік середніх літ, який з-поміж них сприймається, як царевич, якому хочуть сильно сподобатися дівчата. Аж зазирають ув очі й від особистого привітання аж розцвітають. Дивуюсь від такої сцени. Проходжу далі, стаю, дивлюсь на суттєві зміни в архітектурі, адже звітують за покращення. Можливо... Надмір муровані паркани з червоної цегли, стилізовані під давнину. Стає нецікаво і я йду.

Слухаю пізнавальні передачі з викриття духовних практик на одному ютуб-каналі. Якоїсь миті потрапляю в студію, де робиться запис. Знайомлюсь з ведучим, якого знаю лише по голосу за кадром. Розмовляємо. Питає: чи спостеріг я за собою якісь незвичні здібності? На все про все кажу, що веду блог своїх снів. Перепитую, чи все розуміє українською? На що він зайве прислухається і просить говорити виразніше. Дивуюсь, адже вимова слів є доброю.

Пневматичний контейнер великих розмірів (заводських масштабів) для сміття під металеві ошурки. Стою, дивлюсь. Якоїсь миті густо вилітають шматки металу так, що відбиваються від стінки і утворюють повноцінний металевий предмет гострої форми. Підходить працівник, який обслуговує це обладнання і попереджає про небезпеку перебування в цій зоні. Якби, уявно, стати в той контейнер, то тієї миті метал запікся б у тіло. З часом просить мене принести йому захисні окуляри і рукавиці.

Сон 301119 "На межі з природою"

У мене робоче завдання розібратися з інтернет-сполученням вздовж заводу, лінія якого пролягає на стовпах і межує з лісом. Робота довга і я її проходжу з інтересом. Рухаюсь від одного з'єднання до іншого. В результаті виходжу на якийсь хутір, у якому помічаю неймовірні краєвиди: як поодинокі споруди, загублені в лісі, прикрашають окультурені колись високі дерева, висаджені господарями, які покинули ці закутки природи. Один двір видався мені доволі знайомим. Я його знав ще тоді, коли тут було зелено, тепер пізня осінь, і сірість хатини у поєднанні з обійстям надихає мене взяти телефон і зробити цікаві фотознімки. Трохи далі, глибше в ліс, зустрічаю якусь бабуську з онуком, що прогулюються лісом у пошуку грибів. Прислухаюсь до їхньої розмови, більше, до звичного за статусом монологу старої, яка з захопленням щось відповідає на питання малого. Дивує те, що чую тут білоруську мову, або ж, як на мої скромні знання у ній, вгадування незвичних за вимовою слів разом із рідною українською лексикою. Рухаюсь далі. Врешті-решт інтернет-лінія мене виводить на якийсь фургончик із ремонту взуття. У ньому сидить майстер, до якого виникає в мене запитання: чи справді тут завершується ця лінія, в якій я вже дещо загубився, визначаючи з поміж інших кабелів мій спецкабель? Аби спростити питання, доповнюю: чи є в нього зараз інтернет? Дає схвальну відповідь: "До останнього часу був, можу ще й зараз перевірити!" Потім сідаю з ним у його машину і ми прямуємо до заводу іншою дорогою. 0040'