Сон 071224 "Рівень можливостей"

Ідемо з дружиною лісом: дика природа, якась річечка і виходимо на малопомітну будову, яка десь плавно переходить в гору. Підходимо до дверей. Я знаю, так само, як і сьогодні, ми приходимо сюди не часто. Дружина дістає ключі, відчиняє і ми заходимо всередину. Спочатку йде невелике сіре та дещо запилене приміщення, яке виводить нас на широкі сходи. Вже з пару років як вони заміновані, але міни видно, хоча певною мірою вже притрушуються пилом і якимсь своїм сірим життям у такому місці. Обережно піднімаємося ними вверх, аж поки не доходимо до місця, де починаються перші приміщення. Якщо піднятися ще вище, то можна потрапити до вищого навчального закладу, де ходять вчителі та зрідка студенти. В одному з таких сірих приміщень дружина облаштувала собі офіс, адже на то має своє право, і таке право надано тільки їй самій. Щось бере з речей, поливає вазони і раптом ми згадуємо, що забули знизу замкнути за собою двері. Шанси, що хтось тут ними прийде доволі малі, але є таке правило і його не треба порушувати. Приспішуємось, аби швидше зібратися і піти врешті-решт до виходу. Я виходжу з приміщення перший і бачу як по тих же сходах піднімається якийсь розгублений смуглявий чоловік років тридцяти. Я йому роблю зауваження, що тут не вільно ходити, тим більш, що все заміновано. Він питає: куди потрапив? - відповів, що кількома поверхами зверху - вже на горі - навчальний заклад. Він іде вверх і тут я бачу в проміжку сходових клітин поверхом два вище жіночу голову, явно викладача, який вже мені робить зауваження, що тут ходять сторонні особи. Якось дивно, наче на тому ж поверсі, що і ми, вже йдучи до сходів (хоча за логікою сну так не мало б бути), я заходжу в одні з дверей навчального закладу, проходжу двома акуратними офісними приміщеннями, зробленими вагончиком, в останньому зустрічаю якогось вчителя чи секретаря, вітаюсь польською (отже, події відбуваються в Польщі), перепрошую за несподіваний візит і виходжу. На виході проходжу трохи вперед, де маю діждатись дружину, але раптом бачу, що вона вже стоїть з повними торбами чогось, дивуюсь такій її швидкості, за що чую нарікання: де я пропав? І врешті-решт повертаємось до виходу. На початок моменту спуску сходами просинаюсь.

Прибирання, приготування та підготовка накривання столу в баби Марії (давно померла). Я залучений в процес мало не як ініціатор. Перші гості.

Нове місце, також приготування до святкування і формати столу, але вже ближче до театру. Збираються люди на концерт. Очікувалося мало народу, а тут поприходили так, що майже повна зала. Початок, виступає на сцені ведуча, грає музика, я в кінці ряду не все чую. Підходжу до звукооператора, аби зробив мелодію тихіше, яка перебиває голос. Робить, але виявляється є ще один оператор, який сидить безпосередньо біля сцени, так само з правого боку, але йому ця корекція звуку не подобається, озирається з першим оператором... Потім стіл, я сиджу і спостерігаю за іноземним гостем з Південної Кореї. Він намагається поспілкуватися з кожним, але не всі розуміють англійську, тим більш не можуть відповісти. Так само щось питає в мене, але я йому відповідаю лише кількома словами. Найбільше починає спілкуватися зі згаданим звукооператором, а він, хоч і українець, але має в собі якісь далекі риси азійця. Дивлюсь на них, а вони такі мені схожі, що мабуть й самі поки "дупля не в'яжуть" як це, а мені вже смішно.

Сон 130624 "Льос випав на тебе!"

Опиняюсь на концерті, у якому несподівано для себе бачу: бере участь Софія Ротару. Я певною мірою влучений в структуру цього концерту, але з таким відчуттям, що необхідну роботу вже зроблено, мені залишилось лише дочекатись його завершення. Сам концертний процес для мене, за відчуттями - це лише формальність, яка в скорому часі завершиться. Разом зі мною дружина, але з нею не весь час. Ніби почуваю себе так, що мій час тут - це і є моя праця, а вона дійсно відпочиває, тому приходжу до неї од моменту до моменту. Якось, коли підійшов учергове, зробив їй скромний жест, подарувавши карамельну цукерку у прозорій упаковці. (Видно з цього виникла друга асоціація-сюжет, як повтор дії). Чую, як всі масово проводять якесь конкурсне змагання, щось на зразок: "Знайди свій щасливий квиток!" Всі дивляться у свої кольорові картонки, які виготовлені так, що мало не нагадують тонкий пластик. Мені вкотре цікаво і смішно дивитися на людей, які на повному серйозі думають, що якась "сила вище" змінить нарапт їхню долю. На цьому тлі далі чую, але не вслухаюсь у голос коментатора... Всі починають озиратися і переглядатися один на одного. Вкотре фіксуюсь на тому, наскільки цікаво спостерігати за людьми. На цьому ж тлі наче хтось мене пробуджує від внутрішнього спостереження, люди починають дивитися на мене і радісно щось вигукувати. Тепер я вже чую, про що вони говорять. Хтось конкретно та виразно звертається до мене зі словами, показуючи на "щасливі" цифри і те, що сказав коментатор на всезагальну аудиторію того концерту, а я того насправді не почув і тільки нарешті чую: "Льос випав на тебе!.. Льос випав на тебе!"

Сон 270922 "Червона рута"

Документальний кіносюжет про те, наскільки для українців було важливим попри спротив радянської системи, об'єднатися, аби здобути незалежність. Ілюстрація ведеться образами акторів, які в ті далекі часи робили насправді суспільно значущі справи. Сюжет починається з того, як маніакально російські актори відстоюють імперіалістичні догми у завуальованій формі: "червона армія світу - непереможна", "дєди воєвалі", шанування могил із якоюсь маніакально-шизофренічною любов'ю. З'являється образ схожий на Олександра Малініна, який йде дорогою, співає, бачить бетонний гроб якогось воїна, який стоїть вертикально, спертим до дерева. Він підходить до нього, обіймає, мало не з ним і танцює. Потім сюжет розповідає про самого актора. Як на початку 90-х він, будучи підлітком (порушена хронологічна логіка: час подій та його вік), приїжджав до України і брав, як "потаємний слухач" участь на концерті "Червоної рути". Навіть збереглись випадкові світлини, якими ілюструють ту історію. На одній із них він стоїть за деревом, із-за якого видно лише голову з довгим волоссям. (Чомусь цей образ мені знайомий, наче в реалі я десь бачив таку художню картину, щось у стилі Мунка). Далі розповідається чим на противагу цьому образу займались українські артисти, актори. Ким вони були, що робили. Не обов'язково на сцені, не обов'язково на той час відомі, але в центрі історичних подій. Наприклад, показується образ відомої нині акторки (для мене, це як знайомство з невідомою особою, обличчя нагадує чиїсь риси, але без конкретики), яка на початку тих же 90-х, на тій же "Червоній руті", була польовим поваром. Тоді вона переживала якусь хворобу, але була там, адже знала, що це все треба нашому майбутньому. 0220'

Сон 051118 "Невиправдані очікування"

Сидимо за столом із Біл. На перекур вийшов Р.З. Я кажу: а ти на перекур хочеш? Мацаю кишені, наче відчуваючи пачку. Біл. жаліється, що зараз багато курить, навіть забагато, тому й не носить із собою цигарок. Але вирішує вийти зі мною на двір. Я біля вікна шукаю в кишені уявну пачку, а в результаті викладаю на підвіконня упаковки скоб для степлерування різних розмірів. Кажу: нема! Він іде, згодом я зрозумію, що одразу позичив у Р.З. Я стою на сходах того дому, з якого вийшли. На зустріч іде незнайомий мені чоловік, видно, один із гостей свята. Кажу до нього: можеш пригостити двома цигарками: мені і другу? Спочатку, крізь темряву пізнього вечора, він з гумором каже мені: "не дам - це не є добре!" А потім простягує руку і каже "на", а в руці тримає олівці. І так заохочувально: ну бери, бери... 0033'

У мене роль у якійсь постановці. Усі починають готуватися до виїзду з концертною програмою. Кожен іде збирати ті речі, з якими працюватиме на виїзді. Я іду розбирати пересувну огорожу: знімаю сітку за сіткою, складаю на різні купи, в залежності від її протяжності. Підходить якась жінка, причетна до організації поїздки. Щось для себе відзначає, щось коментує, на що відповідаю невпевненістю: чи взагалі це моя робота? - хоча продовжую почату справу. 0600'

Сон 240618 "Дивні збіговиська"

На спільній кухні з колегами пересідаємо зі стільця на стілець, аби звільнити пару місць за столом. Це вийшло більш кумедно, аніж практично - довелось декому з крайніх пересідати на свої ж місця.

Яскрава і строката тканина великих розмірів. Хтось її розклав, продовжуючи тримати в руках, а я зачаровоно розглядаю деталі візерунків. Тканина ледь посувається від порухів того, хто тримає.
P.S. Доволі виразний "короткометражний" сон. Я б відніс його до осяяння, яке приходить у миті засинання.

Робота. Я з хлопцями одним колективом, але різними бригадами виконуємо якусь технічну роботу, пов'язану зі сценами і концертними майданчиками. Під час робочої паузи, а для гостей та інших присутніх - початку кінопоказів та вистав, ми розпорошились. Домовились, що зберемось наприкінці всіх театрально-концертних програм. Я не знав, що мені було б цікаво: прийшов до одних - посидів, знудився, пішов до інших... Так переходив від однієї розпорошеної бригади до другої по пару раз. По дорозі зупинився біля краянина з іншої фірми, якого уві сні знаю особисто. На моє питання чим займається, відповів, що опаленням.
- Де?
- Так само як і ти - в Польщі.
Побачив активність в проходах - перші ознаки завершення концертних номерів та кінопоказів. Зрозумів, що пора йти. Розпрощався і пішов до своїх хлопців.
Я шукаю сцену біля якої ми працюємо - це мала зала для камерних показів і лялькових вистав. Я почав вдягатися, поклав жовту каску на стіл. Здивувався: звідки вона у мене, коли моя синя, що лежала на тому ж столі?! До мене приходить чоловік і питає хто я і чи не заблукав? Я пояснив, що працюю. Шукаю малу залу. Працівниця, яка проходила поряд і почула нашу розмову зауважила, що на тих дверях мало б висіти дві букви (назвала які), що вказували б працівникам, яка то зала, а для таких, як я, мало б бути написано "Сцена для лялькових вистав". Не встиг дійти до вказаного місця, як зав'язалась інша розмова з працівниками телебачення про рекламу. Я їм кажу, що я, як рекламодавець, до вас не подав би жодної реклами, адже нецікавий контент. Я навів кілька прикладів у неефективності покриття території та нерозуміння потенційної аудиторії: для кого вони роблять телепередачі. Хтось вирішив посперечатися, хтось примкнув до моєї позиції. Хтось розчаровано каже, що пора кидати роботу і їхати в Польщу. З одним із таких прихильників, видно, що керівником проектів, я вийшов на двір телерадіокомпанії. Він показав на антени і запропонував наступним разом піднятися на саму верхівку. Я дивсюсь на ті антени, а бачу красиві технологічні труби виробничого підприємства. Мені такі речі подобаються. Коли стояли так і спілкувались, щось йому проілюстрував по телефону. Пішли разом по незаасфальтованій дорозі в одному напрямку - він додому, а я далі. Ми прощаємось і кожен іде далі. Я торкаюся кишені і розумію, що в нього залишився мій телефон... Я розумію, що без нього в наш час, як без рук. Встигаю помітити в які ворота приватного дому він зайшов і біжу за ним, аби сказати, що в нього мій телефон. 0230'

Якась дивна зустріч з творчим відтінком різних осіб. Більшість людей я не знаю, але всі персонажі з різних моїх снів. Отже, з ким би я не спілкувався, згадував, що нас пов'язує якась давня зустріч або ж історія, свідком якої я був. Нині нас всіх зібрала якась одна спільна справа з творчим відтінком. Серед того кола знайомих колега з реального. Він, як завжди голосно говорить серед присутніх, сильно виділяючись темами своїх розмов, які зводились до того, як у Росії йому було добре. Всі з чемності до присутніх мусили все те слухати. Я не витримав і крикнув йому: Ти не Де-с, а даун! На що він зірвався з місця зі словами: "А за ці слова ти відповіси!" - і поліз до мене з кулаками, прицілюючись вдарити по носі. Я відповів першим. Пару рухів і я зажав його на землі, де чітко і спокійно пояснив, що його проросійська позиція помилкова, бо із-за таких, як він в Україні так і не почали нормально жити.
Минали дні знайомств. Якусь загадкову історію з фліртом до хлопців мали двоє дівчат, які начебто були лесбійками, а всіляки розіграші з протилежною статтю мали собі за втіху аби посміятися з того. Якогось дня подивились одна на одну і сказали: "Ну ми знаємо що робити!" Зібрали речі і поїхали.
За ними бачу йде хлопець оригінальної зовнішності. По відсутній засмазі насвіжо виголених місць на обличчі, можна було уявити які мав вуса і борідку. Іде повільно, маленькими кроками. Його супроводжує мама. Я дивлюсь уважніше на нього, а тулуб в нього видовжений, ніжки маленькі. Проходить далі, і я дивуюсь ще більше, його тіло продовжуються вже горизонтально до землі із такими ж маленькими ніжками позаду, як передні, з посадкою, як у такси. Я собі згадав кентавра. Але ще не все, він тягне за собою красивого воза, видно, що зі своїми речами, із якими приїхав. 0510'

Спілкувався зі знайомою В. по телефону. (Знайомство наше належить до дитячого віку, коли наші батьки дружили сім'ями, а в дорослому віці перетинались лише пару раз). Вона - постійний тихий гість наших творчих зустрічей. У зв'язку з тим, що летить з України, чи то назавжди, чи у зв'язку із тривалою поїздкою, вирішила запросити всіх на свій день народження і розповісти мені, хто буде із запрошених. Телефонна розмова раптово обривається, говорила-говорила і тиша...
Я сиджу і вирізаю дві абстрактні фігури з білого паперу. Надрізане зсередини напівколом круг вкладаю в інший аркуш паперу прямокутної форми, що склеєний так, аби стояв вертикально. Розумію, щоб увиразнити фігури, треба підібрати між кількома вирізаними аркушами не лише пропорційність форм, але й відстань між ними. 0620'

Сон 170618 "З двома головами"

Вечір. Я на вулиці серед кола знайомих, але саме так сприймаю оточуючих уві сні. Жодної людини з реального, кого б я міг знати, окрім моєї дружини, що зі мною. Серед того товариства є ті, що знають нас, як родину.
Так, як початок сну загубився, залишилось відчуття концертної або театральної паузи: наче щось відіграли і ведеться підготовка до нової програми. Дівчата у певному наряді, зокрема і моя дружина, хваляться, що до свята завчили багато українських пісень, зокрема різдвяні. Спробували заспівати колядку. Але парадокс у тім, що уві сні жодного натяку на зиму. Хтось каже дружині, що я замовляв квитки на Стаса Михайлова. Навіть прозвучала певна сума. Я віднікався, адже такі співаки взагалі не в колі моїх музичних смаків.

Якийсь чоловік заносив і виносив з відвалу, до якого йшли круті сходи, різних дрібних тварин. Чи вони там мешкали, чи просто він їх так носив із собою - було неясно. На якомусь етапі того чоловіка я уявив собою і виніс птаха (качура), якого сховав у районі грудей. Голова цього птаха визирала назовні з розкритого коміру. Я звернув увагу на людей і зрозумів, що вніс моду носити на собі птаха. Ходять люди з двома головами: своєю і тендітною, що з дзьобом.

Я на місцевому телебаченні даю інтерв'ю після тривалої відсутності в Україні. Знайома телеведуча О.С. ставить питання про складність вивчення українцями польської мови в Польщі. Я наводжу приклади з кола тих людей, хто тривалий час мешкає в польському середовищі, а мову так і не зміг освоїти. Навожу й позитивні приклади, зокрема посилаючись на власний досвід. На якомусь етапі продовжую розмову польською, аби наочно підтвердити сказане. Оповідь перед камерами спокійна і впевнена.

Сон 150418

Міська рада. У з'язку з реформами і скороченням штатів - мало столів. Раніше, як пам'ятаю: одразу, про вході в приміщення, їх було "до грому" - "нема де яблуку впасти", згодом - суттєво менше, а нині - вільна зала. У ній відбувається вручення нагород обдарованим дітям. Я на тому святі. В одному місці я бачив, що, наприклад, музикантів нагороджують інструментами, письменників - книгами, а тут просто - грамоти, грамоти, грамоти, і головне, все це - в урочистій атмосфері. В деяких кабінетах міськради, зокрема на другому поверсі, вгадувались знайомі мені обличчя. Майнула думка: що не всіх, кого знаю, поскорочували. Поміж тим всім, що я бачу, виявив у собі певні здібності, які пов'язані не настільки з талантом, як з обраністю, в якій не до кінця можу розібратися. На мені є певні коробочки... Я спілкуюсь то з одним, то з іншим, що мають зрозуміти моє призначення, і відкриваю ці коробочки, які спрацьовують за одним натиском пальця, але одна-дві "заїдають", і це не просто так, а від певного внутрішнього стану і тієї людини, з якою я спілкуюсь.

Сальвадор Далі

"Жирафа у вогні"

1936-1937

Сон 130418

Вузький пройом, де я щось ремонтую на стіні. Бетонована підлога з приямком, в який можна завалитися. У тому ж місці є місце, де тече вода, зливається просто в той приямок. З якогось дива вода не сходила знизу, а набігала. Я вийняв, за пару раз, довгі жмутки волосся з місця зливу, і вода пішла краще.

Річка. На ній були якісь водні змагання, можливо, змагання риболок. Разом з тим проходив якийсь фестиваль. Тут же, на березі річки фігурували однокласники, зокрема наш класний керівник. Я показував якийсь солідний друкований альбом, який я уклав. У ньому фігурували різні події з мого життя, пов'язані з участю в колективних заходах, зокрема такого ж фестивалю, як цей. На одній зі світлин того альбома, в колі людей і нічного освітлення була зображена танцюючою в стильому наряді класний керівник. Я їй показую цей спогад... Ранок. Пісчаний берег річки. З ночі усі люди розійшлись, залишивши за собою рештки свого перебування. Я також йду, але за пару кроків повертаюсь прибрати за чужими людьми сміття: обгортки від цукерок, целофанові пакети, шматки білого хліба і булок. Целофанове сміття ховаю в пісчану ямку, яку загортаю тим же піском, а хліб кидаю в річку для риб.

Я в Польщі, хоча траса, на якій я є, така ж, як  біля дому моїх батьків. Аби було дешево, постриг себе налисо, а потім ще й доголив. Наостанок побачив, що лишилось рідке волосся на бороді, яке вже почало закручуватися. Оцінив, що геть не естетично, і доголив себе остаточно. Тоді ж дізнався, що машина, якою я їхав і залишив на знайомій мені трасі, конфіскована поліцією. Вийшов, нибито, якийсь закон, який дозволяє спокійно це робити щодо іноземців. Разом з тим почув, що українці вже покидають межі Польщі - незадоволені діями цього закону.

Сон 160318

Рок-концерт. Його кульмінація. В оформленні сцени використано багато металу: над виконавцями незвична подвійна вентиляційна труба з певним розсувним механізмом (вгору-додолу) на конвеєрному ланцюгу. Багато декорацій зроблених з листової сталі. Мені настільки цікаво в тому розібратися, що я опиняюсь на сцені між тими декораціями. В певний момент ті декорації почали рухатися - розсуватися в різні сторони, над головою артистів одні труби почали підніматися, а інші опускатися... Разом з тим відкрилась задня частина сцени (!) з виглядом на центр живого міста з широкою дорогою, на якій важко було відокреслити пішохідну частину та проїздну: всі (люди, машини) рухалися разом. Тією дорогою почали повільно везти дві великі негабаритні зварні металеві конструкції пласкої форми, наче тренувальні гірки для скейту - одна машина за іншою. Люди все те обходили, як мурахи. За тією "картинкою" в голові зринуло слово: "Шанхай".

Сон 120318

1). Біла нитка в руках... (уривок).

2). Дорога, дві машини, я в одній з них, як писажир, їдемо на місце призначення. У двух машинах - одна група людей. Не наша машина попереду їде дорогою враво, ми прямо (трихи вліво, потім направо) до місця призначення. Приїжджаємо перші. Нас зустрічають бородаті та не дуже грузини. Троє бородатих грузинів стоять уряд - один в один - з білою плямою (сивиною) на бороді (з моєї сторони - пляма зліва). Ці троє, як, то можна зустріти на деяких світлинах, учасники якогось ансамблю. Дехто настільки волохатий, що на кінчиках вух росте волосся, як сережки. Якісь грузини зі слов'янськими рисами обличчя - чорняві та безбороді. Але всі вони - один колектив. Якийсь карнавал чи місце концертів. Грайливість, дійство, якого я є глядачем ніж учасником. Непритаманна активність коханої в тому карнавалі ...спіднє стрейч на дотик.
 P.S. Сон несподіваний, в реальному житті не придумав би.