Потрапляю в ситуацію переїзду нашої родини з однієї вийманої квартири у другу, які знаходяться в одному й тому ж багатоквартирному домі. Разом із тим виникає відчуття переїзду однієї університетської кафедри (літературознавства) до другої. Відбувається зіставлення образів: наче книги, які знаходились у нашій квартирі, це книги кафедри, які треба перенести на нове кафедральне місце, куди і приходжу. Зустрічаю там секретаря цієї кафедри Л.Л., констатую порожність нового приміщення і отримую схвальну відповідь на те, що книги сюди переносити можна! Повертаюсь у колишню квартиру й розглядаю, аби серед речей власника раптом не загубились власні речі. Якось новим поглядом, завдяки прибраним меблям і оголеним стінам, оцінюю внутрішній інтер'єр квартири. Зауважую певну ідейну оригінальність нижньої частини колон, хоча в неакуратному виконанні, дороблених світловими конструкціями під оргсклом, які на жаль як не діяли, так і не працюють донині. Схоже, що заставленість меблями не дозволяла їх оцінити належним чином. На столику, посеред декоративних речей власника квартири, знаходжу "золотий" (під золото, наче лавровий) вінець. Згадую, що це забутий для мене подарунок, про який, можливо, й не знала дружина, то ж і не забрала з собою. Пригадуючи подробиці його появи (схоже на забутий сон), дізнаюсь, що це не вінець, а чоловіче намисто, яке, за задумом, не має прилягати всією формою до шиї, а знаходитись на ній об'ємно.
