Сон 110925 "Неочікувані сцени"

Прогулююсь містом, виходжу на парк, потім на якийсь урядовий квартал, двір і будинок. Минаю охорону, яка на мене навіть не звертає уваги. Заходжу в урядовий будинок, йду на верхній поверх вузькими сходами, один поверх - одні двері, заходжу на останньому поверсі в кабінет чиновниці, виходжу на її стіл, поправляю якусь картинку на стіні, сходжу і замикаю за собою двері. У кабінеті були ще дехто присутній, але до них не звертав уваги. Розумію, як всі там офіґіли, разом із начальницею. Знову відчиняю двері, чемно вибачаюсь та йду. Виходжу на вулицю, минаю охорону. На виході - той самий парк. У кількох кроках від охорони до мене підходить незнайомий чоловік і починає розмову. Представляється пілотом літака якоїсь країни. Аби викликати до себе довіру знаходить своє резюме і зачитує свої заслуги разом із зарплатою, яку отримує - 40000. (Припускаю, що в злотих, адже останні роки доходи і витрати оцінюю саме так). Рапом, так просто прогулюючись, ми виходимо на майданчик, який я впізнаю, але не можу добрати для себе чому? Ми якби просто стоїмо, але тут розумію, що опинились на якійсь великій "сцені" простонеба, яка крутиться разом із архітектурою і пам'ятником на ній. Дивлюсь на обрій по колу і розумію, що заради такого огляду набудували в одному місці Житомира дужо відомих копій пам'ятників і храмів із усієї України, навіть Києва. Десь тут же знаходиться якби "діючий" фонтан цілком виконаний з бетону, навіть імітуючи воду. Якийсь чоловік показує якусь сцену, потім сідає навпочіпки, хоче зійти з цього "подіуму", вдаряється об край коліном, сильно кричить від болю... Я дивлюсь на рану і бачу в коліні пустий отвір. Хтось пробує ужити засіб дезінфекції, але за мить з того коліна починає густо текти прозора рідина.

Сон 251224 "Powodzenia w drodze"

Довге і старанне прокладання прямої дороги, творенням глухих заїздів один за другим у ліву сторону.

Їду з Києва в Польщу. Роблю пересадку в Житомирі (таке переконання, хоча уві сні - нічого спільного з містом: якийсь вихід у поле, - схоже, як відгомін попереднього фрагменту сновидіння). З трудом сідаю на якусь маршрутку, в цьому допомагає мені незнайомий чоловік, який також їде в Польщу. Проблема знайти транспорт була очевидною. Сівши до маршрутки, засинаю. Просинаюсь від того, що бачу незнайомих людей якби в іншому бусі, чую від них польську мову і бажаю "powodzenia w drodze". Лише тоді, як рушили, я зрозумів, що сидять вони в одному зі мною транспорті. От, що значить проснутися і на сонну голову зрозуміти, що коїться! - подумав я. Ще пару коротких у хвилину часом зупинок і це - кінцева! Як? - я ж ще не доїхав до Польщі? - кажу попутнику, з яким сів у Житомирі. Він мене заспокоює, що доїхали не тільки до Польщі, а ще заїхали до Ґлівіц. Я сам від себе в шоці: невже я всю дорогу спав? Так спав, що не пам'ятаю близько 20 годин разом із прикордонним контролем? Сам собі дивуюсь: таке в мене вперше в житті!

P.S.

Цікава тема помилок при записування снів, особливо, посеред ночі або вранці. Варто дослідити тему глибше. Це не просто одруківки, а буквальне сприйняття слів "крізь сон". Такі слова, як правило пов'язаних із фонетикою, автоматично редагую "на свіжу голову", не зважаючи на їх значенні у кращому пізнанні природи сну. Наприклад, слово "глухих" сьогодні записав як "хлухих". Чому б так?

Сон 151224 "Брак уваги буває різним"

Знаходжусь у роботі на об'єкті, який мені знайомий. (Переконання, що я вже тут був, або повтор роботи з дня на день якби пригадування забутого сну. Нічого буквально знайомого з реальністю, лише асоціації). Замонтовані дві газові установки по обох сторонах водойми. (Уві сні артикулюю для себе як "озеро". З реальности воно нагадує мені копанку на дачі та старий став біля рідної школи). Робота добігає кінця, але до цих газових установок мають бути підключені кабелі, які вже заведені з попереднього тут візиту. (Логіка: для чого газові установки для водойми - не ясно). Для обслуги на віддаленій відстані знаходиться окремо збудована споруда. До щитової від того "озера" заведено багато інших кабелів, які так само ще не підключені. Раптом, наступного дня до нашої незначної бригади доїжджають нові робітники. Як? Скоро й так закінчення об'єкту? Серед нових хлопців помічаю знайомі обличчя. Зокрема в якості простого робітника бачу одного з колишніх своїх директорів, обличчя якого нагадує мені іншого робітника (як і в реалі - корінного таджика з українським паспортом, який майже все життя прожив у Одесі). Я з почуттям бригадира намагаюсь знайти контакт від своєї фірми щодо нових працівників і змін в розкладі праці, але так і не вдається відкрити електронну пошту. Всі працюють настільки автономно, що не виникає питань, а мені так і не вдається з кимось з них поговорити. Шукаю контакт в е-мейл, що писало мені начальство, але не бачу нових сповіщень. Смартфон вкотре підгальмовує. Саму електронну скриньку так і не встигаю відкрити, адже раптом робочий день закінчується і всі службові авто починають роз'їжджаються. Я пригадую, що в мене у дворі залишилась лежати моя робоча сумка. Разом із тим бачу, як моя службова машина, там, де я її паркував так само починає їхати. Як? У мене ж ключі від неї! Підбігаю до неї, а вона в мою сторону і розумію, що це зовсім інший транспорт. Тоді де ж мій транспорт? Навіть ті робітники, яких я забираю? Повертаюсь до сумки. Невже кінець робочого дня? Тепер не по 10 годин, а по вісім? А ще й так темно!?

Хтось каже одному чоловікові, який є поборником екологічного життя: 

- То подивись уважно рекламу, зубна паста складається з пластику!

Для нього це шок. Він про це не знав! Тепер, після таких слів, він ходить із бентегою та фотографує різні упаковки, порівнюючи вміст, вишукуючи певні закономірні його логіці інгредієнти. 

Я подумки, згадуючи ідеологів конспірологічного устрою світу: невже він думає, що разом із пластиком до нашого організму потрапляють мікрочипи? (Уві сні пригадується образ одного політика в Румунії, який несподівано для всіх, завдяки Тік-Ток отримав неймовірну підтримку, без політичної програми, а заангажованими розповідями з конспірологічних теорій).

(Продовження сну якби одного цілого сюжету).

Дружина шукає праску і не може знайти. За логікою подій дедуктивним методом приходимо до висновку, що син забрав її у подорож, аби прасувати штани. Виникає думка: так він же мав свою праску? Невже в подорожі він матиме їх дві? (З реалу правдоподібне лише те, що вчора син поїхав у шкільний табір).

Я з дружиною і з маленькою дитиною в колясці йдемо від моїх батьків у сторону моста на автобусну зупинку, аби далі з пересадкою їхати в гості до моїх двоюрідних братів на Крошню - район міста Житомир. (Є переконання, що з нами був хтось четвертий, жіночої статі, який залишався поряд з дружиною, але уві сні відсутня конкретизація, можливо, стояла поряд, як випадкова особа). (Якщо повернутися до мого реального досвіду з життя, то мав би бути на років 14-18 молодшим). Дружина з коляскою, спокійна, щаслива, а я більш мобільний: подивитися на розклад, когось запитати. Помічаю, що дружина починає нервувати, позираючи на годинник: можемо запізнитися! Заспокоюю, що справа приїзду автобуса в кількох хвилинах. Ось уже і їде! Навіть не один, а два на раз. Цієї є ж миті виникає питання: а на який з них сісти? На кожному своя нумерація? Подумки до себе, я так давно не був у рідному місті, що вже забув маршрути і їх нумерацію на міському транспорті. Кажу дружині, якщо не перший їде прямо, то на другий легше буде пересісти. Сідаю в перший так, наче переконаний, що за мною сіла й дружина (вже про дитину в колясці якби й забув або від початку сну на ній мало акценту). У автобусі запитую то одного, то другого пасажира: чи їде цей автобус на Крошню? Прямої відповіді якось так і не отримую, тому вирішую, що ми зійдемо і пересядемо на інший. По ходу руху через міст від однієї зупинки до другої, зауважую, що моє рідне місто дуже сильно змінилося, і на диво, в кращу сторону: можна оком затриматися на одній з архітектур і не відірватися, як автобус котить далі і вже бачиш наступний архітектурний шедевр. Коли це вже встигли так преобразити місто на краще? Лише в русі автобуса зауважую, як багато в ньому людей. Думаю про дружину і коляску, і лише тепер розумію, що сісти могла б лише вона без коляски, тому залишилась, аби сісти на наступний. Виникають передчуття, наскільки дружина буде на мене зла із-за моєї безтактовности. Схожу за мостом на зупинці і дивлюсь по другу сторону: чи не приїхали? Переходжу дорогу (дивно, адже уві сні навіть не рідрефлексував, що по тій стороні, на якій опинився, це була зворотня сторона дороги. Може тому, що я на неї дивився за вікно?). Шукаю. Так, приїхали. Підходжу і на диво: дружина спокійна та врівноважена, не готова висловити до мене свою образу, що покинув її разом із дитиною. Десь на власних нервах закурюю електронну сигарету. (Ніколи її не курив). Дружина зауважує, що та сигарета є дивною. Починаю придивлятись до неї уважніше і пояснюю, що це такий і є її вигляд: на перший погляд схожа з плойкою, зі шнурком та вилкою, буквально ідентичною на вигляд, як для електричних розеток, але - для куріння. (Схоже, що це переконання з забутого сну, адже сюжет мені доволі знайомий. Разом із тим, що в реалі - не курю але досвід з традиційними мав). Заходжу за ріг якогось кіоску і роблю неймовірно довгу затяжку, що навіть дивуюсь сам собі і пробую повільно випустити з легенів дим, який щось не сильно заструменів, а лише згодом - на сильному видихові (на чому й проснувся). 

Сон 280924 "Досягнення намірів"

Стоїть маленька дівчинка на складених дощечках у вигляді термометра вирізаної в художній формі і малює великий сюжет з квітами. Термометр більший за неї десь у два-три рази. Самого градусника ще немає, але її праця йде до завершення. Міркую, що я міг би так почати малювати на старість років, але порівнюючи з віком цієї дівчинки, у неї вже виходить в рази професійно. Розглядає роботу, акуратно переступає з ніжки на ніжку, аби не зіпсувати намальоване, розгледіти, чого бракне в узгодженні з її уявою, і творить далі.

Я в рідному місті. Виходжу на закупи. Йду пішки, минаю одну автобусну зупинку, доходжу до другої, помічаю там і там ящики з фруктами і розумію, що вчора (спогад із забутого сну, або таке переконання) я купував фрукти ящиками, відставляв у сторону, обіцяв ось-ось забрати машиною, але за іншими справами так нічого і не забрав. А тепер проходжу, так само бачу продавців, недалеко від них ті ящики, які вже дехто "підчистив", а деякі фрукти "змарніли" (хурма), але знову ж таки, маю взяти авто, під'їхати і їх забрати. Отак іду, міркую, повертаюсь назад, ніби й нічого й не купував, а в руці вже тримаю упаковку з оселедцями, фолію якої вже пробив великим пальцем. Тільки зараз захотілось оселедця, але ж не буду їсти філе посеред вулиці?!

P.S.

Уява уві сні може гортати безліч різноманітних образів (як писав раніше, переважно знайомих з реалу), і з них відбувається процес "тестування" (навіщо? - поки неясно!): чи можемо зробити вибір, або подібний, або відмінний реальному життю? Наприклад, як в сьогоднішньому сні: поки не опинилась у руках упаковка з оселедцями, навіть і не мав бажання їсти рибу. Отже, уві сні, ми як в магазині самообслуговування: ходимо рядами і обираємо улюблені товари, інші товари "мількають" перед нами, але щоразу орієнтуємось на бажання. Звісно, іноді може приснитися такий сон, що важко віднести до якихось бажань. Аби зрозуміти, тут варто б уяснити іншим словом "вражень". Отже, можливо, "тестування" і полягає в співміреннях: не усі враження є бажаннями; не усі враження є з реалу, адже уві сні проживаємо відмінне життя, у якому існує свій масив досвіду; не усі бажання оцінюються однаково як уві сні, так і реалі, приміром, уві сні дуже рідко зустрічається емоційний надрив; не усі бажання, які втілюємо вві сні, хотіли б здійснити в реалі. Отже, снам бракує того раціо, яким послуговуємось в бодрому стані, але разом із тим для реалу вчимось на снах, співставляючи бажання.

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 010824 "Тупикові ситуації"

Приснилась ідея для художньої картини: добре біло б намалювати образ Ісуса Христа з терновим вінком у вигляді мало не з лелече гніздо, в якому, можливо, лежать яйця. Підписати: "Гніздо всіх святих". Без яєць виглядатиме більш драматично.

Дзвонять з роботи і переказують мені, що маю зустрітися з чоловіком, аби йому допомогти вирішити питання оплати за комунікації (без конкретики: телефон, інтернет, інші комунальні послуги). Я наче працюю на фірмі, яка до цього має не пряме відношення (комбінований спогад з двох різних місць роботи). Дивлюсь на годинник: 12:00. (З реалу: час, коли зараз сходжу на обід). Зустрічаю цю людину, а вона на вигляд як сильно зайнята, починає: "маю дещо взяти вдома", "а тепер підемо ще туди", "а згодом підемо за адресою платити". Спочатку не зрозумів, що він так водить мене: дома бере якісь гроші, потім веде до іншої сім'ї, там веде розмову з вулиці через відсутнє вікно аж до рівня підлоги, що з нього падає якась дитина, наче і його, а я встигаю її зловити, підставивши коліно до стіни. У мене тільки починають виникати питання: він живе на дві родини? При тому, що одна близько другої мало не на сусідній вулиці? Нарешті ідемо до тієї фірми платити. Я там маю бути перший раз у житті, про що йому й кажу. Він каже, що так само знає де вони знаходяться, але так туди й не дійшов (лукавив). Зустрічаємо ще одного чоловіка, який туди йде. (Загалом, асоціації з будинками і вуличками нагадують рідне місто). Та контора знаходиться недалеко, у п'ятиповерховому будинку, в одній із помешкань. Приходимо туди, а це якийсь не такий будинок, який я очікував побачити. Написана назва контори, але так, що напис фарбою майже змився від погодніх умов. (Давні асоціації з реалу, коли в занедбаному будинку існувало лише кілька фірм). По дорозі цей чоловік дає мені гроші монетами і каже, що це та сума, що треба заплатити, і ділить її: це заплатити там за послуги, а ще заплатити там, за щось інше. Кладу в різні кишені, навіть не перераховуючи. Підходимо до тих дверей, а він притримує двері і каже, що тут нас зачекає. Заходимо в будинок, піднімаємось сходами, потім стрілочка вказує, що до тієї фірми ми маємо вийти на іншу сторону будинку. Якісь сходи, які ведуть у нікуди - глуха стіна, але поряд якийсь прийом, переходимо через нього і тепер починаємо сходами спускатися. Дивлячись на стіни і те, що все тут "убито", розумію, що це вже ніякий не житловий будинок, навіть не місце для офісу. Навіть якесь старе устаткування, яке припало пилом і стояло вже чорним, поставило в моїй уяві остаточну крапку: тут цієї фірми немає. Виходимо на двір, а там дитячий садочок: тепер, як "розуміємо", тут знаходиться ця контора. До нас долучається якийсь чоловік з правоохоронних органів, аби проконтролювати оплату. Трохи очікуємо назовні. До нас підходять якісь співробітниці цього закладу. Одна з них в короткій розмові сміється так, що показує свої нерівні зуби нижньої щелепи (виникає враження, що я її десь уже бачив, але без конкретики). Тепер нам кажуть іти у зовсім інше місце. Правоохоронних виявився ще той говорун! Підозрюю, що тут вже щось не так. Вирішую ще раз подивитися в кишені та порахувати гроші, які він дав: а це якийсь нещасний дріб'язок. Я навіть не знаю, яку ж суму він винен до оплати? Серед цих монет дві, якими узагалі я не розрахуюсь: треба злоті, а тут 5 лей, та 5 гривень, але остання монета в ексклюзивному виконанні - тематична та з позолотою. Вирішую йому обміняти їх на 10 злотих, що мав купюрою. Незвичні монети - колекціоную. Коментую це знайомому, якого зустрів ще на початку такої подорожі. Подумки про себе: гарно той чоловік "зістрибнув" від відповідальности, але таким був переконливим, зайнятим, балакучим "ні про ніщо", показово відкритим, а як виявилось - хитрим, який вже біля того будинку знав: фірми такої давно в тому місці не має, а підемо ми так далеко, що він нас вже не побачить, тому чемно притримав двері та пообіцяв нас дочекатися. Дзуськи! На тому сон і завершується. Нікуди таки й не дійшли.

Просинаюсь у домі баби Марії, встаю з ліжка і невідь-звідки мене обсідають оси. (Образ із реалу: будинок у якому зараз живу, будучи у відрядженні, має на даху гніздо ос, які поодиноко залітають і вилітають до моєї кімнати з вулиці). Їх так багато, що навіть треба обережно рухати руками. Я думаю про задимлення, яке оси не люблять, і в цей же момент бачу, як з вентиляційної решітки (в реалу - немає такого) починає набігати якийсь дим. Міркую собі: чому ж вони не кусають, а лагідно по мені повзають? І мені пригадується, що після купання, перед сном користувався дезодорантом. Видно, що він їм сподобався. Раптом чую на дворі алярм. Вибігаю на вулицю. В цей момент "перемикання" моєї уваги оси кудись зникають, навіть здивувався куди? Перед домом бігають батьки, а з під даху розсіюється дим. Встановлена сирена сигналізує двома червоними кольорами, подібний до таких, що ставлять на переїздах. (Без продовження).

Їду своєю машиною, поряд дружина. Дорога пряма, тому швидкість відповідна. Чомусь я повертаюсь сидінням у ліву сторону і керую правою рукою. Краєм правого ока дивлюсь на дорогу. На якомусь етапі переїжджаємо одне перехрестя, дорога звужується, за ним друге і раптом тупик у зелені ворота. Міцно тисну на гальмо і зупиняюсь прямо перед ними. Міркую: яка безвідповідальність: навіть не дивився на знаки, що супроводжували перехрестя і вказували на тупик. Виходжу з машини і пригадую, що я вже тут був (знову, як буває в снах, образ з реалу не знайомий, отже, снився в якомусь забутому сні): трохи пройтись назад і ми будемо на місці призначення.

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 170623 "Унікальна форма святкового заходу"

Якось невимушено, наче по запрошенню, приходжу в якесь нове місце, де "зі старту" зустрічаю пару знайомих людей. Присутнє переконання, що ось-ось має початися сам святковий захід. (Конкретика відсутня). Веду приємну бесіду, наче ні про що, але зі своїм своєрідним гумором. З часом прибуває до цього місця все більше і більше народу, і всіх, кого не помічаю, я знаю особисто, декого опосередковано, але це все - чудові та творчі люди: письменники, художники, журналісти, музиканти, науковці. Помічаю і підходжу то до одного то іншого, аби привітатися і перекинутися кількома словами. Якоїсь миті усвідомлюю, що це все - така організація свята. Так, наче тривалий час всі збираються, а самого початку дійства так і не намічається. З розмов виникає враження, що кожен прийшов сюди на окреме запрошення з окремою мотивацією на подію заходу і в кожного вона індивідуальна і не схожа на іншого. За іншої події могли сюди й не прийти. Наприклад, хтось давно хотів зустрітися з якоюсь людиною, а вона якраз "бере участь" у цьому заході; хтось окремо хотів потрапити в коло конкретних музикантів, а вони саме прийшли на це дійство; хтось хотів давно потрапити на унікальну презентацію або взяти участь у винятковій події - і все має відбутися тут і в цьому місці. Таке враження, що присутніх доволі тривалий час не бентежить, що сам захід так і не починається, адже кожен тут зустрів когось, із ким проговорив би "вічність". Настільки все триває невимушено та душевно, що я починаю усвідомлювати, що така колективна зустріч, навіть усіх тих, кого я знаю з Житомира, - це і є сам захід. І мені якось так, від усього цього неймовірно приємно і радісно. (Десь на межі з пробудженням присутній дофантазовую: невимушену гру джазового оркестру, десь посеред публіки - гру поодиноких акторів). І весь цей так би мовити "хаос", для всі присутніх максимально зрозумілий і не спонукає до роз'яснень, дивних запитань і пошуків покинути це місце. Десь насамкінець приходить знайома письменниця та науковця О.Ю. з мамою. (На себе не зовсім схожі - більш худорляві та високі). Подумки міркую: і кому ж прийшла така геніальна ідея організації та проведення такого святкового заходу - зустрічі з омріяним, бажаним, мінливим, майже нереальним, тим, що так легко втратити та більше ніколи не зустріти у своєму житті?

Сон 040822 "Довгі відстані"

Переходжу з дітьми довгий підвісний пішохідний міст. Бажаючих ним скористатися доволі багато. Зараз проходимо найскладнішу ділянку: з огляду на краєвид, висоту і, як наслідок, емоції. 0030'

Опиняюсь в районі Богунії міста Житомира. (Такі особистісні асоціації). Разом із якимось чоловіком шукаємо поліклініку. Я знаю це місце, хоча часто тут не бував. (Асоціація з реальністю умовна. У той же час пригадались варіації інших снів, в яких я ходив між багатоповерховими будинками). Так як ми опинилися тут не з центральної дороги, я упізнаю з тилу будинків знайомі перші поверхи медзакладу. Ствердно кажу попутнику - це там! Зрізаємо великі відстані між будинками якоюсь простою стежкою. При вході обговорюємо наявність документів. Отже, тепер ми в реєстратурі. Мене раптово впізнають і кажуть, що мої документи лежать готові і дають мені їх у руки. Перед цим якась дівчина пробує прочитати з них щось по-українськи, але їй вдається лише пару слів. (Отже, уві сні я так би мовити не в Житомирі, а в Польщі). Щось на цю тему віджартовуємось... 0400'

Сон 280522 "Не серйозне"

У зв'язку з якимось національним або ювілейним святкуванням трапляю на літературну тусівку, яка відбувається мало не просто неба, але в дворику непрацюючого кінотеатру "Жовтень" рідного міста. (В реальності такої архітектури там немає). Вітаюсь із десятком присутніх людей, і не просто формально, а підходжу до кожного і, кого знаю більш особисто, обіймаю. До малознайомих людей (більше з думкою, що вони мене знають менше, аніж я їх) вітаюсь мало не лице в лице, адже всі присутні були мені по-небайдужому цікаві. (Поведінка ж: я б не сказав би, що є для мене типовою). Першого, кого привітав, був Євген Концевич (давно померлий), хоча на себе не зовсім був схожий (я розумів чому, але це щось забуте, в якомусь сні я вже його таким бачив); там же був, як і не було, адже всі знали, що він є, але особисто не побачив, В.В., так і подумалось: це щось схоже на колишнє його головування в Спілці письменників; кількох жіночок старшого віку з "Братства Ю.Ґ." і на особисте здивування Ірину Цілик. (В реалі: взагалі не знайомі). Навіть розговорився більше ніж треба. Розмова була побудована за принципом: про мене навряд чи щось чули, але я про вас дещо читав у FB... Покидаю те місце і йду вулицею. Озираюсь і розумію, що десь у тому місці, де тільки-но був, починаються між демонстрантами якісь сутички: дим, галас і крики... Не повертаюсь, заходжу за ріг дому... Тепер я опиняюсь у батьковому дворі, місце більш схоже не на приватне, але колективного використання. Можливо, відбувається якесь свято. Виходжу на вулицю, а зі мною (згадана в попередньому уривку сну) І.Ц., просить показати дорогу до туалету. Пояснюю, що він у дворі, отже, не оцивілізований. Вона ж просить не перейматися, завертає за ріг, ближче до нього і, як розумію, присідає просто неба в затінку дровітні. (В реалі, така дровітня була в часи мого дитинства та юности). У той же час я концептуально починаю займатися тим, що сідаю біля гаража і починаю нарізати куряче філе, а за відсутности під руками миски, скидаю його в білий унітаз, що стоїть без діла на клумбі. По завершенню, нарізку виймаю руками з чистої води того унітазу, хоча відчуваю на дні пісок, а далі, тримаючи всю її в жменях, несу до криниці, аби промити під проточною водою, аби врешті подати на приготування якоїсь страви.

Сон 090422 "Інша назва, інше місце"

Дружина хвалиться, що отримала документи на проживання своєї мами в Польщі. Показує цей документ. Мене перше дивує зіркоподібні (квіткоподібні) закреслення порожніх місць жирним синім олівцем, а ще, як вчитатися, він має в собі згадку святого: "Данаїла Кримського". Я ж питаю: чи точно так має бути? Адже пам'ятаю, що по телефону з мамою говорили за якогось іншого Данила? З Торуня? Дружина згадує, що так, мав бути "Торуньський"... Підсумували, що насправді нічого страшного, може бути й "Кримський", але хіба є такий серед ліку святих? От мама і зрадіє, що отримали документ і здивується, почувши за свого патроната в Польщі! 0530'

Прогулююсь разом із сім'єю по рідному місту. Намагаємось реалізувати давній намір відвідати цікаве місце. Завертаємо за ріг вулиці і я пригадую, що недалеко звідси, якщо пройтись трохи вперед за цими будинками, є музей, який мені не раз сниться. (Розповідаю так, наче сам знаходжусь у реальності. Місце, яке пригадалось справді зі сну, але не знаходиться в рідному місті, просто час від часу згадується у снах, можливо, це спогад з дитинства, коли відвідував місця разом із батьками десь над Чорним морем). Аби завернути за ріг, трапляємо в театральне приміщення. Дружина інтуїтивно каже: "Я знаю, цей музей, він у сусідньому приміщенні!" Заходимо туди, але бачимо ще одну сцену з порожньою залою, яку використовує якась харизматична церква. На це натякає оформлення зали та сцени. Я ж стверджую, що все ж таки не це місце, бо й так видно, що не музей! (У реальності, будинок, в який ми потрапили, нагадує міський будинок офіцерів. Там дійсно в одній із актових зал відбуваються / відбувалися якісь веселі богослужіння). Виходимо звідти і проходимо трохи вперед. Намагаюсь відтворити маршрут реального знання вулиць у місті з тим, якими вони мені снилися, аби міг дійти до того музею, і розумію, що "пазли не складаються", про себе визнаю, що та друга реальність (уві сні), знаходиться в іншому вимірі. Висловлюю сумніви дружині. 1050'

Сон 081121 "Мати вигоду"

Десь на приватній території, схожій на підприємство, стоїть гойдалка-атракціон. Кожного разу, аби змінити функціонал дії, змінюється в ній плата. З часом виявилось певне непорозуміння, я знав про її можливості більше і тому використовував її "справнішу сторону" під свої потреби, а хтось не міг з неї мати такий зиск і вона рахувалась для них наполовину несправною. Цей секрет я носив до останнього, отримуючи з того максимальну для себе (своїх інтересів) вигоду. 0035'

Стоять рóботи в рядочок і озираються один на одного, спостерігаючи який у кого настрій. Зокрема мають по-особливому проявити себе ті, хто має чоловічий характер.

Так склалося, що задармо я поїхав до України, але, як бонус, із зобов'язанням: разом із маленьким тракторцем, щоб особисто доставити його замовнику. Цей сценарій доїзду розв'язався так швидко, що я навіть здивувався. По приїзді, зійшов із цим тракторцем (жовтого кольору) на вул. В.Бердичівській рідного міста, біля зупинки, що навпроти міської лікарні. Якийсь інший спецтранспорт в'їхав на нього так, що перекрив його своїм кузовом, але сам процес не примітив, лише наслідок. Скочив до кабіни того водія, але миролюбно домовились, що він допоможе мені доставити тракторець до адресата. Починаю пригадувати адресу: Піонерська?.. Пробую знайти в GPS, але не виходить. Врешті розумію, що пишу не кириличними буквами. Заїжджаємо на якийсь об'єкт, а я ще бавлюсь з інтернетом і адресою. Пам'ятаю точно, що точка доставки є готель на тій вулиці. По іронії долі чую, що про цей готель щойно йшла мова, начебто впізнаю пару хвилин тому його власника, портрет заґуґлюється в смартфоні, а вулиця пишеться як Raciborska. Вирішую не гаяти часу і голосно кричу: чи тут присутній власник готелю на Рачіборскій? 0530'

Сон 220221 "Повернення. Полишена самотність"

Повертаюсь із відрядження додому. Ось я вже і в Житомирі, але чомусь точкою приїзду маю дорогу зі сторони рідної школи. Ще з машини комусь показую, що "тут я вчився, а цим парком ходив до школи... Як же тут все помінялось! Ось цим містком я переходив канаву, якої нині немає. Все засипано землею! І куди ж збігати воді?" Показую, що мені додому їхати менше 5 хвилин. Але ми змушені сходити, адже кінець парка (початок зі стронони траси) залито водою. Тепер із кимось обходимо пішки через "ДОСи". По дорозі чомусь згадую, як напередодні, ще в Польщі, в честь від'їзду ми сиділи в ресторані, в якому забув на вішалці свій сірий (зі певним лиском тканини) піджак. Шкодуватиму! І до нього не повернутися! Чомусь по дорозі, перепитуючи, як нині пройти, аби минути воду, подякував одній жіночці польською. Чим більше здивував себе. Так, як моментами трапляю на суцільну темряву по дорозі, падаю і розбиваю в темряві праву долоню. На світлі бачу кілька різаних ран, так, наче там валялось якесь скло, або дійсно гостре каміння. Починаю деякі з них зліплювати так, щоб кров, якої чомусь було небагато, підсихаючи, тримала краї різаного. Поки дійшов до зупинки, найбільші рани вже виглядали "склеєними", хоча долоня продовжувала нити від болю. (Цікаво, що навіть, коли проснувся, аби записати сон, на долоні зберігалось відчуття дискомфорту). На зупинці зустрів уже знайомих мені людей з цього мікрорайону. Разом із ними вже була моя дружина. Дивлюсь, а недалеко від зупинки складена вежа (подібна до теле- радіокомунікаційних), що оформлена у вигляді дерева, кроною з кульбабку. Дивлюсь на проїжджу машину, а вона їде без увімкненого світла фар, дивлюсь у далину, в сторону моста, а там теж суцільна темрява, хоча видно червоне світіння габаритрих вогнів інших авто. Роздивляюсь навколо: звідки тут світло?.. а над нами одинокий ліхтар, який світить на весь цей овидний закуток зупинки. 0120'

Сон 121220 ''Випадковості бувають різними''

Як попередньо домовились, зустрічаюсь у справах,  прямо в центрі рідного міста, з давньою знайомою, опосередковано завдяки дружині, по творчих та літературно-видавничих справах - О.Р. (нині вона мешкає в Ізраїлі). Маємо щось спільно купити,  видається, щось із сувенірної продукції. Підбираємо разом, а я оплачую. Перед самою зустріччю відзначаю, що забув удома гаманець. За якийсь час навіть змирився із такою ситуацією. Маємо зустріч у конкретному місці. Чомусь це недалеко від входу в будинок облдержадміністрації, окремий вхід з лівого боку. (Це місце не вперше з'являється в снах). Випадково шарпаю себе по кишенях, можливо, у пошуках хустинки і натрапляю на добрий кавалок складених купюр у гривнях. Як чудово! - подумав і зрадів випадку: ситуацію врятовано (і без зайвих слів на тему). Тепер розговорилися про різне. Виявилось, що вона не одружена. Як?.. Але ж до останнього, за її давніми дописами в фейсбук, відзначав для себе протилежне? Ділюсь своїми хибними переконаннями. У підтвердження навіть перепитую за її зміну свого прізвища на подвійне: ''Що це означає?''.  Тепер, по ходу нашої розмови та подорожі, проїжджає недалеко від нас одна жіночка, потім друга, на якихось дивних візках, з натяком на сноуборд. Спочатку це видається смішно, але виявилось, що надійно і впевнено. Тепер я вдома. Лягаю спати, а просинаюсь від того, що хтось лізе до мене в ліжко та лягає поряд з правого боку. (Спальна кімната нагадує дитячу з дитинства). Навпроти мого ліжка друге, на якому спить донька. Що за приколи? - дивуюсь я. Незнайома жіночка перебиває сон і хоче від мене конкретики... Від шуму прокадається донька, розплющує очі та ''фіґіє''. Без слів показую і своє здивування. А та жіночка виявилась без комплексів. Як одразу встав на підлогу, вона ще залишилась у ліжку. По ходу відчув у ногах ще гарячу праску. Так, вона в цьому домі щось на зразок покоївки, має доглядати за одягом: прати, прасувати. Жартую, але лише з інтонацією в голосі: ''То ти небезпечна дівчина, любиш гострих відчуттів''. Виходжу з кімнати, по дорозі вирішую взяти зі шафи труси. Примітив, що на поличці вони свіжі, видно нещодавно відпрасовані, разом - дитячі смугасті шкарпетки біло-помаранчево-зеленого кольору. Одразу зрозуміло, що людина, яка клала, не знайома з організацією речей у шафі.  Виходжу з кімнати, за мить і вона за мною. Дивлюсь при світлі на неї і намагаюсь пригадати обличчя, але бачу, як вперше. Певною мірою симпатичне: засмагла шкіра, фарбоване волосся в контрасті чорного з червоним. По якійсь паузі кажу до неї: ''Якби я був ''самотній чоловік'', може щось і було б,  але не в цьому випадку!''. 

Сон 101220 ''Житлове питання''

Я з великою групою творчих людей. Беремо участь ув одному спільному заході. Наостанок, як приїхали автобусом до місця проживання таких, як ми, виявилось, що об'єкт розташований у центрі Житомира (локація незнайома), директор видавництва "Смолоскип" (Ростислав Семків) висловлює незалежну думку: "А це місто доволі непогане для проживання!". Чомусь серед тієї групи, з'являється тітка Тамара, чия присутність мене трохи здивувала.  (Не серед такого кола людей очікував зустріти).  А тепер слухаю творчі розмови, стоючи на порозі власного будинку (в реальности - батьківського), своєю поведінкою натякаючи, що вже варто завершувати. 013o'

Мене по роботі закидають у якесь нове місто. Одразу ж з дружиною варто організувати нове помешкання. Чоловік, який допоміг щось із нашим транспортом, запропонував поселитися у нього, але його жінка виявилась проти, ще й її сестра, яка жила разом із ними. Але події з ними розгорталися у більш розтягненому часі. Уже погодили з господарем, що ми з'їжджаємо, адже іншого помешкання так і не знаходимо. (Навіть і не пробуємо. Чому?). Десь у проміжку приїзду та неочікуваного від'їзду виходимо в місто, стаємо свідками, як падають літаки носом у землю. Я навіть від того ліг до долу, аби звуковою хвилею не зачепили дрібні уламки. Хтось каже, що ''я покажу,  що насправді відбувається!'' Я вже подумав, що так вони сідають. Але...  Виявилось, що ми всі мешкаємо на висоті, так, що з високої кручі, яким є наш діл, можна побачити небо, а десь під хмарами землю. Але її вже не розгледів. На якомусь етапі подорожі причепилась до нас циганка. І так нав'язливо, що я пригрозив її ''вальнути'' і нехай хтось скаже про расову нетерпимість. Просто не треба бути такими нав'язливими людьми! Із-за неї мало не заблукав у незнайомому місті. Тепер ми знову в тому ж домі, а на нас вже дивляться вовком: коли ж ми поїдемо? Полька ліпить вареники і позирає ворожо. Вітаюсь зі старенькою жіночкою, видно, їхньою мамою.  Розумію, що варто перейти на польську, виправляюсь, а вона - глухувата. Повторююсь, і це виглядає виправдано. Вона усміхається у відповідь.

Кажу дружині: ''Повертаємось до Арнольда''. Отже,  нічого так не впевнено, як старе, перевірнне місце. 0335'

Сон 140220 "Повернення назад"

З Ізраїлю приїжджають родичі, яких я не бачив роки й роки. Разом із ними ще якісь, які мені взагалі не знайомі. Прогулюємось і спілкуємось про життя, про те, як вони тільки-но відвідували в місті їхнього дитинства знайомі місця. Разом із двоюрідною сестрою була одна повнувата дівчина, з якою мені довелось ще трохи поблукати містом і поспілкуватись, більше, про пошук спільних тем. Спочатку я спробував з'ясувати: чи розуміє вона українську? З сестрою я спілкувався вільно, і на диво, вона зі мною теж. А от незнайома мені далека родичка переконала, що не забула українську і спокійно мене розуміє. В розмові з нею якось не до кінця зрозумів: відвідуючи рідну школу, чи хотіли вони довчитися, чи то в розмові з керівництвом припускали якісь варіанти ймовірних подій у найближчому майбутньому. Суть у тому, що вона навела фразу помічника директора, яка зронила її в їхній бесіді: "Якщо ми вже й закрили німецькомовні класи, то є варіанти повернення тих, хто в них учився". Потім ми прийшли в знайомий нам гурт родичів і я почав спілкуватися з двоюрідною сестрою. Вона ж цікавилась нашою прогулянкою на двох. Я ж запитав: "Що в мене таке враження, що я цю дівчину знав. Чи може так бути, що до переїзду в Ізраїль, вона була ще дитиною років восьми-десяти?" Сестра ж вирішила якось дивно заперечити, підтверджуючи мій здогад: "Та їй десь 35 років!" Потім спілкувалися про дорогу в аеропорт і час, за який вони мають все встигнути. Я ж від себе давав свої рекомендації для такої подорожі.
P.S. Цікаво, що тема євреїв сниться мені кілька ночей підряд, але теми настільки невиразні, що з усіх записів був лише один. 0155'

Їду на якусь дачу складною ділянкою дороги. По дорозі зустрічаю машину, яка стала посеред ґрунтової траси. Минаємо. Десь по дорозі зустрічаю колег, яким маю повернути пакет із їхньою їжею. Поставили разом свої пакети та їхні, поговорили та розійшлись. Виявилось, що змістом пакетів так і не обмінялись. Говоримо, що вже пізно - ніч, аби повертати зараз, але чомусь повертаюсь пішки, бо день, щоб віддати обіцяний зміст. Але повернення сприймаю, наче йду до себе. Врешті-решт віддаю. Тепер я, слухаючи чиюсь історію про річку і греблю, човен і хлопця, що "перехитрив" себе, потрапляю на якусь водойму, у вигляді великого басейну або ж щось середнє між міліораційно-санаторним закладом. Навколо тієї водойми, хитромудро вилитої в бетоні, стоять ліжка. Я ж заходжу в те приміщення і сідаю на одне з них. Міркую, що мені зроблять зауваження, але треба себе привести до ладу: вмитися, перевдягнутися. Ходять якісь жіночки цього закладу, але зауважень не роблять. Значить все добре! По завершенню переходжу в інше приміщення, а там моя дружина і заходить колега з голим торсом. Таке місце, що це сприймається нормально, але я вирішую пожартувати, зауваживши для своєї дружини: "Бачиш, у мене борідка, а у Славіка грудь вибрита... наче вуса!" (Пауза). Дружина дивиться і сміється. Усміхається й колега, адже такий гумор і в його стилі. 0350'

Сідаю за кермо машини, заводжу, відчуваю в кермі характерний хрускіт і воно відвалюється. Приставляю на місце. Наче стоїть, лише треба його притримувати. Рушаю. Чомусь дуже мені це треба. Тепер у дорозі відчуваю, як машина стала в гальмах незрозуміло-керованою: наче гальма та газ працюють, а коробка передач - ні, їде виключно назад. Ледь припаркував.
Вчителька дала колезі свою фотографію, а він перед нами тішиться, що це якась комусь для нього родичка. Тримаю світлину в руках, а папір якийсь незвичний: зтоншений та, нібито, пластиковий. Заходжу з колегою в клас, а там урок. Всі тихо сидять і пишуть якесь завдання. Мені цікаво зазирнути на книжки, які лежать на їхніх столах. Переважно це була художня література, хоча палітурки книжок читані-перечитані. Дивлюсь одній дівчині в підручник, а там виділене жирним слово: "висновки". Вона й питає в мене: А яке значення слова "перфорація"? На що я кажу: Щодо значення в літературі, то не знаю, а термін перекладається, як "згинати". Хтось із сусідньої парти цикає, аби не заважали робити контрольну. Я вмовкаю, а дівчина замислююється, видно, припасовуючи це значення до написаного. 0500'

Сон 300120 "Перманентність місця, часу та простору"

Приїжджаю на об'єкт, на якому був минулого року. В розмові з кимось хвалюсь, як все гарно вийшло з часом. Вирішую різні робочі питання, аж так, що робота просто захоплює. Тепер знаю, що маю на сьогодні квиток, аби сісти на потяг, який проїздом зупиняється в населеному пункті, в якому в мене зараз робота. Виникають сумніви в самому факті існування такого потягу, який може тут проїжджати. Фірма купила квиток, але його наявність не підтвердила, все означене лише в форматі усного повідомлення. Тепер хтось каже, що я можу запізнитися. Питають, чи я встигну? - адже "поїзд їде з Житомира 10 хвилин". Міркую собі: як десять?.. Може: не з Житомира, а житомирський?.. Завершую роботу й подумки вимірюю час, який затрачу на доїзд. Ще немає попереднього переконання, що я, з погляду на короткий відрізок часу в майбутнє, вже сів і їду в поїзді. 0120'

Незнайоме місто. Сонячний літній день. Маю заправити катрідж до принтера. Їду міським транспортом до однієї зупинки, від неї до другої. Там віддаю його на сервіс. Чомусь проїжджаю дві зупинки назад. Це при тому, що міг би скоротити собі шлях додому. Знаю, що відзараз я вже вільний. Знаю наперед діалог із батьком, який захоче піти на річку покупатися. Вже подумки висловлюю йому згоду, хоча знаю й те, що мати піти не захоче.
P.S. Цікаво, що в уяві батько і матір були для мене взагалі незнайомими людьми. 0456'

Сон 131119 "Непередбачувана варіативність"

Приїжджаю у рідне місто. Вирішую зібрати про нього матеріали для нової книги, але не звичного характеру: в основу мають лягти художні оповіді про життя по-новому, щоб за згаданими вулицями, культурними локаціями вгадувались не старі обличчя "затертих" символів, а їхня оновлена функціональність, так би мовити: зсередини. Наприклад, для початку вже маю матеріал про лазню (в уяві зринула публіцистична стаття Ю.Ґудзя), де відчуття міста оновленого (таке переконання уві сні) зображено на рівні відчуттів чистоти шкіри. (Сама стаття торкалась іншої проблеми). Отож, із такою думкою минаю арку біля обладміністрації і виходжу на майдан ім. Корольова. Настрій такий, що погляд вже, увиразнюючи задум, вишукує свіжі ідеї до можливих матеріалів книги. Дивлюсь на два будинки, один стоїть на звичному місці (навпроти міскради), а другий (його копія) завис у повітрі. На першому стоїть в обнімку пара. На другому, наче копіює, друга, яку знімає на відеокамеру оператор, схоже, продумавши наперед цей "подвійний" ракурс. Тепер другий будинок починає над площею літати. Оператор, поринутий спочатку у свою роботу, трохи невтримується на ногах, ловить рівновагу. Тепер будинок у польоті розгойдується так, що оператор геть випадає з нього, але "літаючий об'єкт", наче підхоплює його. Така творча самовідданість починає бути небезпечною. Доходить до того, що цей будинок у повітрі робить взагалі незвичні реверанси, від чого мені вже стає "лячно", але не в емоційному розумінні, а на рівні усвідомлення небезпеки не лише для оператора, але й тієї пари, яка так само не втримується на ногах. 1245'

Їду закордон. Але в автобуса не перший раз дивний маршрут, що пролягає якоюсь ґрунтовою дорогою. Цього разу я допомагаю йому зорієнтуватися на місцевості, біжу попереду, навіть чимось його тягну за собою, але мені не важко. Земля змерзла, обабіч трохи снігу. Цього разу я їду усією сім'єю. Пройшли український кордон, тепер має бути польський. У водія постійно якісь хитромудрі плани, адже кордон стало перетинати складно. Цього разу він зупинився і десь із кучугури снігу добув ще одного пасажира, який чекав на нього, мені ж вручив паспорт мого сина. Як зрозумів, той чоловік певною мірою нелегал, а паспорт сина оформлений заднім числом, так, наче він вже перетинав кордон раніше. (Така логіка уві сні поки була прийнятною). Тієї миті хочу подивитися на свій паспорт, який оформили по перетині, та сина. Відкриваю перший, а там незнайомий мені чоловік, але я ще не здивувався, подумав, що насправді мій паспорт міг залишитися в дружини на руках, відкриваю другий, що мав бути для сина, а там портрет чоловіка, схожого на мене... Читаю: "Станіслав Вікторович". Отако! 0400'

Сон 101019 "У доброму гуморі"

Я у столиці Польщі - Варшаві. Маю дивне сприйняття часопростору: все, що я роблю, має в цілих предметах узагальнений вигляд зменшеного масштабу вулиць і будинків, виражені в кабельних трасах. Важко роз'яснити, але піднімаюсь над містом на "другий поверх", а там: о диво, Німеччина - по вулицях ходять німці, зовсім інше життя. Міркую собі: "як же так: над Варшаваю Німеччина?.. Головне про це не казати полякам, аби не образити їхню національну гордість."

Йду з якогось заходу додому по центральній вулиці рідного міста в сторону автовокзалу. По дорозі купую щось перекусити. Зазираю то в одні, то другі торгові вікна з виходом на центральну вулицю, де можна придбати дещо смачненьке. Кожного разу беру щось цікаве, аби втішити довге бажання поїсти: якісь оригінальні крендельки з французького тіста, гарячий шоколад. У кишені грає музика. Коли проходжу біля хлопців, які сидять густо біля однієї кав'ярні довгим рядом, починає грати нова мелодія гурту "Плач Єремії", зокрема, всім впізнавану пісню з геть переробленими словами, так, що дехто, зачувши її, пробує наспівати, але розуміє, що йому це не вдається. Варто зауважити, що сама мелодія звучить неймовірно гарно. Щоб не дражнити, зменшую гучність до мінімуму. Так, що для декого, вже невідь-звідки грає мелодія. Навіть чую, як перешіптуються "звідки ця мелодія?" Вже відчуваю, що всілякими крендельками і гарячим шоколадом цілком ситий. З огляду на гарну прогулянку, почуваю себе в доброму гуморі. Муркую: прийду додому, а невідомо: чи є що їсти, а як дружина запитає: що купив?.. Вирішую зайти в магазин, аби взяти хліб, оселедець... обов'язково оселедець... Що ще? Жартую сам над собою, якщо оселедець, тоді ж, "логічно", й молоко?.. 0440'

Сон 260219 "Преображення в нову якість"

Зйомка рекламного ролика для компанії "Торчин", зокрема такого продукту як майонез. У його основу покладена фраза про відмінну якість олії. Подія відбувається в парковій зоні. Героїня виходить на двір свого дому, що межує в безпосередній близькості з пішохідною дорогою (Старий Бульвар рідного міста), і каже першу фразу: "Торчин-олія?" Її осявають смакові якості цього продукту, з'являються блискавиці, гримить грім, але це все з однієї хмари, що локально згустилася над її будинком. Від радості вимовленої фрази про олію, після якого було відчутне тривале вдихання життєрадісності осявання, на видихові каже другу фразу "Торчин-майонез!" 0255'.

Повертаюсь від діда з бабою і зустрічаю давнього знайомого І.С. Він із хворою дитиною, з якою займається від народження фізичним розвитком. Допомогає їй при вродженій хворобі пов'язаною з ЦНС. При зустрічі зі мною він піднімає доньку з коляски, ставить на ноги і відпускає. (Раніше без "чужої" допомоги ніколи не ходила). Вона самостійно, але тримаючись стінки, рухається і, як для мене, проявляє суттєвий прогрес у розвитку. Ще трохи і тепер вона вже жвавенька і прутка. Її тіло переобразилося на тонкі й надзвичайно міцні прутики, візуально схожі на макаронини, й тут починає поводитися як мутьтиплікаційний герой "хлопчик-мізинчик", який відчув всю силу фізичних можливостей: і давай шастати між посудом та іншими господарчими речами по магазинних лавках, перегортаючи все підряд: тарілки, каструлі тощо. Ще трохи й ті лавки для мене починають видаватися поличками з батькової майстерні, на яких стоять радіотелевізійні електролампи. 0400'
P.S. Вже вкотре спостерігаю протягом сну плавні переходи зі збереженням теми. У даному випадку: 1) преображення дитини та 2) перехід магазинних поличок з товаром повсякденного попиту на полички з іншим наповненням.

Сон 140219 "Чи треба те все мені?"

Повертюсь з Польщі додому і першим ділом, по дорозі, заходжу в університет. Зустрічаю І.В., яка запрошує до себе і каже, що передумала, я маю йти на захист. Пояснюю, як це буде важко, називаючи ряд причин. Вона наче розуміє, але озвучує по-бюрократичному: "Треба йти! Пиши заяву". Пояснюю, що поновитися буде складно, а вона впевнено: "Тепер процедуру спростили". Беру листок іду в сусідню кімнату, в ній зо п'ять столів, на них безліч паперів і жодної людини, сідаю за стіл, пишу шапку і початок речення: "Прошу мене поновити...", спиняюсь і міркую: як же вона пишеться?.. Взагалі, чи траба те все мені? Варто обміркувати до завтрашнього дня?! Зіжмакую аркуш і виходжу з кімнати. 0408'

Сон 240119 "Усічення і сповнення"

З туристами відбувається ряд загадкових смертей, пов'язаних з дією природних сил. По суті, туристами їх тяжко назвати - це науковці-дослідники (кимось вибраний ряд осіб), яких зібрали в одному місці. Кожен по-своєму розуміє і бачить ситуацію, і що в ній відбувається, адже стає безпосереднім учасником переслідування з боку невидимих сил. От у одного з тих, хто приїхав нещодавно, вже відбулись два випадки, які могли призвести до цілком серйозних летальний наслідків. Остання зі сцен: учасник "замкнутий" в певному подвійному просторовому "квадраті" паркової зони. Зовні - це лише зелені насадження серед звичної природи. Так от, дві особи несуть небезпеку, двоє інших - ні. Один з таких "обраних" є песимістом і каже іншому: "я запрошую тебе в наш човен, і ти сам все побачиш на власні очі та поробиш висновки", натякаючи, що в колективі шириться параноя і манія переслідування. Одного з таких людей обурило, що його запросили в той бункер ("човен"), наперед визначивши долю, де він буде їсти іменні однотипні торти з присвятою, замовлені на кілька днів поспіль. Для цього треба було завбачливо скупити їх у магазинах, адже були рідкісними у виготовленні та продажу. 0028'
P.S. Сон цікавий з тієї сторони, що "приховані сили" належали до невидимої природи речей, до яких належать струм, звук, певний спектр світла, які важко змалювати словами. До тієї ж категорії належать "квадрати" та геометрія паркової зони, що з одного боку були виражені на фізичному рівні, а в сакральному - мали зовсім інше значення.

Жінці прийшло повідомлення, що її запрошують у військомат. До повідомлення прикріпили частину світлини з фейсбука, на якій її не видно, але в повній версії, як ми знаємо, вона присутня. Розумію всю несерйозність цього запрошення. Вона ставиться відповідально, хоча б у тому, щоб з'ясувати всі обставини. Просить піти з нею. Військомат знаходиться в центрі рідного міста. При вході сидить дівчина і спілкується з хлопцем, який огороджений закритим приміщенням із вікном, як на рецепції. Дівчина в позі загравання: закладена ніжка на ніжку в манері кокетування. Починаємо з'ясовувати наше питання. З нами починає спілкуватися не хлопець, на якого, на нашу думку, покладена ця місія, а дівчина. В формі гри пробує до мене загравати зі словами: "вклади мені свою долоню!..", - це при тому, що її декольте мало виражений натяк. Я щось коментую, не приймаючи цієї награної сцени. Кажу жінці: "Пішли!" Жінка у відповідь: "Тю, ти що злякався?" Я: "Ти подивись тільки на неї!" Маючи на увазі, що в питанні зовнішності на ній спочила природа: шкіра порепана, наче від віспи, поводиться некоректно до незнайомих їй людей. Я підкреслюю, що такі сцени взагалі небажані, адже прийшли ми з донькою - підлітком, яка неоднозначно може все це собі розтлумачити. Виходимо з приміщення, і я питаю: "Що це було?" Жінка відповідає: "А хіба ти не знаєш? Це творча студія Денисової!" Після чого бачу дівчинку, яка читає віршик. На обличчі штучні пухирці, так, наче зробила собі маску з огірків, але поверх наклала грим Мікі-Мауса. Після серйозного читання починає кривлятися очима, вустами, продовжуючи читання свого тексту на пам'ять. З цього дійства робиться кліп. Відходить камера, збільшується масштаб:  вона десь на балконі, нижче якась машина-басейн, у якому в пухирцях бульбашок блазнюють і рухаються актори, підігруючи головному образу. Пригадую, що другу частину цього кліпу вже бачив (у іншому сні, який забувся) і ще того разу мене дивував той одяг, в якому актори були схожі більше на оголених русалок у дзеркально-срібних барвах. 0211'
P.S. 1). Цікавий момент органічного переходу з однієї теми на іншу: з військомату на знімальний майданчик. Як правило, пам'ять сновидіння відрізає один сюжет від іншого, втрачаючи зв'язок і гублячи першу частину. 2). Одна з героїнь у "машині-басейні" була схожа своєю поведінкою на дівчину з першого сну. 3). Образність "кліпу" дійсно цікава й захоплива - незвична, такого раніше не доводилось зустрічати в доступному кінематографі.