Дитина поскаржилась мені на шкільне навантаження. З огляду на її сумління, все виглядає печально. Наприклад, лягає спати пізніше за всіх, ще й хотіла б мати вільний час "на своє". Крізь сон я міркую: от взяла б і почала детально фіксувати всі свої навантаження в форматі онлайн, хоча б сторінкою школяра в фейсбук. Наприклад, після навчання пішла в художню школу - дорога ? год, школа ? год, додому - ? год. Їмо - ? год. Фізрозминка - ? год. Сідаємо за уроки - до 00:00 нового дня. Тож треба прочитати твір! Скільки часу має піти на ознайомлення із ним? Отже, засікаємо, читаємо! Фіксуємо. Скільки пройшло?.. Математика, треба розв'язати задачі! Ок! Проводимо операцію з часом, як попереднього разу... Мета: привернути увагу суспільства до шкілького навантаження школяра. Цікаво, будучи 100% сумлінним, на скільки "вистачить" дорослого в порівнянні з дитиною? Чи не занадто в освіті вимог, коли на "своє" обмаль часу?
Дивлюсь якусь пізнавальну передачу, де на початку журналіст задається питанням, а потім шукає його вирішення. Звісно, все вже давно відомо, але ще так детально не розкрито для широких мас. Серед подібних історій йде оповідь про те, як у літаку пасажири не мають вільного простору для "усамітнення". Але на цю проблему пропонується рішення. Як приклад, йде картинка, як чоловік сидить у кутку на унітазі з певним підвищенням, прямо-таки в салоні. Напроти нього - боковим рядом - пасажири, по декілька разом (дещо традиційно), лише ця людина має досить простору, відкритого (!) до інших. Публічно? Не страшно! Люди це сприймають звично, хоча, аби не бентежити, закрили очі та відвернули голови: не помічають нічого. Всеж-таки: приватність!
