Сон 190724 "Місце має значення"

Щось формально прикопую у пісок (була конкретика, але на ранок не згадав, що саме прикопав). За відчуттями - річ неважлива. Цієї ж миті з-під землі обок вилазять мурахи і кидаються до того місця. З іншого кутка з'являються менші мурахи, зовсім інші, і так само масою кидаються до тієї ж локації. Починається якась дивна "битва" за "місце" між великими мурами і тими, що з макове зерня. Ще мить і з'являється третій вид комах, які ще однією масою сунулись на решту, до того ж самого місця. І в усіх них видно стежки, як доходять до "битви" нові й нові сили. Мертвих мурах не відзначаю, але те, що між собою товклися і витискали кожен своєю масою, так однозначно... і щоразу відступаючи, повертались до однієї і тієї ж точки "неповернення для інших".

Йде назустріч донька, одягнена у простору спідничку гофра з двух смуг: синього та червоного кольорів. Ці барви мені нагадують чомусь росію, а ще Словаччину та балканські країни, де ці кольори ужито на державних стягах. Широкий чорний пояс усе ж таки змінював сприйняття. Від верху одягнена у якусь світлу сорочку, можливо й з українським орнаментом. Подібне вбрання чомусь мені нагадало польський національний одяг. Коли подивився зразки в реалі, зрозумів суттєву віддаленість: спідниця у горизонтальні смужки зустрічається рідко, більш грубого пошиву, ніж бачив, обов'язково з фартухом, а там-таки - ні.

Опиняюсь наче в давніх часах. Це розумію за формальними ознаками. Маю намір опуститися з невисокої гори, але поки не знаю як. У тому місці, де я зараз, стоять великі білі кам'яні колони, а під ними з витесаного дерева лежать важкі сходи, десь віддалено це можна було б назвати драбиною. Міркую: навіщо ті сходи опустили на землю, коли ними ще доведеться скористатися? (Схоже, що тут криється первинне моє бажання, знайти рішення, як зійти з гори?). Дивлюсь уважніше на тесані колоди тих сходів, а вони, при тому, що неймовірно грубі, так неймовірно гладкі і рівні. Деякі колоди із цікавими завертами, якби збільшенням до підніжжя сходів. Міркую: так неможливо в ті далекі часи вручну витесати нарівно такі великі поверхні та важкі для монтування!

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 290520 "Поламані предмети"

Взяв чиюсь дерев'яну стрем'янку, аби щось із неї доробити. По ходу праці виявив, що одна половина зламалась посередині і її варто відчепити, залишивши другу частину - повноцінну. Одразу цього не зробив, поки не зрозумів, що діла не буде. Заходжу в магазин... (Щось у ньому було не так: пустий? Нагадав один знайомий мені з дитинства гастроном). Поки працював далі, виявив, що я вже зі ще раз поламаною драбиною: відпало пів частини, що тримали щаблі від долу до середини. (Поглядом від мене - зліва). Чомусь знову із такою драбиною переходжу на нове робоче місце, хоча було ясно, що з неї нормально не працюватиму. Там і покинув. Тепер я на вокзалі. (Таке відчуття, що недалеко мене є дружина). У правому вусі білий блютуз. Щось слухаю, як раптом звук у ньому переривається сповіщенням: покинути приміщення вокзалу. Я ж до кінця ще не можу уяснити: як це так, що сповіщення почув у блютуз-навушнику, а в реалі, наче його й немає. Кручу в пальцях гумову частину навушника, як раптом вона відпадає і котиться до горизонтального ескалатора, який не працює, і западає десь убік, так, що можна все ж таки дістати пальцями. Помічаю, як вокзал спорожнів. (Подібне враження, як від магазину). За мить повертаюсь забрати ту ґумову частину, а ескалатор уже працює. Переходжу з рухомої частини на клаптик підлоги, акуратно дістаю і вже збираюсь іти, як раптом бачу людину. Перша думка: поліцейський! Нікого немає, а я - один! Виявився: негр, турист, який так само, як і я затримався на території вокзалу. Вийшов на двір, а там імпровізований базарчик, за асортиментом якого зрозумів, що "заточений" під іноземців, адже продають великі солом'яні капелюхи, плетені кошики, пофарбовані у різні кольори декоративні віники (фіолетові, пастельночервоні, кавові, зелені), зрізані стремпахи зеленої малини, зібрані у великий пучечок, на яких навіть виднілися ягоди (подумалось: навіщо? може, на чай?). Дивлюсь трохи далі, а за базарчиком наче службовий вхід у театр, до якого заходять дівчата в українському національному одязі. 0720'
P.S. Цікаво, що в усьому прочитується поламаність: драбини, блютуз-навушника, звиклих стереотипів: раптово спорожнілого вокзалу, людини з незвичним кольором шкіри, стремпахів малини, так само зрізаних рослин, із яких роблять декоративні "віники", асиметрія сприйняття: вокзал-екобазар-театр. Єдиний образ, упізнаваний із реалу: блютуз-навушник, з якого дійсно перед сном знімав і одягав гумову частину.

P.S. Вдруге передивився анімаційний мультфільм ("Подорож - філосовська драма | Євгенія Кіракосян"
https://youtu.be/DUSbbU2p3TA), який перший раз побачив кілька тижнів тому, і примітив образ із поламаною драбиною, подібною, як уві сні.

Сон 141118 "Скільки раз прожив на Землі?"

Якесь велике виробниче підприємство.

Фарбую ворота у білий колір, які колись були жовті, а пізніше пофарбували в коричневе. Думаю: скільки ж треба нанести білої фарби, щоб замалювати коричневий колір? Ото хтось "все продумав"! Майнула думка, що фарба раніше наносилась не раз, адже її шар був наочно суттєвим.

P.S. На початку сну я поставив "вищому Я" питання, записавши його в електронному блокноті: "Скільки раз прожив на Землі?" Одразу ніяк не міг зрозуміти цей сон. Протягом дня прийшли на думку декілька одкровень. По-перше, як і очікувалось, "вище Я" не цікавить щодо мого "нині" минулі втілення, тому витворило для мене образ-підказку: не один шар фарби. По-друге, я знаю, що перед коричневим, який замальовував у біле, був жовтий колір. Отже, моє попереднє життя могло бути не світле. По-третє, уві сні подумав, що білим за раз не зафарбуєш коричневе, тому, можливо, треба буде білим пройтись ще раз. Як висновок, можливо, буде ще одне втілення. Подібні висновки треба буде перевірити іншими методиками.

Денний сон. Піднімаюсь по зовнішній драбині якогось маяка. Рухаюсь вгору доволі сміливо і впевнено, не відчуваючи страху. Знаю, що скоро має бути площадка для відпочинку, аналогічна тій, що була раніше. "Скоро" - означає, що залишилось пройти менше, ніж пройшов. Дивлюсь нагору, а там перспектива драбини звужується в лінію і губиться в сивій млі й не видно того пристанку. Дивлюсь униз, і розумію, як я багато вже пройшов, що навіть і не видно самого початку. Цієї миті мене охоплює жах зірватися з цієї драбини, адже, реально, сміливо перебираючи руками і ногами перекладини драбини, не знаю: чи якась із них надійна на моєму шляху?

P.S. Видно, цей денний сон є продовженням-підказкою нічного. Драбина - то мій життєвий шлях. Його відрізок: вік, який відміряно пройти. Головне, що не скоро!

Сон 210518 "Води нема, води не буде!"

Я і двоє колег подовжуємо драбину з'єднанням з двух частин під болт з гайкою.

Бригада сантехників, нас двоє. Вирішуємо проблеми з водою. Два незалежних виклики майже за однією адресою. Зі слів заявників: в одного замовника немає води, в іншого не працює насос. Ми приїжджаємо десь за 10 вилин до шостої. Практично перед закінченням робочого дня. Напарник питає в мене: ми встигнемо? Я сумніваюсь і кажу, що спробуємо! У одного клієнта криниця під грубими дерев'яними ошурками, якоюсь корою. Я беру страховку, адже там, біля кругів, є пустоти. У тій криниці стоїть насос і, як виявилось, вся причина в тому, що немає води. Якось збігла, що була в трубах і все. А в іншого сусіда, за логікою подій, та ж ситуація. Води нема, води не буде!

Голова садового тариства. Наче він і є тим другим сусідом. Сидимо за столом. Я "травлю" анекдоти.

Сон 190518 "Двері у простір"

Швейна машинка в одній руці, в іншій - кришка від білої каструльки, зустрічаю знайомих з творчого кола та науковців, які групками йдуть додому і, вітаючись, щось з гумором коментують у мою сторону. Мені та кришка, "як привіт", тому її кладу в якусь сумку, зі сторони машинки. Я йду в обласну юнацьку бібліотеку і щоразу щось до них заношу, зокрема книги. Цього разу йду зі швейною машинкою. Подумалось: а скільки я до них маю щось заносити? Треба і до інших щось занести!..

Йду до Будинку художників. Щоб туди потрапити, треба до неї піднятися по залізній драбині. Коли я прийшов, виявив, що її демонтували і входу немає. Залишились двері на якомусь 3-4 поверсі виходом у відкритий простір. У мене намір занести до них якісь книги. Я знаю, що цей будинок аварійний і якщо зайти з другого боку і піднятися по хитких сходах, та пройтись тими коридорами, де провалюється дерев'яна підлога, то я можу заблукати в тому лабіринті. За відчуттями цей дім мені знайомий з інших снів: великий і дуже сторий, у нього багато коридорів, а підлога вся з дерев'яних дошок, які скиплять, і по них лячно ходити, бо розумієш, що дім є аварійним. В якомусь з минулих снів я шукав вихід на вулицю. Тоді паралельно зі мною шукала тогт виходу якась дівчина. Я знайшов його далі за протяжністю будинку, аніж вона. Тому в цьому сні я й не намагався пробувати зайти в нього. Відсутність знайомого мені входу була остаточним аргументом.

Я їду в міському транспорті, зустрічаю знайомі обличчя ще зі студентських часів. Дівчина з якогось незнайомого паралельного потоку зі мною розговорилась. Я мусив виходити на зупинці, хоча вона не відпускала своєю розмовою.

Їду в міському транспорті, зустрічаю гумориста ще з часів "Перевесла". Уві сні я знаю саме так, хоча в реальному житті не такої людини, може, й не існує. Він питає щось у мене, я у нього. Знаю, що проводить незалежні гумористичні зустрічі. Я питаю, а поети до вас ходять? А він: та ні! Тієї миті була зупинка і я мав сходити з тролейбуса.
Я запитав у того гумориста, як його звати, на що він відповів: Василь Черній.

Сон 220318

Драбина приставлена до драбини.
Підніматися вгору по цій драбині...

Різав довгим і рівним ножем короби (лотки). Насправді такі короби ріжуть болгаркою. Ніж такий, як для хліба, але без зубчиків.

Точив цього ножа...

P.S. Образи скомпільовані з побаченого на роботі. Образ, пов'язаний з ножем, не прив'язаний до жодних конкретних асоціацій. Загалом, образи не настільки виразні - не вражаючі, за перебігом дій як буденні.