Треба укласти під землею 9 кабелів у такій послідовності: 2+3+2+2. Я рахував від початку, що все має бути по 2, навіть там, де виявилось 3. Там де укладали ті 3 кабеля - вони були з синіми ліхтариками з виходом назовні, для певного розпізнавання. Це так мало бути не випадково і нести певний релігійний смисл. Навіть прозвучала зі сторони дивна фраза: "Ми належимо до кола плачучих мам".
Я організатор конкурсу по якійсь майстерності уміння, щось робити (виготовляти) руками. Участь беруть близько 8 чоловік, всі хлопці. По завершенню першого дня - святковий стіл для учасників. Я межі них у кінці довгого столу. Пригадую, що цього ж дня познайомився ще з однією цікавою людиною, яка братиме участь в конкурсі з нового дня. До нього інші учасники одразу приліпили прізвисько: "дерев'яний", адже мав якусь фізичну ваду і в рухах видавався схожим на робота, але не в прямому розумінні, як то є в кінематографії. За святковим столом, по якомусь відрізку часу, я питаю учасників: а де новенький? На що хтось із сарказмом перепитує: "деревянний человек?" Встаю зі столу і йду його шукати. Майже при виході зі святкової зали, бачу, як він заходить і йде до мене назустріч. Я запрошую до столу, вказуючи на його дальність, де сидять всі учасники і, як орієнтир, вказую на синій стакан, що стоїть біля мого місця.
