Я на якомусь святі, подібному до весілля. Сиджу від більшости людей окремо, хоча в основній масі присутні різні родичі. Активної участи не бреру, а їм і п'ю багато різних міцних напоїв. Уже перед самим завершенням приносять рисову горілку. Коли попробував, відчув, що заміцна і перепитав у родича: чи саме такою вона має бути? Він взяв її у мене і в ще когось, хто був поряд, і розбавив якимось світлим напоєм, подібної до води. Коли попробував, то на смак виявилась вже не міцна, але з кокосовим відтінком. На завершення усі потоху почали розходитись, і я в тому ж числі. Тепер маю закрити за собою двері та вимкнути світло. Кілька разів перевіряю себе в тому, адже відблиски сонця, що потрапляли в кімнату, вводили в оману. Зрештою закрив і пішов. По дорозі, вийшовши на велику площу, побачив двох знайомих дівчат, причетних до місцевої літератури та журналістики Т.Ш. і Н.М. (Остання уві сні виявилась віку першої, хоча в реалії могла б бути першій за маму). Вони бавилися зі своїми малолітніми дітьми, одна з яких (дівчинка) бігла по асфальту без спіднього, а мама вслід повторювала: "Можеш сісти, можеш сісти...". Так і сіла голою дупою на асфальт, що мене у вихованні здивувало, хоча дитя зрештою залишалось щасливе. Вони настільки були зайняті дітьми, що я спочатку думав не звертати на себе уваги, але минувши їх, все ж таки розвернувся і здаля привітався, вибачившись, що маю бігти далі, додавши: "Як повертатимусь, ми поговоримо!". Тепер я на якомусь терміналі маю пройти кордон. Маю зі собою купу всіляких сумок різного формату та розміру. Спочатку зайшов із одним гуртом людей, але чомусь подумав: ще не зараз! - а коли вийшов за ті ж двері, побачив другий гурт, який почав підпирати за першим, і я зрозумів, що варто повернутися. Стою останнім у черзі, хоча міг бути десь усередині. Раптом хтось із дорожного контролю питає в мене: чи не маю зарядного бейджика? - якого, як на власне здивування, знайшов у себе зі всіх сумок. Навіть роздивився той пристрій чорного кольору, який, як пригадав, був куплений мною в комплекті до одного товару: на вигляд подібний до захисних механізмів, які вішають від крадіжок, але у моєму випадку він розмігнічувався і залишався в комплекті. Подумалось: от, як файненько він знадобився! Поки шукав, то розповзлася збоку одна з торб, а там яблука. Ну як їх тепер нести? А черга вже закінчується, пора вже й мені йти. Гукаю, що я останній, прошу мене дочекатися! А ось і другий гурт людей заходить у залу, який "підпирав" двері... З'являється спеціалізований кран, монтований до стелі (сованиця), який має забрати мої речі і перенести їх на огляд прикордонникам. 0554'
