Сон 101218 "Творчі люди на дорозі"

Приїжджаємо машиною до вітрового млина, що знаходиться на красивому лоні природи, але прямої практичної функції не виконує. Це щось схоже на ресторан з натяком на лазню. Звертаю увагу на художньо викладені дрова. Мені подобається "картинка" з ними, зокрема гра світла і тіней, що простягаються від мене вглиб будови. Такий ефект утворюється завдяки якогось сяйва, що знаходиться за моєю спиною. Я відходжу так, аби сфотографувати ті дрова, щоб не падала моя тінь. Потім оцінюю красу власної тіні, що простягається до них, також фотографую і свою тінь. Потім фотографую тьмаво впізнаваних акторів. Серед яких один чоловік, що просить показати дорогу до Житомира. Розглядаюсь, а з ним ще двоє на своїх машинах. Просять показати дорогу. Ми дивимось по GPRS і їдемо, вони за нами. Мають поспішити, адже наш водій цієї миті виявився нетерплячим: швидко набирає швидкість і жене по трасі. 0446'

Їдемо всією родиною на якесь свято: я, дружина і діти. Під'їхали до головної дороги, зупинились, аби пройшли люди та проїхали машини. Тут я бачу давнього житомирського знайомого, поета та історика Юрія М., який іде з дитячою коляскою і дружиною по тій дорозі, на яку ми маємо виїхати. До коляски прив'язаний великий собака. Моя дружина розмовляє з кимось по телефону і я хочу їй зауважити, що бачу Ю.М. Виїжджаємо на дорогу, а тієї миті він відходить від коляски і дружини й іде кудись у сторону. За однією собакою побачив другу - меншу. Ми вирівнюємося і я бачу, що в них в колясці не дитина, а ще дві маленькі собаки. Проїхавшись трохи вперед і зустрівшись із ними очима, крізь скло добачив, що в тій же колясці, яка вже не просто дитяча, а цілий возик, сидить усміхнена та кучерява, як пудель Юлія С. Машиною став біля довгої колії, що йде за обрій - далі асфальту немає. Це місце - натяк на залізничну станцію, яка, можливо, була нею. Свідченням тому є поряд занедбана невелика споруда. Починаю про щось до них говорити. Жінка каже: "ми сходимо і далі підемо так!"

Сон 230418

Зустрічаю В.К та І.С біля кав'ярні. Перед зустрічю бачив, як І.С. був з дитиною в колясці. Потім хтось її забрав. Я запропонував І.С. зайти в кав'ярню, щось кусьнути. Виймаю з кишені 120. Даю йому гроші, пропоную щось організувати. У нього в кишені було лише 1. Я подумав: і як він хотів пригостити В.К.? По тому, як повернувся, виялилось, що знайомих, які хотіли би посидіти в нашій компанії, побільшало. Я був не проти, хоча подивований перебігом подій. Виявилось, що це вже була не кав'ярня, а інше місце для накривання столу - якийсь такий-собі будинок, в якому був стіл і на чому посидіти.
Поки готували на стіл з'явились до підмоги від початку в розмові зі знайомими, а потім і "кришити салати", люди з сусіднього села - найближчих до цієї споруди хат. З ними були їхні діти, які то прибігали то відбігали. Ці люди (дві-три жіночки) запропонували посидіти з нами за спільним столом. Я погодився, за умови, що вони щось принесуть з села до спільного столу. Так склалося від початку зустрічі, що я був центром прийняття рішень: "можна", або "ні". Тут до мене прибігли мої діти (так я чую зі спини) і чийсь коментар, як вони подорослішали і що менший, як був цупкий, таким і залишився, на відміну від дівчинки. Я підтверджую сказане, а подумки думаю, як же вони, самі, змогли сюди добратися? Діти оббігають мене з правого боку вперед і підходять до жіночки з села, я дивлюсь, а це не мої діти, а цієї пані.
Спроба зайти до якихось дверей біля цього дому, а там при вході "чатуючий" зупиняє мене і каже, що це жіночий туалет, а чоловічий з іншої сторони і показує на такі ж невиразні дерев'яні двері, наче в сарай, з іншого боку двору, хоча я розумію, що я не туди хотів, куди мені підказують, а взагалі позазирати, що де є.


Я допомагаю вдягнути шельки колезі. Помічаю, що в нього вони протерті, але справні. Ми маємо відзняти на відео, рух тіні хреста з церкви: як він піднімається і лягає зі сходом і заходом сонця, рухаючись по стінах і дахах будинків.

Якась презентація організована мною. По ній усіх присутніх запросив на святковий стіл. Багато знайомих облич. Так було організовано, що по завершенню такої творчої зустрічі, всі пішли і мали прийти за короткий час, поки не накриють стіл. Так вийшло, що до столу почали приходити люди, які не були на презентації, але яких я теж знаю. У мене маленька паніка: я прошу підготувати нові прибори до столу, поки не прийшли всі, хто був вже раніше. Стіл доволі гарно накритий, різні страви і приємні на вигляд. Поки ходив, за стіл присів лише раз, доки всі гості не поприходили.