Сон 080520 "Як "бог з тобою" у тобі"

Наче дивлюсь старе італійське кіно, в якому фігурує герой, який супроводжує своєю банальною присутністю події. Зі свого боку, так би мовити, він нічого особливого не робить: то він спить, відпочиває, сідає в машину з напівголою дупою, їде, лежачи "нульовим" на возі. Його дія зводиться до того, аби бути у відключці до всіх подій, що навколо нього. Так, наче він смисловий баласт, який треба весь час "носити" із собою з сюжета в сюжет, наче "п'яного" в світі раціональних суджень. Подумки питаю себе: для чого? На що виникає образ "Метелика без крилець", але не буквально: замість них - чорно-сірий "каркас" (напівповітряна природна конструкція), без забарвлення, яке він ще мусить для себе набути. Завершується тлумачення фразою: "Як "бог з тобою" у тобі". 0330'

Заношу в незнайомий мені дім чорно-білий телевізор. Підключаю до трансформатора, вмикаю, але від старту бачу: щось не те. Краєм ока помічаю шкалу, яка незвично заходить за допустимі межі. За спиною чую голос: "Що ти робиш?" - який накладається на миттєвий висновок і дію, прийняті за долі секунд, більш на інтуїтивному рівні, аніж на логічному - і швидко вимикаю напругу. Тепер приходить усвідомлення, що на виході з трансформатора було 1000 Вольт (нереальна в побуті), а цифри, для регулювання напруги, затерті від давности. За спиною стоїть колега, чий голос і почув, а за ним батько. Тепер я іду на кухню. Бачу миску черешень, очищених від кісточок. (Їх поява належить до забутого фрагменту сьогоднішнього сну). Починаю перекладати їх у миску, а звідти вилазить жук-смердюх і павук на довгих ніжках. Павук втікає сам, а жук вилазить мені на руку. За незрозумілим жестом дивлюсь на нього, а його вже немає. Чухаю собі лоба. Видно, полетів, лишивши в повітрі незначний по собі запах. Майнула думка: "Ось тобі й черрі!" 0444'

По завершенню якогось заходу, я з жінкою і дітьми вирішуємо відсвяткувати подію і їдемо в краєзнавчий музей. Там є певні експозиції, які нам дуже подобаються, особливо розважальна частина, в якій діти беруть активну участь. Приходимо сюди вже другий раз. Заходимо в музей. На рецепшині стоїть молода жіночка, яку вже колись бачив. Намагаюсь напружити пам'ять: де? (Навіть в реалі присутнє таке відчуття). І тієї ж миті виникає дві ідеї залучення інвестицій в Україну:
• У нас є рідкісні твори мистецтв, що належали деяким українським династіям, які свого часу мігрували за кордон, які, можливо, хотіли би їх собі повернути. Їх можна оформити, як їхню власність, узамін свіжих інвестицій. "Два зайця в одному кошику": історична справедливість і економічна раціональність.
• Виставляти певні роботи на аукціоні "Сотбіс", або ж подібному, який можна організувати й в Україні, але за стартовими цінами, не меншими, ніж на світовому ринку мистецьких робіт.
Міркуючи над цими темами, потрапляю в офіс якоїсь консервативно-республіканської партії, щось на зразок "Народного Руху", в якому проходять якісь зустрічі. Я беру в них участь, як слухач. Заходить мова за керівників, а на стіні, дивлюсь, відсутня табличка, але присутній слід по її колись наявности. Питаю: чиє прізвище було на ній?..

Тепер я на природі. Чоловік славно й із задоволенням купається в просторому болоті і згодом розповідає про мавок. З одного боку, наче ця розповідь співпадає із тим, що я бачу за його спиною одну з них, яка стоїть по пояс у воді, а за пару хвилин пірнає у воду. (Виходить так, що мавками він називав русалок). Хоча образ побачив на відстані, він не викликав жаху, видався навіть привабливим. Але тут виникає, щось на межі вже побаченого й уяви, в перебігу його оповіді: дві русалки спливають у тому болоті й пірнають, кожна по-своєму. (Можна уявити моє здивування). 0710'