Аби краще запам'ятати корейські імена, головний герой змінює їх на інші, виключно за вимовою. Тепер головний герой бере інтерв'ю у пісенного гурту з трьох чоловік, що приїхав з Казахстану. Ставить їм питання їхньою рідною мовою. Якщо перший відповів рівнозначно, то другий - чомусь російською. До його сценічного одягу, у вигляді національного наряду казахів, був нашитий гаманець, якого він прикривав рукою, що виглядало доволі смішно. Так, наче артисти гастролюють, як заробітчани. Тепер головний герой заводить їх у студію, в якій сидить багато люду. Чую голос ведучого: "Сёння я буду гаварыць па-беларуску", разом із тим чуючи другий голос ведучого - українською. Тепер головний герой приїжджає на дачу (яка нагадує мені батьківську, але в рази більшу), виходить з машини, із ним - малий циган. Просить його, аби він вів себе культурно. Малий помічає, що його родичі вже преобразились, стали акуратнішими і вихованішими. (Цікава неузгодженість національностей: наче всі мали б бути корейцями, а їхній родич - циган). Заходять у дім. Тепер всі за святковим столом. Головний герой робить черговий відеозапис подій, перебуваючи у великому дерев'яному "годиннику", в якому надає рух своєрідним коліщаткам, йдучи на одному місці. Малий циган, слухаючи його і дивуючись, як він змінив імена його родичам, помічає архів у вигляді відеокасет, підписаних їхніми іменами (образ із відеокасетами асоціативно відсилає мене на фрагменти з кінофільму "Зроблено в Америці", переглянутого перед сном). Про себе сміється і дивується: як то все можна перекрутити?
Немає коментарів:
Дописати коментар