За однією рекомендацією звернувся до мене незнайомий чоловік, аби я йому видав книжку. Виконання замовлення пройшло успішно і він запропонував мені ще одну співпрацю: долучитися до підготовки весілля його сина. Чоловік виявився багатим і міг дозволити собі різні забаганки, зокрема, замовлення спеціалістів з різних галузей. Вирішував серйозні справи, але, разом із тим, якось незвично "впав мені на хвіст": проявив до мене підвищений інтерес, дивним чином вирішивши, що я буду для нього цінним спеціалістом. Тепер спілкуємось у нього вдома з колом людей, які організовуватимуть це весілля. Серед них є знайомі мені люди, що мають відношення до роботи в телерадіокомпанії. Люди висловлюють свої міркування і побажання. Замовник (згаданий чоловік) сидить за листочком і записує всі заходи, які маємо провести. Підвівши підсумки, констатує, що на все піде три дні. Для мене це прозвучало, як "три тижні". Навіть щось на цю тему й прокоментував. На якомусь етапі мені захотілось внести пропозицію, аби початок застілля не прив'язували до молодят: за попередньою домовленістю починали б уже тоді, коли їх ще не буде. І навів приклад зі свого весілля, коли я з нареченою ще їздив на фотосесії різними привабливими локаціями, а батько підганяв нас телефонними дзвінками, маніпулюючи, що "гості вже зачекались, стіл накритий і ми почнемо без вас!" Вислухавши моє міркування, послідувала реакція тиші: сподобалось чи ні така ідея, було неясно. Хоча у той момент виникло відчуття сорому за батька: я казав собі, що не варто було наводити людям приклади з негативним досвідом. Малознайомі нам люди, яких доводиться бачити раз-два в житті, запам'ятовують тебе лише за подібною історією... Тепер я їду з замовником у його машині і ми вже говоримо за дату весілля. Я ж подумки ловлю себе на тому, що подав документи на вступ у технічний ліцей, аби отримати ще один робітничий фах, а це весілля може накластися на початок сесії. Вирішую, що вже доведеться прогуляти. Тепер ми всі в автобусі, який розвозить нас по кількох визначених зупинках. Більшість людей зійшло. Автобус набирає швидкість і їде до центральної площі. Я міркую, аби запитати у водія, чи їхатиме він у сторону автовокзалу? Мені ж додому! 0645'
Лежу з дружиною в ліжку, спілкуємось на різні теми, зокрема про дорогу додому - до дітей. Так, наче я з нею в Польщі, хоча, за візуальними ознаками, я приїхав додому. За вікном падає густий дощ, хоча проснувся і сильно хочеться спати далі. Можна було б зайнятися ще чимось, але в голову не приходять ідеї: вихідні розслабляють по-своєму. Жінка натяками каже, чого хоче. Я жвавішаю... Окремим фрагментом пригадується двоєрідна сестра, яка доволі рано вийшла заміж, і тепер у неї вже доволі дорослі діти. Вона розповідає історію, як колись неоднозначно дивилися на неї, коли вона своєрідно напівприсідала-напівнахилялась бочком, щоб прати, і показує як: коли домашня спідниця трохи підгарбується. Тієї миті до нас заходить якийсь очікуваний чоловік і починає розповідати про щось своє. 0840'
Немає коментарів:
Дописати коментар