Молода дівчина. Поїздка річкою на човні. У мене два гаджета (телефона). Мені треба обов'язково записати думку. Жодної можливості: ні паперового блокнота, ні ручки - записую в один з гаджетів, більший - подібний до калькулятора. Сиджу в холі якоїсь зали, біля зеленого кутка. Весь час з дружиною на зв'язку: вона знає де я, я знаю де вона, але разом з тим фігурує молода дівчина... Якісь різні інтереси у дружини до чоловіків, як у мене до цієї дівчини... Але все так складно, що я, все ж таки, не пускаю все на самоплин, а тримаю ситуацію в своїх руках. Я не волію зрад, при тому, що спілкування з іншими людьми доволі складні, наприклад, я розумію, що та дівчина може в мене закохана, та я не відповідаю їй взаємністю, і на день Валентина, я знаю, що вона мені готує якийсь конверт, що робить своїми руками, але я цього не бажаю. Бо припускаю, що той конверт робить вона разом з моєю дружиною, тільки не каже для кого... Наприклад, холодне ставлення давнього знайомого О.П., з літературного цеху, в форматі "ігнор", але я це сприймаю, як "бути на своїй хвилі". В результаті, зводжу ситуацію до того, аби усе залишалось в інтересах своєї родини, хоча розумів ризики: біс у ребро може легко залізти.
Я приходжу заповнити картридж до принтера на одну фірму. Мені треба йти далі, але головний продавець, який видає і приймає товар, а разом з тим виписує папери - пішов. На тій фірмі столи йдуть вряд, за ними троє осіб. Якраз першого - немає. Я, довго не чекаючи, сам заповнюю собі картридж і сідаю на місце відсутнього працівника. Начебто він стояв у стороні і був кимось зайнятий, і я, як сідав на його місце, був у полі його зору. Отже він бачив, що я роблю. На прохання одного клієнта, щось зробив за комп'ютером, начебто, підключив його телефон до їхнього комп'ютера через свій телефонний шнурок. Іншому: виписав рахунок. Підходить жіночка, каже, що треба переробити їй рахунок: вчора заправляла тут картриджи. Показує, що саме - на старому рахунку. Знаходжу на комп'ютері дані тієї фірми, в рахунку міняю на потрібне. Вона йде. Підходить працівник, на чиєму місці я сиджу, і питає, як це в мене вийшло: поміняти їй цифри? Я показав як і натякаю на те, що мені пора йти. Він залишився здивованим і задоволеним несподіваною підмогою. Питаю, скільки з мене? Той каже, що, як для мене, ціна буде не 55, а приміром 20 грн. Потім ствердно: 20. Я розрахувався, а на останок забрав, перехелившись через стіл, до того місця, де я сидів, свій шнур до підзарядного.
Спілкуюсь з М.Р. на тему презентації книги Ю.Ґ. "Знаки..." Сидимо в кав'ярні. З нами ще якісь люди, дехто з них - спільні знайомі. Я пропоную варіанти, як без мене вона могла б те організувати. Пропоную забрати більшу частину книг, поїхавши після кав'ярні до мого дому. Хоча, поміркувавши, пропоную завезти ті книги до неї сам.
Немає коментарів:
Дописати коментар