Сон 190418

Я в батьківській хаті. Вечірній час. Приходжу з роботи, готую їсти, пораюсь на кухні. Щось до себе, наче до когось, говорю, можливо, наспівую. Отже, повна безпосередність і органічність із самим собою. По ходу виникає потреба зайти в батьківську кімнату, можливо тому, що я побачив чужий рюкзак... тієї ж миті у мене шок: я бачу як мати спить у сімейному ліжку з якимось молодиком із вулиці. Вона - зліва, він - справа. У мене перша думка: зрада. Те, що я бачу не вкладається у моїй голові. Питаю, що це таке?.  На що чую їхнє пробудження від сну та, перше, звернення до хлопака: Вітя (?), вставай... Якісь лагідні пояснення до мене, які я не хочу слухати і йду на кухню. Цей хлопець, можливо, мого віку, а то й менше, повна безпосередність: встав, прийшов до мене на кухню, почав зазирати, що я готую. Ставши обік мене, я оцінив, що він десь на голову або пів вище за мене. Все це настільки нетипово, що й надалі не вкладається в моїй голові... Цей хлопак питає в мене, де його рюкзак, я кажу де і роблю алогічні дії, замість продуктів кладу в каструлю пісок, дивлюсь - забагато, відсипаю... Думаю про себе, що я роблю?.. але згадую, що якось їли страву з піском, але його було там, на відміну від цієї - менше. Разом із таким поранням на кухні, з'ясовується питання за його рюкзак: помаранчевий, забруднений в пил та темні смуги. Я кажу, що я його зовні протер, а потім помив під проточною водою, відтоді, як знайшов. Мати огризається на те, чому я посмів торкатися того рюкзака? Мене все це злить і я гостро висловлююсь на адресу чужинця в хаті... І тут я чую зміну материної інтонації на його захист і мораль до мене... Тієї ж миті я полишаю все і йду... Розумію, як добре, що я вільний і не залежу від батьків.


Сестра директор тієї фірми, на якій я працював рік тому. За натурою - вона творча особистість, але життя змусило, як і мене піти туди, де більше платять. Так склалося, що сестра прийшла на роботу після того, як я пішов, і не простим працівником, а одразу директором. Після року, як я був за кордоном, навідався на ту фірму, на якій я працював. І так склалося, що потрапив на корпоратив, або формат: усі працівники працюють в одній кімнаті. Мені щось треба взяти з комп'ютера, за яким я колись працював, але він запаролений, чи щось подібне: мені не вільно до нього лізти. Так склалося, що я приїхав тоді, як начальник поїхав. Спілкуюсь з колишніми колегами. Кажуть, що підняли оплату праці. Кому як. Я наче жду начальника, а приїжджає сестра. Якщо всі працівники веселі, з рум'янцем, то вона якась втомлена, бліда і замучена. Зайшла до себе в кабінет, сіла не за робочий стіл, а в кутку на стільчик (зліва). Я дивлюсь на неї, а від нервів і нетипового для неї навантаження, бачу, як вилиці від втоми стали виразнішими. І це лише за рік роботи керівником. Я кажу навіщо тобі така робота, повернись на творчу, продовжуй малювати?!. На що вона на мить проясніла і знову лице огорула тьмяність. І тут в розмову втрутилась мати, що сиділа справа. Почала щось причитати за цю роботу... Накінець я тільки сказав, що я висловив свою позицію. Ти мене почула! І додав: зміниш роботу і переберись від батьків. Це все за рік життя разом з ними.