Сон 200618 "Втеча з постаменту"

Я з хлопцями повертаюсь з ремонтно-налагоджувальних процесів на заводі. Вийшовши з території підприємства, пішли в сторону гори, спочатку полем, потім дрібним лісом. Я кажу, чому б не проїхатись, а хтось каже, що так теж недалеко. Я дивлюсь на гору, в сторону якої йдемо, а вона від вершечку порізана різними смугами. Я питаю: а ви знаєте, що то таке? Це - Туреччина! А хлопці продовжують: це так вони добувають корисні копалини. Всю гірську породу ріжуть на різні сировинні потреби.
Один хлопець каже, що він так не може! Я не розумію про що він веде мову, адже почуваю себе ще молодим фахівцем у цьому колективі. Він продовжує, що минулого разу в перший день "запуску" так рознервувався, що мусив випити й не вийти на роботу. Хоча розумів, що це відповідально. Слухаючи їхню розмову, зрозумів, що з колектива чотирьох чоловік сьогодні під вечір можуть залишитись двоє, а я, ставши на їхнє робоче місце, поки не дам цілковитої ради. Інший каже, що сьогодні обов'язково має взяти шматок доломіту, щоб кинути в розплав - це у нього така вже традиція з року в рік, перед першим запуском. Хтось йому каже, що це не зовсім хороша ідея, начебто, не слушно шукати цю породу на тій горі... (Хтось когось обривав у тій живій розмові, тому не кожна думка була завершеною). Коли зайшли в ліс, ми зустріли групу працівників, що вивчали територію для якогось нового освоєння землі. Місцями горіла дрібна трава. Ми повернулись за якісь двері, аби трава догоріла. Крізь прозоре скло дверей, я бачив, як трава дотліла до них і почала підбиратися з іншого боку. У нас почали виникати пропозиції, що сказати, як будуть питати, що ми тут робимо?..

Я з дружиною з'їжджаємо на нове місце. Пакую свої речі: акуратно, складаю один до другого, аби легко було знайти їх при потребі. Дружина питає за кофти, які ще можуть бути в мене для прання. Серед тих речей, що складаю, знаходимо ще одну - синю. Якесь відчуття несправедливості та образи на когось (не одного): не просто так з'їжджаємо.

Пам'ятник, до якого час від часу повертався. Постамент, а на ньому голова або дивно виконана, або від давності трохи розсипалася в районі верхньої частини носа. Пам'ятник оточений невеликим сквером. (Таке враження, що він у інших варіаціях вже був у моїх снах). Цього разу вирішив прочитати кому пам'ятник поставлений, але так і не зміг. Всі літери були великими і мінилися від варіацій вгадування знаків. У результаті зрозумів лише, що це коротке прізвище приблизно з чотирьох літер із буквою "Ш", або якісь ієрогліфи в незвичному розумінні. Наче це ж місце, але вже не пам'ятник, а кіоск з дивовижними речами: наприклад, папуга, що читає цілі радіо-вистави: французькою, польською, українською. Якось все виглядає настільки іграшково, що я відчуваю себе мультиплікаційною лялькою, що з кимось вирішила врятувати кількох звірів з цього кіоска, завантаживши їх у іграшкову машину і разом із тим, на їх прохання, накинувши на них клітку, наче так було раніше. Від цієї втіхи вони заспокоїлись. Машина рушила, аби бути чимдалі від місця втечі.