Яскрава і строката тканина великих розмірів. Хтось її розклав, продовжуючи тримати в руках, а я зачаровоно розглядаю деталі візерунків. Тканина ледь посувається від порухів того, хто тримає.
P.S. Доволі виразний "короткометражний" сон. Я б відніс його до осяяння, яке приходить у миті засинання.
Робота. Я з хлопцями одним колективом, але різними бригадами виконуємо якусь технічну роботу, пов'язану зі сценами і концертними майданчиками. Під час робочої паузи, а для гостей та інших присутніх - початку кінопоказів та вистав, ми розпорошились. Домовились, що зберемось наприкінці всіх театрально-концертних програм. Я не знав, що мені було б цікаво: прийшов до одних - посидів, знудився, пішов до інших... Так переходив від однієї розпорошеної бригади до другої по пару раз. По дорозі зупинився біля краянина з іншої фірми, якого уві сні знаю особисто. На моє питання чим займається, відповів, що опаленням.
- Де?
- Так само як і ти - в Польщі.
Побачив активність в проходах - перші ознаки завершення концертних номерів та кінопоказів. Зрозумів, що пора йти. Розпрощався і пішов до своїх хлопців.
Я шукаю сцену біля якої ми працюємо - це мала зала для камерних показів і лялькових вистав. Я почав вдягатися, поклав жовту каску на стіл. Здивувався: звідки вона у мене, коли моя синя, що лежала на тому ж столі?! До мене приходить чоловік і питає хто я і чи не заблукав? Я пояснив, що працюю. Шукаю малу залу. Працівниця, яка проходила поряд і почула нашу розмову зауважила, що на тих дверях мало б висіти дві букви (назвала які), що вказували б працівникам, яка то зала, а для таких, як я, мало б бути написано "Сцена для лялькових вистав". Не встиг дійти до вказаного місця, як зав'язалась інша розмова з працівниками телебачення про рекламу. Я їм кажу, що я, як рекламодавець, до вас не подав би жодної реклами, адже нецікавий контент. Я навів кілька прикладів у неефективності покриття території та нерозуміння потенційної аудиторії: для кого вони роблять телепередачі. Хтось вирішив посперечатися, хтось примкнув до моєї позиції. Хтось розчаровано каже, що пора кидати роботу і їхати в Польщу. З одним із таких прихильників, видно, що керівником проектів, я вийшов на двір телерадіокомпанії. Він показав на антени і запропонував наступним разом піднятися на саму верхівку. Я дивсюсь на ті антени, а бачу красиві технологічні труби виробничого підприємства. Мені такі речі подобаються. Коли стояли так і спілкувались, щось йому проілюстрував по телефону. Пішли разом по незаасфальтованій дорозі в одному напрямку - він додому, а я далі. Ми прощаємось і кожен іде далі. Я торкаюся кишені і розумію, що в нього залишився мій телефон... Я розумію, що без нього в наш час, як без рук. Встигаю помітити в які ворота приватного дому він зайшов і біжу за ним, аби сказати, що в нього мій телефон. 0230'
Якась дивна зустріч з творчим відтінком різних осіб. Більшість людей я не знаю, але всі персонажі з різних моїх снів. Отже, з ким би я не спілкувався, згадував, що нас пов'язує якась давня зустріч або ж історія, свідком якої я був. Нині нас всіх зібрала якась одна спільна справа з творчим відтінком. Серед того кола знайомих колега з реального. Він, як завжди голосно говорить серед присутніх, сильно виділяючись темами своїх розмов, які зводились до того, як у Росії йому було добре. Всі з чемності до присутніх мусили все те слухати. Я не витримав і крикнув йому: Ти не Де-с, а даун! На що він зірвався з місця зі словами: "А за ці слова ти відповіси!" - і поліз до мене з кулаками, прицілюючись вдарити по носі. Я відповів першим. Пару рухів і я зажав його на землі, де чітко і спокійно пояснив, що його проросійська позиція помилкова, бо із-за таких, як він в Україні так і не почали нормально жити.
Минали дні знайомств. Якусь загадкову історію з фліртом до хлопців мали двоє дівчат, які начебто були лесбійками, а всіляки розіграші з протилежною статтю мали собі за втіху аби посміятися з того. Якогось дня подивились одна на одну і сказали: "Ну ми знаємо що робити!" Зібрали речі і поїхали.
За ними бачу йде хлопець оригінальної зовнішності. По відсутній засмазі насвіжо виголених місць на обличчі, можна було уявити які мав вуса і борідку. Іде повільно, маленькими кроками. Його супроводжує мама. Я дивлюсь уважніше на нього, а тулуб в нього видовжений, ніжки маленькі. Проходить далі, і я дивуюсь ще більше, його тіло продовжуються вже горизонтально до землі із такими ж маленькими ніжками позаду, як передні, з посадкою, як у такси. Я собі згадав кентавра. Але ще не все, він тягне за собою красивого воза, видно, що зі своїми речами, із якими приїхав. 0510'
Спілкувався зі знайомою В. по телефону. (Знайомство наше належить до дитячого віку, коли наші батьки дружили сім'ями, а в дорослому віці перетинались лише пару раз). Вона - постійний тихий гість наших творчих зустрічей. У зв'язку з тим, що летить з України, чи то назавжди, чи у зв'язку із тривалою поїздкою, вирішила запросити всіх на свій день народження і розповісти мені, хто буде із запрошених. Телефонна розмова раптово обривається, говорила-говорила і тиша...
Я сиджу і вирізаю дві абстрактні фігури з білого паперу. Надрізане зсередини напівколом круг вкладаю в інший аркуш паперу прямокутної форми, що склеєний так, аби стояв вертикально. Розумію, щоб увиразнити фігури, треба підібрати між кількома вирізаними аркушами не лише пропорційність форм, але й відстань між ними. 0620'
Немає коментарів:
Дописати коментар