Прийшли на якусь лекцію в невелику аудиторію. Нас мало бути небагато, але найшло чимало люду. Ми знаємо, що це у нас останній день і скоро всі мають роз'їхатись. Не до кінця ясно, що нас всіх об'єднує, так, наче якась спільна справа. Колега, з яким я сиджу за однією партою каже: "Давай обміняємось телефонами?" У значенні: їхніми номерами. Я не особливо й хотів, але кажу: "Добре!", - і виймаю свій телефон аби записати його номер, а він свій. Щось випадково натискаю на сенсорному екрані й видаляю існуючі контакти. Колега бачить це і коментує: "Так ти ж видалив усі номери?" Я подумки себе заспокоюю і кажу, що нічого страшного. Кажу: "Давай аркуш, запишемо на листок!" Він записує цифри "097" два рази, в стовпчик, так, наче знає, як має починатися мій мобільний номер. Просить диктувати далі, і я плутано йому називаю свій номер, прошу виправити якісь цифри. В результаті виходить так, що берусь за ручку і перезаписую свій номер начисто новим рядком нижче.
Йде лекція, на яку ми прийшли. Озираюсь на аудиторію і бачу, що суттєво поменшало народу. Дивно, на початку, як ми прийшли першими, присутніх було одиниці, потім всі "завалили" і тепер - доволі ріденько між рядами.
Посеред лекції маємо йти з колегою на автобус. Виходимо з аудиторії, як і всі до нас. У поведінці прочитувалась однозначність: прийшов час, тому ми йдемо!
Заходимо в автобус, деякий час їдемо разом, сидимо один проти одного. На якійсь зупинці колега сходить. Дивлюсь на порожнє сидіння, на якому він сидів, а там лежить монета. Беру її в руки, метал - сплав з міді, на одному звороті великими квадратними літерами написано СССР, напис подібний до тієї, якою був ще до монетної реформи, а на звороті, окрім декоративної цифри 5, профіль веселого ельфа з шапочкою і сопілкою в руках, сидячого на закарлючці з листком(!). Усі елементи чеканки неймовірно гарно переплетені в єдину композицію.
У мене зупинка на вихід. Виходжу з автобуса. Прямо біля зупинки стоїть пам'ятник, загальний образ якого є невиразним, але в переходах його фігури, на рівні моїх очей, наставлені різноманітні маленькі фігурки. Беру одну з них до рук, розглядаю. Це такі собі амоторські статуетки, які приносять різні люди саме до цього пам'ятника. Той, що був у моїх руках, це своєрідний корабель зліплений з глини, але не горизонтальної, а вертикальної форми, з вітрилом, спрямованим уверх. Якийсь геть незвичний образ. Розумію, що не варто затримуватись, а треба йти далі й дізнаватися за наступний автобус, розклад якого мені досі невідомий. У мене виникає відчуття, що я не в Україні, а в Польщі, хоча згадана зупинка є симбіозом двох, знайомих мені в Житомирі. В кількох кроках від пам'ятника стоїть кіоск, де я міг би довідатися за рейс і купити квиток. Жіночка дає роз'яснення, щодо розкладу руху наступних автобусів. Розумію, що в мене може виникнути багато часу, в залежності від варіацій в потрібному мені напрямку. Я такий, дивуючись передчасно від ймовірного бездіяння, мовив, не так для неї, як до себе: "Я... пішов!"
Шукати в цьому блозі
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Річний підсумок спостереження за снами
Вже минув рік, як я веду блоґ "Сни Лоґоса" ("Сни Logos'a"). 13 березня 2018 року був зроблений перший допис, у яком...
-
З якогось часу спостеріг за собою, що почав спати чутливо. Тому найменший звук чи шерех мене може розбудити, або спровокувати певні асоціаці...
-
Незалежно від того, що снам приписують багато містики, вони оперують доволі конкретними образами. 30.07.21 Ще однією унікальною рисою снов...
-
Вже минув рік, як я веду блоґ "Сни Лоґоса" ("Сни Logos'a"). 13 березня 2018 року був зроблений перший допис, у яком...
Немає коментарів:
Дописати коментар