Сон 010119 "Спроба викриття: Нове-Старе - Вхід-Вихід"

Я завітав на фірму, в якій колись працював маркетологом. Мені пропонують очолити той самий відділ, але на кращих умовах. Сідаю за свій робочий стіл, намагаюсь вникнути в поточні справи. Виникають питання щодо певних речей. Ставлю їх по мірі певної компетенції директору, який сидить майже напроти, іншим менеджерам, хто може надати роз'яснення. Ловлю себе на тому, що з кожним наступним питанням маю якийсь дивний спротив з їхньої сторони: невже я цього не знав? Таке приховане роздратування йшло не від керівника, а від його підлеглих. В якійсь паузі в мене виникають сумніви й думка: наскільки непродумане прийнято рішення: оформитися на цю роботу. Я ж вже маю постійну працю в Польщі? Як я поєднуватиму дві роботи разом? Навіть складність - освоїтися першого дня - вказує на те, що це вже не та посада, яку готовий очолювати. Раптом в офіс заходить власник компанії (не директор) і підходить до мого столу й каже: хочете знати, про що думає людина, коли сидить за смартфоном? Бере мій телефон і гострим предметом починає нерівно здряпувати верхній шар екрану, що має матовий відтінок, аж до глянцевої поверхні. За тим шаром починають проступати малюнки у вигляді чорнобілих штрихкодів, прямокутних шильд, типографічних знаків. Я шокований від такого розвитку подій, хоча проявляю здоровий інтерес до незнаного. Міркую: добре, що на екран наклеєний захист... Я проходжу перед автівкою синього кольору, за кермом якого сидить згаданий власник фірми. Поверхня капоту авта нагадала матову поверхню мого екрану на телефоні. Подумалось: чи не подерти й тобі, аж до глянцю?

Печу добрий шмат м'яса. По приготуванню, злив з нього ропу. Якась незнайома мені жіночка робить пельмені. Між моєю і її працею якась "іншість" у формі часопросторової ями. (Важко пояснити словами). Наголошується, що "краще пельмені!"

Я в Польщі. Вирішив вийти у місто. Центр міста, але майже порожні вулиці. Вирішив купити собі морозиво, але не можу пригадати за якою ціню купував минулого разу, проходжусь від однієї кав'ярні до другої, щоб відтворити в пам'яті ціни: 3, 5, 6 - в залежності від об'єму і пропозицій. Доходжу до останньої ятки, які утворювали довжелезний коридор однієї будівлі з високою стелею плавним завертом вліво. Ця остання ятка була в напівромантичній темряві, можливо, тому я й вирішив обрати її. Підходжу до стійки. Замовляю морозиво. На видачі стоять дівчина слов'янської зовнішності та негр. Акуратно вдягнені, робочий одяг в грайливому стилі. Питаю в дівчини, поки формує морозивом вафельний стаканчик: "Чи є тут вихід?", вказуючи на зачинені двері, що йшли, як ймовірне продовження коридора, наче до чогось нового. Виникає пауза. Я розумію, що вона не втямила по-українськи, по англійськи не запитаю. Майнула думка: а чи можна за зовнішніми рисами зрозуміти, якою мовою спілкується людина? Повторюю російською: "Тут есть выход?" Вловивши на її обличчі вираз неприйнятності, врешті, зосередившись, кажу польською: "Czy jest tu wyjście?" Вона усміхається і грайливо іронізує над значеннями, що є вхід, а що є вихід: "wyjście-wejście? Czy wejście-wyjście?" Тим самим натякаючи, що я правильно подумав: вийти тими дверима зможу! Раптом вирішую повернутися тією ж дорогою, якою йшов.