Сон 220219 "Чи все взяв із собою?"

Прихворіла донька і до нас додому вперше приходить вчитель. "Зависло" трохи навчального матеріалу, які варто було б пройти, закріпити пройдений. У той же час я теж вдома, хоча жінка з дитиною на лікарняному. Приходить вчителька, а в нас не до кінця прибрано, зокрема дитяче ліжко, але виглядає виправдано - дитина ж мусить видлежуватися! Сідають займатися уроками, але від початку треба дорозповісти донці вірш Тараса Шевченка "Заповіт". Донька починає: "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте..." Мені не подобається награна виразність читання, а вчитель мовчить і уважно слухає. Потім додає зауваження і показує, як правильно треба читати: менш з надривом, а більш вдумливо. Більше у неї виходить пояснити практично, зачитуючи уривок з цього ж вірша. 0323'

Центральна дорога на Київ, біля батьківського дому. Понад трасою зрізають під корінь дерева. Працює велика бригада: стоїть характерний гул працюючих пил.

Майстерня, щось за столом ремонтую. Збираюсь на заявку, складаю чемодан. Помічаю, що деякі інструменти забув зібрати зі столу, на що вказує дружина, яка цікавиться моєю роботою, зі словами: чи все взяв із собою? Доскладую. Розумію, що з цієї заявки я прийду доволі пізно, так, наче це повтор чогось з минулого, що не було дороблено чи поламалось поновно. На якомусь далекому тлі чую й від матері якусь історію про літак, на якому зламалась друга антена і пропав інтернет. Навіть уявив довгу трубу, яка валяється на землі з частиною кабеля. (Щось у цій розмові перемішалась - порушилась послідовність, так, наче я маю відремонтувати ту поламану антену. Це стереотипний відбиток сприйняття материних розмов, коли хоче розповісти все і виходить, що перестрибує з теми на тему). Тепер дружина розповідає про те, що вона робить. Я прошу показати, і долучаюсь своєю практичною порадою: рівняю для неї кілька цвяхів із великими декоративними шляпками. 0430'