Шукати в цьому блозі

пʼятниця, 31 травня 2019 р.

Сон 310519 "Світлі цілі і прицілі"

У дворі батьківського дому помічаю два великих равлика. Вказую на них сестрі. Одного з них вона бере до рук і заносить в дім, садить на дзеркало, що висить при вході. Спостерігає. Визираю на двір і помічаю кота, але він незвичний, якийсь уповільнений в рухах, а як брати до рук, своєрідно "зволожений" такою речовиною, яку залишає по собі равлик. (Міркував, з чим асоціюється те відчуття, і нагадало воно мені деякі білі квіти, які виділяють на своїх пелюстках злегка липкий сік). Взяли його до рук. Ще помічаю, що кіт незвичний своєю невеликою прозорістю: так би мовити, якщо звичайні тварини, як і люди, мають 100% фізичної щільності, то він на 20% меншої. Щось подібне можна побачити, коли тримаєш у руках тендітну порцеляну. Сестра каже: "Так виглядає равликовий кіт". Вирішили поставити його за порогом дому та поспостерігати. У своєму максимально вповільненому темпі кіт вирушив у щілину підмурку дому, цокольний поверх, до якого належав, являв собою стіни пекарні по виготовленню солодощів і тістечок. Подумалось: "От йому добре: на ніч буде тепло, з приємними запахами. Працівникам у радість спостерігати за такою живністю, як він". 0250'

Знаходжусь на території, на якій відбуваються навчання пожежників. Поділена на дві незалежні частини. На одній навчаються поляки, на другій німці. Проходжу повз відкритих воріт де тренуються німці. У них постійний рух: таке враження, що кожного дня, якщо не їздять на виклик, тренуються розкладати і складати шланги, бігати з перешкодами по конструкціях, гасити штучно викликану пожежу. У поляків все не так: тренування є, але не кожен день, все більш спокійно та без напрягу. У вечірньому небі спостерігаю, як на "німецьку територію" сідає дивний вертоліт: у вигляді літака з малими, але широкими крилами. Навіть виникла думка: як же він зміг сісти недалеко від електродротів? Раптом він поволі піднімається і притьмом летить кудись у сторону, над "польською територією", з якої я все спостерігаю. Тепер я не на землі, а лечу польським вертольотом. Зі мною колега по роботі Ш. (таджик, представник однієї з народностей Паміру). Заводжу з ним бесіду за його рідну мову (відмінну від таджицької), про те, що важко йому знайти на чужині людину, з ким би міг нею поговорити. Діалог не вдається: повідомляють, що пора сходити, а саме стрибати з парашутом. От, я вже сижду при відчинених дверях на краю вертольоту, який не може сісти, хоча підлетів близько до землі. Навіть не зрозумів: коли ми встигли підготуватися. У мене виникає до когось питання: "Тут треба чіплятися? На такій висоті парашут наврядчи розкриється!?" Думаю стрибати першим, але вирішив подивитися, як то роблять інші. Так, як нас всього було четверо, я стрибнув третім, за мною Ш. Очікував, що в мене приземлення буде важким, а виявилось доволі легким. Хоча політ був короткочасним, він мені сподобався: одразу по приземленню виникло відчуття: повторити досвід. Ш. приземлився якось покотом. Зі сторони - не зовсім вдало. Таке враження: результат стрибка відображає: чи хотіла б людина того від старту. Тепер ми знову на базі пожежників. Збираю та порядкую з дрібними речами, які складаю по спецкоробках, складених на землі. В той же час у мене грають своєрідні пісні в стилі обрядового фолку. Як відгомін, по пробудженню, пригадуються слова: "Світлі цілі і прицілі...". 0445'


Немає коментарів:

Дописати коментар

Річний підсумок спостереження за снами

Вже минув рік, як я веду блоґ "Сни Лоґоса" ("Сни Logos'a"). 13 березня 2018 року був зроблений перший допис, у яком...