Сон 170919 "Відмежування від навколишніх"

Батько каже, що є будинок, який продається за тисячу доларів - безцінь - у якомусь Червонограді. Я мірку: навіщо вони мені це кажуть? Може, сестра хоче купити? А ж ні! Це певного роду їхній монолог за мене самого. Так, наче мене підводять до думки, що це взалалі-то моє рішення, в результаті якого хочу купити такий будинок. Я відрізаю: немає вільних грошей, аби їх нераціонально використовувати! І тут в розмові спливає, що хазяйка, яка продає дім, залишає в ньому свого старого батька. Це такий собі "бонус" за "смішну ціну".

Розповідаю дружині причину: чому я не зміг із нею нормально поговорити по телефону на певні теми. Про те, що мешкаю в бригаді з хлопцями, які так само щось роблять по дому, спілкуються, розмовляють по телефону, як і я. На вулиці холодно, в хаті мало місця, аби почуватися комфортно. Компенсуючи минулу розмову, починаю оповідати деталі: хто приїхав, хто переселився тощо.

Музей на дому. Відчиняються внутрішні двері, входять школярі, екскурсовод, який починає вести оповідь. Перше, на чому наголошує, що тут жив якись визначний чоловік, чий дім залишили в повній автентиці, аби зберегти дух проживання в рідних стінах. Стоять ліжка, в одній кімнаті, в другій, на них сплять його діти чи то онуки підліткового віку. Вони настільки звикли до таких екскурсій, що взагалі не зважають на них.
P.S. Цей сон про "публічну самотність" нагадує інший - з попередньої ночі.

Разом із моєю родиною сидять за столом ще одна дівчинка та хлопець. Розповідаю про рентгенівські знімки, які лежать на столі. Зокрема про випромінювання та радіацію. Щось із моєї оповіді виходить смішне. Дівчинка сміється, а хлопець - ні. Хтось з родичів спостерігає за нами і каже, що хлопець (називаючи його ім'ям мого сина), взагалі іншого характеру: якщо їй смішно, йому - ні. 0320'