Сон 290919 "Не там чи не для нас чи не для того..."

Молодий хлопець з нашого колективу, схожий на "шалтай-болтая". Приїжджає до нього батько й з вичитуванням, що від нього "залетіла" ще одна дівчина. Одна вже з дитиною, а тут друга в положенні. Хлопець у шоці, хоча в той же час отримує на горіхи: батько лупить його по голові якоюсь газетою, а він ухиляється, хоч і приймає звинувачення. Ми ж пояснюємо, що навіть і не здогадувались: живе сам по собі, мало йде на конструктивний діалог, хоча багато тріпається - ні про що. Заходимо в його кімнату, де мешкає, а в санвузлі немає води. Раптом він інформує, що це не перший день. Стоїть господар дому, який здає кімнати, й каже: "А ти мені про це говорив?" І тут наші спостереження за ним збігаються в унісон з інформацією про згадану дівчину.
P.S. Образ хлопця нагадує одного колегу, який поводиться по життю пофіґістично. Хоча йому, як він каже, тридцять років, а в поведінці та судженнях так і не вийшов з дитинства.

Офіс фірми, в якій колись працював на посаді маркетолога. Зайшов на початок дня: збори на нараду. Директора ще немає. Серед знайомих облич є й незнайомі мені люди. На пряме питання про мій візит, неоднозначно відповідаю про ймовірність повернутися, але все залежатиме від зарплати. Дивлюсь на годинник, бачу 58 хвилин. Шеф має ось-ось бути. Вирішую не заважати під час наради і піти з офісу десь на вулицю. Виходжу, дивлюсь ще раз на годинник, а там ще половина до початку робочого дня. Дивно! Ждати доведеться не лише час наради, а ще плюс пів години зверху.

Шукаю дім на вул. Бялика (Бєліка?) 17-А-111. Знаходжу приватний сектор, тихий район, серед якого багатоквартирний дім на чотири поверхи. Формат дому нетрадиційний, вхід в кожну "квартиру" з вулиці, а кімнати йдуть із кожним поверхом уверх. Я маю щось занести якійсь пані. Звертаю увагу, що кожна "квартира" різниться в назві за буквами до цифри 17. Знайшов двері 17-А. Поки шукав, без дзвінка повиходили мешканці, запитати: хто я такий? - зокрема й з цієї квартири жіночка років 50-ти. Питаю чи не до неї. Кажу, що шукаю відповідну адресу. Кажу повну назву, на що вона мене спрямовує далі, в зовсім інший дім. Виявляється, те, що в неї на дверях 17-А - це ще не все. Цифри 111 - це номер квартири. Знаходжу той дім, який виявився в зовсім іншому місці від цього. Відзначаю дивну нумерацію на цій вулиці. Але, що перший, що другий доми, всі побудовані недавно і для заможних мешканців. Заходжу в другий дім, який побудований більш звично, як для мене, відображаючи в назві поняття багатоквартирности. Знаходжу квартиру 111, заходжу. У квартирі, а вірніше в апартаментах, до десятка людей. Окрім хазяйки там ще перебуває прислуга. Маю щось зробити, де мій вік мав би вказувати на мою професійність. Одна з жінок каже хазяйці, що мені десь 20 з лишком років - не більше - і що я не здатний на покладені функції. Хазяйка, дивлячись на мене, вирішила не погодитися з тією цифрою, адже бачила в мені більш зрілого чоловіка. Про себе міркую: "смішно те все слухати: вони, що не бачать на моїй голові сивину? Може, видаюсь молодим, тому що на днях постригся?" (У реальности - вчора). Я ж кажу, давайте не сперечатися, а візьмемо паспорт і дамо тій жінці, хай вирахує мій вік. Про своє передчасне переконання вона вже комусь розповідає по телефону. Доволі впевнена в собі. Їй дають мій паспорт. Дивлюсь на її вираз обличчя, а вона рахує і міниться в емоціях, з обірваними словами: "Скільки? Со... со...". Я ж доказую до кінця: 41. 0228'.
P.S. Мова про новобудови для людей, спроможних купити в наш час картиру в елітному місці, з виглядом на краєвид річки, майнув на днях у розмові з дружиною. Перший варіант будинків - квартирами на кожен поверх - це симбіоз уявлень про давню німецьку архітектуру, яка зустрічається ще й центальних частинах польських міст та знайома мені з деяких новобудов у Німеччині.

Міркую, як виїхати з села. Машина є, прав із собою немає. Дорога крізь поле. Треба тільки доїхати до міста.

Я у місті, а зі мною ще двоє хлопців - колег по роботі. Намагаємось провернути гешефт: перевезти стальні труби (~ ø25-30), але вони до нас якось не мають прямого стосунку: не там чи не для нас чи не для того лежали, але ми їх взяли і завантажили в позичений причіп та й підготувалися виїжджати. Як раптом до нас ідуть двоє молодих поліцейських. Ми потайки аж зніяковіли. Починається з ними діалог, але все прагнемо звести в формат гумору, аби не дійшло до серйозних перевірок. Поки говоримо, минає хвилин 10, як бачимо, що до тих патрульних іде поліцейська перевірка (чомусь прямо саме так і подумалось), адже миттєво ці двоє молодих поліцейських змінилися в обличчі. Вони вже зрозуміли, що втратили час почати нас перевіряти негайно. Тепер почнеться все з перевірки їхньої роботи.