Сон 120220 "Отак!.. Старість"

Я з батьками десь на виїзді оглядаємо нове житло. Після виходу на пенсію, вони вирішили переселитися в нову хату, але з таких, які були в ужитку, щоб зробити косметичний ремонт і жити в покращених умовах. Так от, на нове житло спочатку я дивлюсь перспективою з космосу, а потім із наближенням зуму: доволі красиве, як і решта будинків цього району. Тепер ми у дворі цього дому. Звертаю увагу, як нерівно під ногами лежить червона бруківка, що від року в рік уже здулася та частково полопала від підняття ґрунту. Обходимо дім, а там покинутий сад з сухою водоймою, більше схожою на покинутий басейн, але й те неповне визначення. Видно раніше ця "водойма" була окрасою тильної частини дому. Десь, по інший бік від нас, сидять поміж кущів чужі діти, схоже, з найближчих будинків. Вони гралися між деревами в піжмурки, а тепер споглядають за нами. Проходжу півколом над тим "озером" вперед, вирішую: що це не те, що батькам треба, ще й хата неймовірно велика! Повертаюсь назад і западаю в яму, порослу гострими кущами (асоціація з дикою трояндою). Мати йде за мною, частково допомагає піднятись. Вибираюсь, вказую, аби й вона була акуратна. Висловлюю батькам остаточне судження, що на старість немає потреби у великому будинку, в якому треба буде весь час робити якісь покращення, достатньо невеликої, скромної хатини. Тепер я у дворі батьківського дому, заходжу в дім баби Марії (померлої). Батьки якраз переселились зі своєї частини дому в цю половину. Заходжу, а там практично нічого не змінилось, лише пробиті колись на двір двері, вже замуровані, і на тому місці красива наштукатурена шуба. Зауважив, що при вході, веранда не перефарбована (має, як і колись, ексклюзивний блакитно-зелений колір); висять якісь давні короткі шторки, аж під саму стелю, окремо від вікна; в кутку кімнати, над кладовкою, примітив дерев'яні ножиці, як давній символ від часів будівництва дому. Запитуюсь: "Чому я раніше їх не помічав? Добре було б сфотографувати якось! Доволі ориганальна річ". Мати готує їсти. Дивлюсь, як вона це робить: до смаженої картоплі з цибулею додає сметану, перемішує в пательні, потім накладає мені у велику білу тарілку, але не трапляє: частина страви випадає поза неї. Я поправляю і спокійно вказую на те, що залишилось на столі: "А це?..". На що мати знизує плечима і каже: "Отак!" Наче вибачаючись і за випадок, і за свою старість. Цієї миті я помічаю, наскільки вона від старости слаба! (Образ "старости" вже зустрічався за тиждень уві сні). Я міркую собі, що мені з сестрою, може трапитися так, як з батьками, доведеться жити в одній хаті. Як то ми будемо давати собі раду, коли будемо такими старими, як наші батьки? 0415'