- Можете від'їхати?
- Звісно! - відповідаю я.
- Мені треба доступ до комунікаційних ям. - Показуючи під машину (перед і за нею).
- Та мені на пару хвилин заскочити до дому і я поїду! - кажу йому.
Обертаюсь, а люки (прямокутної форми) вже відчинені, так, що вже не проїхати ані вперед, ані назад. Той же чоловік мені продовжує жалітися:
- А ви не знаєте, хто тут бува сидить? От я помічав тут на днях таке, що залазить у яму чоловік і сидить у ній хвилин п'ятнадцять, потім виймає звідти якесь срібло, скручене в нитку, потім іде в наступну...
- Видно, то крадуть кабеля!
Дивлюсь, а цей мужик вже сидить частково в одній з ям і показує мені розрізані ґумові труби, пластичні й неймовірно великого діаметру.
- Які ізолюються так, як у нас?.. - продовжує допитуватися, наче він працівник фірми, що займається зовсім іншою комунікацією.
Тієї миті я розумію абсурдність подібної розмови: чоловік або "падає на дурочку", бо сам краде кабеля, або вважає мене за простака.
Знову дивлюсь на того чоловіка, а він вже підтримує за руку якусь дівчину, вдягнену в ролі блазня: в червоному костюмі зі дзвіночками на голові, - аби вона, вже опинившись у ямі, не впала там у воду, яка видається мені схожою на бурхливе море.
Про себе фіксую свій стан: "стрес!" По-перше: невдала поїздка; по-друге: згадування про забуте; по-третє: повернення до дому; по-четверте: незнайомий чоловік із дивною розмовою; по-п'яте: відкриті люки, як перешкода на шляху; по-шосте: дівчина, яка мало не падає у воду...
- То хай падає! - кажу йому.
- Ви ж вмієте плавати? - питаю в неї.
- Ні!.. - Обурюється вона, панічно смикаючи ногами над водою.
- То я дам драбину! - даю пораду для того чоловіка й іду до машини, аби її взяти.
- Вона вже є!.. - показує мені її в ямі, а, дивлячись на дівчину, за мить зауважує дивним суржиком: "Опять побіліла!" 0245'
P.S. Проснувся з розбурханим настроєм, наче мене хтось свідомо виводив із рівноваги.
Я на якомусь заводі із виробничим процесом. Мені дзвонить жіночка, яка починає вичитувати на тему: чому я, знімаючи в неї квартиру, не користувався додатковими послугами, зокрема пранням. У неї ця опція коштує "всього 700 грн". Розмова не склалась, але роздуми залишились: наступного разу, як подзвонить, скажу їй, правду, щоб не зазнавалась, що паралельно зняв ще одне житло, в якому була пральна машина і перу в ній скільки хочу. Повертаючись до виробничого процесу, дивлюсь на різні технологічні лінії. На якомусь етапі побачив, як по одній скляній трубі починає погано подаватися блакитна рідина, розріджується густими порціями повітряних мас. Трубу починає трусити і вона злітає з кріплень кудись у сторону, наче пластичний шланг. Я терміново натискаю кнопку "стоп". Хоча розумію, що зупиняю тим зовсім іншу лінію. Починає працювати сигналізація. Тепер вирішую залізти під складну металеву конструкцію. Без видимого для себе результату ледь вилажу. Зважаю на свій класичний костюм, зокрема на піджак: чи не вимастився? Виповзав спиною по підлозі! Тепер приходять співробітники і вітають колегу з цього ж цеху з днем народження. Дарують конверт. Начальник (схожий в реалі на А.Б., мого колишнього керівника відділу КІП) вітає її простими словами, без показового надміру. Поспішає вже йти. У неї виникає інтерес: що в тому конверті? Мені теж цікаво: гроші? квитки на подорож із чоловіком у Чорногорію? А чому лише з чоловіком? - разом із дітьми! А чому подумалось про Чорногорію? - є й інші країни! Аж ні: куди нині їхати? - всюди коронавірус! 0458'
Немає коментарів:
Дописати коментар