Я на вулиці рідного міста, яку впізнаю з першого погляду. (В реалі, за локаціями - це кілька різних вулиць у його центрі). На ній стоїть новозбудована музична школа, яка красиво вписується у фасади будинків, що поряд. Я ж знаю, що ця вулиця закінчується подібним закладом, який асоціативно відносить мене до музичної школи імені Лятошинського. Я ж міркую: а ця школа, біля якої стою, чиє носить ім'я: Лисенка? Косенка? Останнього - навряд, адже навпроти училище його імени.
Вдруге приходжу в якийсь закритий клуб. Перший раз трапив до нього за особливим запрошенням. Хтось із його учасників відзначив моє неординарне вміння у вирішенні якоїсь проблеми. Цього разу я прийшов трохи із запізненням. Деякою мірою вагався: чи мені воно треба? Аби потрапити всередину, при вході стоять два термінала, на одному з них я записую свої дані. На якомусь етапі завагався у визначенні: представником якої картки від цього клубу є (сільвер, ґолд, платінум)? Першого разу мене проводили без подібних формальностей. Обрав сільвер, хоча не уявляю, які там умови. По завершенню з термінала виходить оригінальний бланк. Але це ще не все! Хтось каже (можливо, охоронець), що я маю до нього докласти перше запрошення. Я ж починаю нишпорити в пакеті, виймаю якісь шкільні зошити. Спочатку думаю, що мої, а як почали розкриватися сторінки, то виявилось, що моїх дітей. Якісь вони давні, ще й шкільні оцінки якісь невибагливі. Нарешті знаходжу той бланк, а він, у порівнянні із цим, такий скромний: зеленого кольору, друкований на тонкому картоні, ще й написи зроблені ручкою. Збираю зошити зі столу і помічаю, як біля мене стоїть незнайома дівчина-підліток, яка також прийшла в цей закритий клуб. Видно в неї, якщо не тато з карткою платінум, то, можливо, також якісь особливі здібності.
P.S. Схоже відчуття раптової обраности присутнє у кінофільмі "Іван Сила", який я переглянув напередодні.
Денний сон
З бригадою працівників переїхав на нове помешкання. Звертаю увагу, що наша фірма підібрала вже вдруге житло на базі спортивно-відпочинкового комплексу. Тут є паркова зона, безліч вільного місця, велика їдальня, у якій ось уже накривають на стіл. Підходжу ближче, а за столом сидить хтось зі старших цього закладу. Один із наших працівників пробує нарізати ковбасу, але виходить це геть неакуратно. Я прошу допомогти, але для початку принести з кухні дерев'яну дошку; дивлячись на ножі, прошу вслід - ще ножа - великого але гострого. Тримаючи ту кривбасу в руках, діаметром до десяти сантиметрів, помічаю, як між нею та обгорткою присутня незвична вода. Пробую відрізати одну дольку існуючим ножем, спираючи на дно таралки. Наче відрізається рівно, але не так красиво, як би то робив гострим ножем. Дорізавши до кінця, помічаю, що в обгортці назбиралося чимало згаданої ропи. Поки різав, трохи розляпав нею на столі, але це так би мовити: "технологічні недоліки виробництва". На весь цей процес дивиться старший закладу, але нічого не коментує. Іду виливати воду з ковбасної обгортки у відро, а воно повне. Також цікава була його форма: залізне, у вигляді виварки, вставлене в бітоноване. Як все вилив, так одразу з нього все полилося на підлогу і якось так надмірно, що трохи вийшло за рамки фізики. Вода почала підступати до краю килима. "Давай шукати чим витерти!" Підходить ще один колега, додає до того відра своє і розливається ще більше. "Туди його!" Знаходжу кілька модних швабр, а той колега вже допомагає: виявився більш спритним до прибирання. Мимо нас проходить той самий старший закладу, подивився на мокру підлогу і на те, як ми прибираємо, не зронивши слова, пішов далі. Поки розтирали і повертали воду у відро, звернув увагу, що за тими ж правилами фізики, води у відрі не побільшало, хоча однозначно мала б бути переповнена. Невже нею встиг набратися килим, а чи тільки швабри? 1430'
Немає коментарів:
Дописати коментар