Я з великою групою творчих людей. Беремо участь ув одному спільному заході. Наостанок, як приїхали автобусом до місця проживання таких, як ми, виявилось, що об'єкт розташований у центрі Житомира (локація незнайома), директор видавництва "Смолоскип" (Ростислав Семків) висловлює незалежну думку: "А це місто доволі непогане для проживання!". Чомусь серед тієї групи, з'являється тітка Тамара, чия присутність мене трохи здивувала. (Не серед такого кола людей очікував зустріти). А тепер слухаю творчі розмови, стоючи на порозі власного будинку (в реальности - батьківського), своєю поведінкою натякаючи, що вже варто завершувати. 013o'
Мене по роботі закидають у якесь нове місто. Одразу ж з дружиною варто організувати нове помешкання. Чоловік, який допоміг щось із нашим транспортом, запропонував поселитися у нього, але його жінка виявилась проти, ще й її сестра, яка жила разом із ними. Але події з ними розгорталися у більш розтягненому часі. Уже погодили з господарем, що ми з'їжджаємо, адже іншого помешкання так і не знаходимо. (Навіть і не пробуємо. Чому?). Десь у проміжку приїзду та неочікуваного від'їзду виходимо в місто, стаємо свідками, як падають літаки носом у землю. Я навіть від того ліг до долу, аби звуковою хвилею не зачепили дрібні уламки. Хтось каже, що ''я покажу, що насправді відбувається!'' Я вже подумав, що так вони сідають. Але... Виявилось, що ми всі мешкаємо на висоті, так, що з високої кручі, яким є наш діл, можна побачити небо, а десь під хмарами землю. Але її вже не розгледів. На якомусь етапі подорожі причепилась до нас циганка. І так нав'язливо, що я пригрозив її ''вальнути'' і нехай хтось скаже про расову нетерпимість. Просто не треба бути такими нав'язливими людьми! Із-за неї мало не заблукав у незнайомому місті. Тепер ми знову в тому ж домі, а на нас вже дивляться вовком: коли ж ми поїдемо? Полька ліпить вареники і позирає ворожо. Вітаюсь зі старенькою жіночкою, видно, їхньою мамою. Розумію, що варто перейти на польську, виправляюсь, а вона - глухувата. Повторююсь, і це виглядає виправдано. Вона усміхається у відповідь.
Кажу дружині: ''Повертаємось до Арнольда''. Отже, нічого так не впевнено, як старе, перевірнне місце. 0335'
Немає коментарів:
Дописати коментар