Опиняюсь у великому приватному палаці, хазяйкою якого є господиня з донькою. В процесі перебування з'ясовується, що вони організовують вечірку в "Середньовічному стилі", на яку починають з'їжджатися люди одягнені в костюми доволі різних епох. Така чисельність прибуваючих людей мене просто вражає. На якомусь етапі такий розвиток подій починає напружувати господиню і її доньку. Тепер вони починають робити "задню": вводять обмеження на статусність учасників та інші формальні речі. Я ж у будинку підходжу до якогось швейцара, який, наче вахтер-годинникар сидить у окремій вузькій кімнатці, що асоціативно нагадує "замурованого за стіною" із вікном спостереження. Якимось чином, а, можливо, й та асоціація переносить мене поглядом: чи не зазирнути так під, наче "за", підлогу? Тепер дивлюсь у темряву і бачу, що в цоколі суцільний обшир будинку: без натяку на внутрішні стіни, яких безліч на першому поверсі. Вдивляюсь у темряву крізь силу розсіяного світла, з яким прийшов, і помічаю силу силену однотипних (наївних для людей) павуків, які почали розбігатися вглиб тієї темряви.
Немає коментарів:
Дописати коментар