Якесь незвичне сприйняття простору. Присутня організація предметів у ньому: певний куточок, який обставляю якимись меблями та речами середнього розміру. Наче й не кімната, адже на якомусь етапі виявився вихід у відкритий простір, якесь стійке переконання, що космічний. Можливо, що згаданий куток, з організацією предметів, належав до орбітальної станції - настільки все незвично. Присутнє стійке усвідомлення баченого образу поверхні землі з вікна такої станції. (Не можу пригадати, щоб подібне належало до свіжих переглядів у реалі). З того закритого простору, з раптовим виходом у відкритий, я опиняюсь серед таких героїв, що закидають у "небо" металеві кульки. Спочатку вони падають хаотично, але інший герой вирішив відзначитися по-своєму: такою ж невидимою силою підняв їх знову вгору і систематизовано скинув на "поверхню" нижче нас (наче то й не земля, як і верх не є небом). Дивлячись на малюнок, можна було відзначити, що набув він недосконалого візерунку стільника, обірваного у вигляді пропущених плям (дещо нагадуючи формули з органічної хімії).
Немає коментарів:
Дописати коментар